Постукати по дереву й оминати чорних кішок: 19 популярних вірувань або забобонів, які збереглися донині

Чимало людей дивляться у дзеркало, коли щось забувають, сидять перед дорогою й оминають кути стола. Усе це — наслідок народних вірувань або забобонів, які передавалися від покоління до покоління. Більшість із цих правил уже давно втратили своє першочергове значення, але досі використовуються в побуті. Що насправді означають популярні вірування, розповідає видання «Українська правда. Життя».

Як виникли вірування? 

Народні вірування або забобони, як їх іще називають, зародилися на території України ще в дохристиянські часи. Це були правила, які сформувалися на основі спостережень і регулювали стосунки людей між собою та з навколишнім світом. 

«До того часу, як християнство з’яви-лося на нашій землі, у людей були свої вірування, які формувалися на основі спостережень багатьох поколінь. Наші предки спостерігали за явищами природи, повсякденним побутом та розробляли правила, які регулювали їхнє щоденне життя», — розповідає етнологиня Анна Ніколаєва. 

Спочатку людина не могла зрозуміти багато явищ так, як ми робимо це зараз, маючи наукові обгрунтування. Тому наші предки часто пояснювали різноманітні ситуації втручанням духів та потойбічних сил. «Люди жили в тісній громаді, і їх цікавило досить обмежене коло речей. Вони турбувалися про те, як мине наступний рік і як взаємодіяти з природними об’єктами, що знаходяться поруч. Тому люди їх обожнювали. Суть у тому, що все сприймалося, як щось живе, що могло комунікувати. Комунікація відбувалася символічною мовою, коли людям передавали якісь знаки, а вони їх зчитували», — пояснює антропологиня Дар’я Анцибор. Якщо якесь із правил порушувалося, то використовувалися так звані «антидоти» — їх потрібно було виконати, щоб погана прикмета не здійснилася. 

Із появою християнства вірування не зникли — вони трансформувалися. Так виникла народна релігія. Тобто давні традиції переплелися з християнськими постулатами. «Народна релігія означає, що на всі вірування, які сформувалися протягом століть, нанеслася християнська етика. Тоді склався мікс — народне православ’я. Це сталося зокрема тому, що священик, який приїздив до села, часто сам був не досить освіченим, щоб конкретно та зрозуміло пояснити всі християнські постулати», — розповідає Анна Ніколаєва. 

У цей час спостереження часто були практичними, проте деякі могли доповнюватися різноманітними уявленнями. «Вони обростали іншими світоглядними уявленнями, заснованими на дуалістичності християнського світу. Зокрема в християнстві є два антиподи: Бог — щось хороше — та нечистий — щось погане», — пояснює дослідниця.

За словами етнологині, назва «забобон» поширилася саме від християнської церкви, коли народним віруванням хотіли додати негативного забарвлення. Багато тогочасних вірувань збереглися донині й активно використовуються в побуті. Часто такі речі робляться неусвідомлено, без дотримання першочергового значення, тільки тому, що так робили батьки та діди. 

19 популярних вірувань та їхні значення

Чорна кішка перебігла дорогу — трапиться нещастя 

Таке вірування не є винятково українським явищем. Зародилося воно ще в період Середньовіччя, а до наших предків дійшло приблизно у ХХ столітті. За цим віруванням закріплений образ відьми, яку, за переказами, часто супроводжували чорні коти. «Люди вірили, що відьма може перетворитися на кішку. І якщо дорогу перебігла чорна кішка, отже, ймовірно, то була відьма в подобі тварини», — зазначає етнологиня Анна Ніколаєва. 

Символічним було також чорне забарвлення чотирилапих, оскільки цей колір здавна асоціювався з темними силами та нечистю. Крім того, коти відрізнялися від інших тварин, оскільки мали особливий доступ до людської оселі. «Ця тварина у фольклорі завжди відрізняється від інших свійських тварин. Наприклад, вона могла безперешкодно потрапляти всередину дому, навіть лежати в колисці разом із дитиною. Інколи її клали в колиску перш ніж дитину, щоб вона забрала на себе всякі зурочення», — розповідає Дар’я Анцибор.

Посидіти перед дорогою 

Зазвичай цей обряд проводиться напередодні довгої мандрівки — людина сідає перед виходом із дому і хвилину проводить у тиші. Вважалося, що це вбереже від чогось поганого в дорозі, і вона зможе щасливо повернутися додому. Сенс вірування криється у протистоянні «свого» та «чужого» світу. «Поріг — символічна межа, перехід від свого, рідного, до чужого та небезпечного. Будинок — це територія, яку людина добре знає, а поза ним — вже щось невідоме», — пояснює Анна Ніколаєва.

Вірування також пов’язане з культом предків, коли людина відчуває підтримку свого роду. «Дехто вважає, що це своєрідне заземлення, начебто людина ще раз набирається свого простору. Воно пов’язане з тим, що далека дорога асоціювалася з небезпекою, непевністю, тому що зовнішній світ чужий для нас. А наш світ, який ми створили у своїй хаті, до нас лояльний, підтримує і надає сили», — впевнена Дар’я Анцибор.

Ще одне трактування вірування — це задобрення домового духа, який мешкає в будинку. Начебто людина присідає перед ним, щоб віддати належне та запевнити, що повернеться. 

Увечері не можна виносити з дому сміття чи щось позичати

Вважалося, що у вечірній час людина незахищена і може піддаватися впливу нечистої сили. «Усе, що відбувається ввечері, коли вже стемніє, — це не людська пора часу. Від заходу сонця до перших півнів — період активності нечистої, потойбічної сили», — у це вірили наші предки, наголошує Дар’я Анцибор.

Оскільки вечірня пора асоціюється з нечистими силами, то їм не можна нічого віддавати, щоб не накликати на себе біди. «Коли людина щось виносить із дому ввечері, то ніби віддає це на поталу потойбічним силам. За віруванням, такі дії можуть спричинити нещастя, привернути до неї потойбічні сили. А коли люди зачиняють на ніч вікна й замикають двері, то захищаються у своєму просторі від усього злого», — пояснює Анна Ніколаєва.

Не варто свистіти в хаті, бо не буде грошей або накличеш нечисту силу

У переказах і легендах свист часто супроводжує таких негативних міфологічних героїв, як чорт або біс. Начебто свист — це неприродний звук, який пов’язаний із нечистою силою. «Для людей природно говорити звичайним голосом, а якщо ми починаємо якимось чином його змінювати, наприклад, переходити на шепіт чи свист, то уже стаємо частиною ритуалізованої сфери. У традиційній культурі свист здебільшого має певну демонічну природу. Вважається, що ним можна викликати нечисту силу», — зауважує Дар’я Анцибор.

Не можна передавати речі через поріг 

Наші предки вважали, що поріг у хаті — це межа не лише між своїм і чужим світом, а й між реальним та потойбічним. «Колись за дуже давньою традицією людей ховали під порогом. Тож передавання речей через поріг табуювалося, бо поріг сприймався як межовий простір. Натомість таке передавання могло відбуватися в лікувально-магічних ритуалах, коли учасники якраз і хотіли встановити зв’язок із потойбічними силами», — розповідає дослідниця народних вірувань.

Зазвичай під порогом ховали нехрещених дітей, а в дуже старих хатах і донині можна зустріти пороги, схожі на маленькі труни. «Тому на порозі не дозволялося сидіти. Його потрібно переступати», — додає Дар’я Анцибор.

Потрібно подивитися у дзеркало, якщо щось забув

Згідно з віруваннями, таку дію потрібно було зробити, щоб вберегти свій дім від чогось лихого, що може трапитися за відсутності господаря.  Дзеркало — це своєрідний портал між світами, який веде в паралельний світ. «Тому, коли в домі помирає людина, його завішують на всі 9 днів. У давніх віруваннях функцію порталу також виконувала вода, коли дівчата ворожили і дивилися у воду. У таких ритуалах часто використовували і дзеркало», — розповідає етнологиня. 

Є кілька трактувань, чому потрібно глянути у дзеркало перед виходом із дому, якщо одного разу вже повернувся. «Якщо людина дивиться у дзеркало, то наче скасовує дію, що вона вийшла ще раз», — розповідає Дар’я Анцибор.

Крім того, існує вірування, що таким чином людина залишає у дзеркалі свій образ. «Коли ми дивимося у дзеркало, то ніби перестраховуємося і залишаємо свого двійника в цьому дзеркалі на час відсутності», — пояснює Анна Ніколаєва.

Не можна дивитися в розбите дзеркало

Вважалося, що в цьому разі дзеркало продовжує зберігати свої властивості порталу, але зламаного. Тому дивитися в нього було до невдачі, начебто вона прийде до людини з іншого світу. Існувало навіть повір’я, що негаразди переслідуватимуть людину, яка глянула в розбите люстерце, протягом 

7 років. «Щось розбите та пошкоджене мало негативну енергетику. Тому, якщо дивитися у дзеркало з дефектами, може викривитися якась реальність», — ділиться Анна Ніколаєва.

Поплювати через плече, щоб не наврочити

Цю дію виконували, щоб відвернути щось лихе або не наврочити. Слина першочергово виконувала захисну функцію, оскільки мала властивості води. «Сам акт плювання для захисту — це концепція води й очищення. Бо слина — це та ж вода. І коли ми символічно плюємо, то очищаємо свої або чужі слова від негативного значення. Виконується символічна дія омивання слів», — зауважує етнологиня. 

Найчастіше плювали тричі через ліве плече, бо в народних уявленнях лівий бік відповідає за те, що йде від лукавого. «Вважається, що у нас на правому плечі сидить добрий ангел, а на лівому — чорт. Тому, коли плюємо через ліве плече, ніби плюємо на злого, щоб він нас не спокушав», — додає Анна Ніколаєва.

Варто зауважити, що в народі з обережністю ставилися до виділень з організму, оскільки їхнє використання в той час мало подвійний ефект. «Усе, що стосується виділень з організму, могло застосовуватися як для самозахисту, так і для наврочення. Якщо людина використовувала їх сама, то себе захищала, а хтось інший міг використати це проти неї. Наприклад, носії традиційної культури вірили, що «знаючі» люди могли наслати хворобу, якщо мали доступ до крові, поту, слини чи екскрементів потрібної людини. Крім того, боялися за залишені сліди від ніг на дорозі. Вірили, що відьми можуть зібрати слід і заговорити людину», — розповідає Дар’я Анцибор.

Стати у послід — до грошей

Існують дві концепції цього вірування. Одна з них пов’язана з лівим боком, наприклад, коли людина вступає у послід лівою ногою. За віруваннями, лівий бік відповідає за те, що йде від лукавого. «Гроші теж у народному уявленні часто пов’язували з нечистою силою. Тобто багато грошей мала людина, яка змогла знайти їх нечесним шляхом, за підказкою диявола», — розповідає Анна Ніколаєва.

Крім того, все, що пов’язане з фекаліями, особливо пташиними, вважалося «меседжами» з того світу. «Якщо сняться фекалії — це до грошей. Якщо пташка залишила на вас послід — це до прибутку. Усе це дуже пов’язане з уявленнями про те, що душі померлих, як і птахи, відлітають у вирій. Відповідно, померлі могли комунікувати з цим світом за посередництвом птахів. «Маркування» пташкою можна сприймати як символічне послання з того світу», — пояснює Дар’я Анцибор.

Постукати по дереву

Властивості цього вірування у тому, щоб попередити якесь лихо або не наврочити. «Дерево має захисний ефект, бо дерев’яна поверхня — це як щось стабільне. І коли ми стукаємо по ній, то ніби звертаємося до наших предків, щоб вони нас захистили», — ділиться Анна Ніколаєва.

Етнологиня зауважує, що раніше інших поверхонь у принципі не було, тому дерево було актуальним ще й із побутової причини. По поверхнях стукали, коли звучало щось погане, щоб те не здійснилося. А коли говорили про щось дуже хороше, майбутні плани — щоб не втратити успіху. 

Не переступати через людину, яка лежить

У дитинстві часто говорили, що не можна переступати через когось, бо людина не виросте. А щоб скасувати дію, потрібно переступити назад. У давнину в основі цього забобону лежав зв’язок із потойбічним світом. Загалом вірування тісно пов’язані одне з одним. Наприклад, у цьому разі проводили асоціацію з похованням під порогом. «Людина начебто не виросте, бо через неї переступили, символічно поставивши на ній хрест», — пояснює Дар’я Анцибор. 

Символічним було також людське тіло, низ якого — один із маркерів непотойбічного світу. «При цьому існували уявлення про лікувально-магічну властивість переступань, якщо їх здійснювала мати над хворою дитиною. У такому разі вона переступала, промовляючи: «Чим тебе породила, тим і відробила». Символіка тілесного низу в такому разі є визначальною», — додає фольклористка. 

Наступили на ногу — потрібно наступити у відповідь

Це вірування побудоване одразу на протидії або відповіді на якусь шкоду. «Це концепція про те, що ми завжди за все платимо і все у світі повертається. Якщо людина зробила тобі щось погане — ти їй теж робиш. Тоді відбувається завершення дії», — розповідає Анна Ніколаєва. Це пояснюється тим, що людина, якій наступили на ногу, дала еквівалентну відповідь, тому не ображатиметься. 

Впало столове приладдя — прийдуть гості

Це вірування було пов’язане з культом предків. Наприклад, на Різдво чи Великдень на столі залишали ложки для тих родичів, які вже померли. Тому, коли падало столове приладдя, вважалося, що це попередження, начебто хтось має прийти у дім. Проте було й побутове пояснення, бо раніше в кожного була своя ложка. «Раніше всі мали власні ложки, а їли із загальної миски. Тому ложка сприймалася як символічний субститут (замінник) людини. Звідси й уявлення: якщо падає ложка, хтось спішить у гості», — пояснює Дар’я Анцибор.

Загалом столове приладдя символізувало людину, тому ложки використовували навіть у ворожіннях. Крім того, якщо падала ложка, вважалося, що йде жінка, а якщо ніж — чоловік.

Не можна облизувати ножа

У давнину це пояснювалося тим, що людина буде «гострою на язик». Експерти зауважують, що це різновид забобонів за подібністю. «Ніж — це гострий предмет, який часто використовується для захисту. І тут спрацьовує раціональний бік, що облизувати ножа означає наразити себе на небезпеку і, можливо, поранитися. Тому треба було щось придумати, щоб діти цього не робили і не завдали собі шкоди. Аналогічно дівчат просили не облизувати макогона, щоб чоловік не був лисим», — розповідає Анна Ніколаєва.

Хоча загалом ножу також приписували магічні властивості. Наприклад, його використовували як оберіг від нечисті та навіть клали у дитячі колиски. 

Не можна дарувати ножі

Магічні властивості металів вважалися дуже сильними. У давнину вірили, що ніж може як захистити, так і нашкодити за неправильного використання. «У дуже давніх віруваннях йшлося про те, що ковалі працюють із нечистою силою, бо в них були знання, недоступні для інших людей. А метал, відповідно, — щось таке, що пішло від нечистого. Тому якщо хтось дарував щось гостре та металічне, то предмет міг бути від нечистого. Відтак потрібно було викупити цей предмет, щоб не було невдачі», — пояснює етнологиня. 

Люди викуповували ножі, щоб через них не передалося нічого лихого. «Наприклад, дуже поширеними є уявлення, що хворобу можна «відробити» на металевий предмет, який потім викидають на дорогу. А забере лихо та людина, яка візьме цей предмет», — зауважує Дар’я Анцибор.

Жінка перейшла дорогу з пустим відром — до нещастя

Повне відро символізувало наповненість, благодатність, а пусте — бідність і невдачу. «У народній культурі є асоціація, що щось повне — це щось хороше, як повна чаша. Тому коли переходять дорогу з повними відрами, бажають успіху й щастя. А пусте відро — це антонім, тобто дія навпаки», — пояснює Анна Ніколаєва.

Цікаво, що таке вірування стосувалося саме жінок. Жінка, яка йде «порожня», — для традиційної культури це щось незвичне. А відро розглядалося як символічне продовження тіла. «Жінка, яка йде з порожнім відром, уособлює невдачу, адже вона має бути плодовитою і народжувати. А коли жінка з порожнім відром, це символізує витік енергії, добробуту, символічне безпліддя. Тому зазвичай відра чимось накривали, щоб не показати, що воно порожнє», — розповідає Дар’я Анцибор.

Фольклористка зазначає, що жінки, які хотіли зарекомендувати себе як відьми, спеціально виливали чи викидали щось із відра на дорогу. Предки вірили, що це робилося на зурочення. 

Розсипана сіль — до сварки

Найперше пояснення такого вислову було побутовим. Сіль дуже дорого коштувала, тому, коли хтось у домі її розсипав, могла виникнути сварка. «Сіль, як і інші прянощі, була стратегічно важливим продуктом, який протягом століть коштував шалених грошей. Лише багаті люди могли собі дозволити купувати багато солі. Нею засолювали більшість продуктів для тривалого зберігання», — розповідає Анна Ніколаєва.

Також вважалося, що сіль має магічні властивості. У традиційних обрядах сіль використовують як захист. «Тому розсипати сіль — це все одно, що розпорошити свій захист. Крім того, сіль вбирає все зло, тому можна трактувати, що розсипається щось негативне», — додає Дар’я Анцибор.

Незаміжнім не можна сидіти на куті стола 

Це вірування дуже спірне, бо в деяких регіонах існує повір’я, що така дія, навпаки, стимулюватиме одруження. Наприклад, Анна Ніколаєва розповідає, що є й така приказка: сідай на косяк, щоб любив усяк. 

Загалом до кутів ставилися з особливою обережністю, бо вони вважалися однією з меж між реальним і потойбічним світом. «Є три етапи нашого життя: народження, одруження й смерть. Народження — коли ми приходимо з того світу в цей, одруження — коли ми йдемо від свого дому до іншого, смерть — йдемо з цього світу в потойбічний. Це три етапи, коли ніби відкриваються портали між світами. Коли ми ще перебуваємо на переході між періодами, є менш захищеними. А кут — це межа, тому до нього ставилися з обережністю», — пояснює етнологиня.

Крім того, важливе символічне значення в традиційній народній культурі мав сам стіл. Він сприймався як підвищення, яке мало символічний зв’язок із могилами. Як доказ, на поминання померлих, які відбуваються після Великодня, у деяких регіонах люди йдуть на могили, там стелять рушники і їдять. «Тому на підсвідомому рівні в нас виникло уявлення, що на столі не можна сидіти, не можна класти туди ключі чи гроші, залишати на ніч ніж, бо стіл має відпочивати. У традиційній культурі піч і стіл — це два місця, які стабільно пов’язані з життєво важливими подіями», — розповідає Дар’я Анцибор.

Що стосується кутів, то вони наче виштовхують. «Люди мають сидіти по боках, а сидіння на куті сприймається як неправильне розташування. Звідси уявлення, що або цей кут швидше «виштовхає» із сім’ї, або, навпаки, засидишся, що для носіїв традиційної культури сприймається як вкрай небажаний сценарій. В останньому разі це можна інтерпретувати як покарання за неповагу до столу», — розповідає дослідниця українського фольклору.

Птах врізався у вікно або залетів у кімнату — до нещастя

Зазвичай пташку, коли вона влітала в будинок, сприймали як вісника смерті. Начебто з потойбічного світу хтось прийшов у цей світ попередити про смерть. «Це надзвичайно давній символ, пов’язаний із тим, що пташки, які відлітають у вирій, знаходяться в потойбіччі. Вони можуть символізувати або душі померлих, або переносити від них якусь інформацію. Тому вважається, що пташка, яка залітає в дім, — це послання з того світу», — пояснює Дар’я Анцибор. Крім того, етнологиня зазначає, що раніше вікна в будинках були дуже маленькими, тому птахи залітали у будівлю дуже рідко.