Чи прогресує і загрожує нам туберкульоз?

Відповідь на це запитання можна дати відразу. Так, загрожує і прогресує.

Туберкульоз — це величезне лихо, яке несе смерть, інвалідність, сирітство, розпад сімей та інші біди, і ніхто від нього не застрахований, бо воно вже давно стоїть на кожній вулиці біля кожного будинку.

В історичному аспекті це захворювання відоме ще з періоду неоліту, а це близько 5000 років до нашої ери. Людству не вдалося подолати цю особливо небезпечну інфекцію. Ще 1660 року проповідник Джон Буньян назвав туберкульоз «капітаном» усіх смертоносних хвороб. Для цього були всі підстави, бо від «фтізи» (з грецької — сухота, різке похудіння) вже в ті часи помирало чимало хворих (приблизно 30% від кількості померлих від інших заразних хвороб).

На жаль, на сьогодні ситуація із захворюваністю на туберкульоз вийшла з-під контролю в багатьох країнах світу, особливо в найбідніших. Тому ще в 1993 році ВООЗ оголосила туберкульоз проблемою глобального рівня і зауважила, що ситуація вимагає невідкладного втручання. І це не дивно. Адже туберкульоз залишається провідною причиною смертності населення у світі і займає перше місце серед всіх інфекційних хвороб. Щороку у світі виникає понад 8 мільйонів нових випадків цього захворювання і близько 2 мільйонів осіб від нього помирають. Збільшенню захворюваності на туберкульоз сприяють також епідемія ВІЛ-інфекції, розповсюдження наркоманії та різних соціально-економічних проблем. Туберкульоз передусім вражає тих, хто найбільше потерпає від бідності та недоїдання, незадовільних соціально-побутових умов та інших негараздів, кількість яких, на жаль, катастрофічно збільшується в нашому суспільстві. Варто також зазначити, що кожні чотири секунди один житель земної кулі заражається на туберкульоз, а кожні 10 секунд — помирає від нього. Хворий на активну форму туберкульозу за добу може виділити понад 1 мільярд мікобактерій туберкульозу і щороку інфікує в середньому 10—15 інших осіб.

Тому невипадково Всесвітня асамблея охорони здоров’я схвалила Глобальну стратегію  «Покласти край туберкульозу» на період 2016—2035 років, головним завданням якої є звільнення світу від туберкульозу з досягненням нульового рівня захворюваності, смертності й ускладнень від цієї хвороби. Основна мета п’ятирічного європейського плану дій — досягнення таких показників до 2020 року:

— зниження захворюваності на туберкульоз на 25%;

— зниження смертності від туберкульозу на 35%;

— досягнення показника ефективного лікування мультирезистентного туберкульозу на рівні не менше 75%.

Але в Україні, яка знаходиться в умовах епідемії туберкульозу, поки що не вдалося її зупинити, так як немає жорсткого впливу на всі фактори ризику й активної позиції всіх інституцій, які причетні до вирішення питань щодо протидії цьому особливо небезпечному інфекційному захворюванню. 

Роберт Кох — німецький бактеріолог, один із засновників сучасної бактеріології, професор, лауреат Нобелівської премії, між іншим, із 1872 року повітовий санітарний лікар у Вольштейні — відкрив збудник туберкульозу 138 років тому і заявив, що бубонна чума, холера, епідемії яких забирали життя сотень мільйонів людей, залишилися далеко позаду туберкульозу. Це твердження відповідає дійсності. Бо туберкульоз —  дуже підступна хвороба, що загрожує людству, боротьба з нею потребує величезних зусиль. На жаль, жодна країна світу не домоглася ліквідації цього захворювання. Також увага до цієї хвороби була послаблена в більшості країн, зокрема і в нашій державі.

Паличка Коха — надзвичайно стійкий мікроорганізм у навколишньому середовищі. У грунті та стічних водах він зберігає свою життєдіяльність до 1 року, у житлових приміщеннях — до 1—1,5 року. Пряме сонячне проміння вбиває збудник за 1—1,5 години, розсіяне світло — за 1—1,5 місяця. У зараженому молоці він гине лише після кип’ятіння протягом 5 хвилин.

Зараження найчастіше відбувається під час спілкування з людиною, яка має відкриту форму захворювання. Така людина виділяє мікобактерії туберкульозу в навколишнє середовище під час кашлю, чхання та гучної розмови з крапельками мокротиння й слини. Вони утримуються в повітрі інколи до кількох годин (4—6-ти), а потім осідають на різні речі й висихають. Туберкульозні мікобактерії потрапляють безпосередньо в легені найчастіше під час вдихання забрудненого повітря, а також споживання заражених продуктів, зокрема некип’яченого молока, недовареного м’яса від хворих на туберкульоз тварин. Зараження може відбуватися і в разі недотримання правил особистої гігієни, під час спільного користування речами й посудом хворого. Особливо уразливі до інфекції діти, і на це хочеться звернути особливу увагу. Поява на території якогось регіону хоча б одного випадку захворювання у дітей треба вважати надзвичайною ситуацією.

Незалежно від того, яким чином мікобактерії проникли в організм, вони оселяються в тому органі, опірність якого до хвороби найменша. Це можуть бути легені, кістки, нирки, очі, шкіра, м’язи, печінка, мозок, сечові органи тощо. Отже, як бачимо, це особливо небезпечне інфекційне захворювання. Безумовно, головні причини складної епідситуації з туберкульозу — економічна скрута, незадовільне фінансування, міграційні процеси й інші об’єктивні та суб’єктивні обставини і стреси.

Україна знаходиться в умовах епідемії туберкульозу з 1995 року, щорічно показник захворюваності перевищував 50 випадків на 100 тисяч населення. Захворюваність і смертність за роки епідемії зросли майже втричі. До того ж наша країна увійшла до п’ятірки країн із найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу.

Показник захворюваності на туберкульоз органів дихання у 2019 році становив 53,19 на 100 тисяч населення, а це вище за епідпороговий (50,00). Найвищі показники спостерігалися в таких 14 областях України: Одеській — 120,02, Закарпатській — 74,14, Кіровоградській — 73,02, Дніпропетровській — 69,55, Київській — 69,38, Херсонській — 63,8, Миколаївській — 62,5, Житомирській — 60,83, Запорізькій — 58,55, Волинській — 58,39, Львівській — 55,93, Сумській — 52,69, Хмельницькій — 52,61, Чернігівській — 52,3. Як бачимо, ситуація жахлива.  

У нашій області показник загальної захворюваності населення становить 52,1, що вище за епідпороговий, однак, порівнюючи з показником за 2018 рік, він зменшився на 12%. Із 726 осіб, котрі захворіли на туберкульоз, виявлено 85 випадків поєднаної патології туберкульозу і ВІЛ-інфекції. Варто зазначити, що ВІЛ-інфекцію і туберкульоз називають інфекціями-двійниками, що стимулюють і посилюють одна одну. ВІЛ активізує латентний (скритний) туберкульоз в організмі.

Проблема захворюваності на туберкульоз серед дітей від народження до 17 років є надзвичайно актуальною. За своїми анатомо-фізіологічними особливостями діти є найбільш чутливими до туберкульозної інфекції. Чому так? Річ у тому, що діти є своєрідним віддзеркаленням, наслідком глобальних, соціальних, екологічних і медичних проблем дорослого населення. Вони першими реагують на соціально-економічне неблагополуччя, а їхнє здоров'я є своєрідним індикатором епідеміологічного стану суспільства. Зростання захворюваності серед дорослого населення в період епідемії туберкульозу спричинило збільшення рівня інфікування  серед дитячого населення. Туберкульоз в Україні помолодшав — щорічно хворіють 35% дітей, які з різних причин не були щеплені проти туберкульозу. 

На жаль, молодь нашої країни в абсолютній кількості не є здоровою і вже у віці 15—16 років має хронічні захворювання. Потужним негативним чинником є також раннє статеве життя, вживання алкоголю, тютюнопаління (яке призводить до токсичного ураження верхніх дихальних шляхів) та інші соціальні негаразди. Усе це є сприятливим середовищем для палички Коха. Згідно зі статистичними даними, показник захворюваності на туберкульоз органів дихання не зменшується. В Україні за 2019 рік захворіли 649 дітей (показник 8,53 на 100 тисяч населення) проти 647 в 1918 році. Найвищі показники захворюваності серед дітей спостерігаються в Запорізькій області — 64 дитини (21,72), Дніпропетровській — 98 (16,92), Одеській — 69 (14,87), Херсонській — 26 (13,16), Київській — 36 (10,71), Кіровоградській — 18 (10,63), Харківській — 44 (10,19), Сумській — 17 (9,91), Закарпатській — 27 (9,24), Житомирській — 22 (9,14), Черкаській — 18 (8,93), Вінницькій — 25 (8,66), Чернігівській — 14 (8,59), Львівській — 36 (7,42), Хмельницькій — 14 (5,90), Рівненській — 11 (3,95). Найнижчі показники захворюваності минулого року були в таких областях, як Тернопільська — 3 (1,52) та Чернівецька — 3 (1,63).

Що ж стосується Полтавської області, то в 2019 році було зареєстровано 7 випадків (2,99), у 2018-му — 9 (3,84), а в 2014-му — 16 (6,8). Тобто за останні два роки на Полтавщині було зареєстровано 16 випадків захворювання на туберкульоз серед дитячого населення, зокрема в Полтаві — 3, Кременчуці — 4, Семенівському районі — 3, Гребінківському, Лубенському та Чорнухинському районах — по 2 випадки. 

Розвитку захворювання в інфікованих дітей сприяють не лише медико-соціальні фактори, а й відсутність розуміння в батьків щодо доцільності проведення туберкулінодіагностики. Поєднання позитивної проби Манту із симптомами туберкульозу дає можливість медикам запідозрити та провести подальшу діагностику захворювання. Отже, батьки повинні звернути увагу на фізіологічний стан дитини: дитина відмовляється від їжі, у неї нічна пітливість, лихоманковий рум’янець, вона швидко втомлюється, з часом з'являється субфібрильна температура (ввечері до 37,50 С).

Проба Манту проводиться для того, щоб запобігти розвитку інфекції в дитячому організмі. Перша позитивна проба свідчить про те, що є загроза, до організму потрапила хвороботворна інфекція. Щоб її зупинити, лікар призначає профілактичне лікування. Якщо батьки нехтують пробою Манту або зробили її, а до лікаря вчасно не звернулися, це призводить до розвитку захворювання. Несвоєчасне звернення батьків до лікаря загрожує розвитком у дітей форм туберкульозу, невластивих дітям. Потрібно пам’ятати, що нерегулярний прийом ліків у дітей призводить до нечутливості палички Коха до ліків. Внаслідок цього розвиваються так звані «резистентні форми туберкульозу», які важко піддаються лікуванню.

Якщо дитина інфікована вперше, вона повинна пройти обстеження, курс хіміопрофілактики, що спрямований на припинення розмноження бактерій туберкульозу в організмі. Якщо не пройти курсу лікування, паличка Коха може осісти у найбільш ураженому органі організму.

Вакцинація населення та дітей зокрема є бар'єром для епідемій, а профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця, кору є обов’язковими. Дуже важливим стратегічним напрямком для розв’язання проблеми захворюваності на інфекційні недуги та їхньої ліквідації є максимальне охоплення вакцинацією 

дитячого й дорослого населення (не менше 95%) і дотримання календарного щеплення. Лише за таких умов формується достатній рівень колективного імунітету, а в дитячому віці створюється базовий імунітет, який дасть змогу не потрапити в зону ризику епідемічних ускладнень. Це підтверджує розширена програма імунізації, ухвалена ВООЗ ще 1974 року, яка виявилася досить дієвою. Чому ж ми нехтуємо всім цим, наражаючи українську націю на небезпеку? Адже ми намагаємося рухатися в Європу, а попередній уряд давав обіцянку створити таку програму, яка б діяла до 2023 року. Та такої програми немає. Отож дореформувалися.  

Первинна вакцинація проти туберкульозу (БЦЖ) проводиться в пологовому будинку на 3—5 день життя дитини. Імунітет в неї виникає на 6—8 тижні. До того часу дитина дуже чутлива до туберкульозної інфекції, тому перед випискою новонароджених із пологового будинку всі дорослі члени сімї, які проживатимуть разом із нею, повинні пройти флюорографічне обстеження. В іншому разі після вакцинації дитину ізолюють із туберкульозного вогнища на 6—8 тижнів, тобто на строк формування імунітету.

Дітям, яким виповнилося два місяці, щеплення проводять після попередньої негативної проби Манту. Після вакцинації високий імунітет залишається протягом 1—2 років, після чого слабшає, але зберігає достатню дію до 5—7 років. У віці 7 років дітям проводять ревакцинацію.

Про високу ефективність протитуберкульозної вакцинації свідчить те, що в тих регіонах, де реєструється туберкульоз, серед вакцинованих дітей захворюваність може бути в 7—10 разів нижчою. Крім того, це захистить дитину від таких тяжких захворювань, як туберкульозний менінгіт тощо.

Кричущим недоліком в організації профілактики туберкульозу серед дітей на сьогодні є насамперед несвоєчасність імунізації. Ситуація, що склалася із вакцинацією за останні роки, була просто катастрофічною. Варто також зазначити, що останніми роками зростала кількість дітей, які не були щеплені при народженні БЦЖ-вакциною та ревакциновані проти туберкульозу в 7 років. Якщо в області в 2010 році вакцинація дітей до 1 року становила 94,4%, то у 2015-му — лише 16,5%. Ревакцинація семирічних дітей у 2010 році становила 79,6%, а в 2015 році не було проведено жодного щеплення. Охоплення щепленнями БЦЖ-вакциною за 2019 рік становить лише 81,3%, а в Зіньківському районі — 21,8%, дітей у віці одного року і старше ще менше — 67,8%, а в Зіньківському районі — 34,4%. Про який захист дітей ми можемо говорити? Втрачена державна система епідеміологічного нагляду, а також ліквідовані державні надзвичайні протиепідемічні комісії при органах влади, які раніше тримали ці питання під організаційним контролем. І ще дещо цікаве. Державні протиепізоотичні комісії при органах влади, які спрямовані на захист тварин, все ж зберегли. То хто ж ми тоді є?

Основні причини такого стану вакцинації серед дітей — це незадовільне забезпечення вакцинами областей, недотримання законів України та невиконання постійних обіцянок МОЗ України (так званих «реформаторів» і руйнівників профілактичної галузі охорони здоров'я) про забезпечення вакцинами регіонів держави. На жаль, Національна програма імунопрофілактики закінчила свої повноваження у 

2015 році, а нова, яка б визначила подальшу стратегію держави у сфері епідеміологічного благополуччя через зниження інфекційної захворюваності, інвалідизації та смертності від інфекцій, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, не затверджена. Тому невипадково виникає запитання до МОЗ України, органів виконавчої влади й інших інституцій: чому до цього часу немає такої програми? Адже відсутність загальнодержавної програми є реальним гальмом для областей. Проблема боротьби з інфекціями, які можна попередити засобами імунопрофілактики, є однією з пріоритетних проблем у світі.

Тож епідемію туберкульозу в суспільстві поки що зупинити не вдалося. Крім того, зі статистикою не все гаразд. Державна санепідслужба вже ліквідована, а зараз намагаються зруйнувати систему протитуберкульозних закладів. Це також стане жахливою помилкою в історії охорони здоров'я України. У суспільстві відсутні жорсткий вплив на всі фактори ризику й активна позиція всіх інституцій, які причетні до вирішення питань щодо протидії цьому особливо небезпечному інфекційному захворюванню. І невипадково на туберкульоз хворіє багато дітей, а проблеми їхнього захисту, починаючи з народження, залишаються нерозв’язаними, оскільки вакцинального бар'єра в пологовому будинку чи відділенні не створюють. Вартість вакцини для однієї дитини становить кількадесят гривень, лікування ж сягатиме тисяч, а найгірше те, що можна втратити дитину.

Нині медицина спрямована насамперед на лікування. Хоча передусім увагу треба приділити профілактиці, зокрема й здоровому харчуванню. Адже для профілактики туберкульозу воно має надзвичайно важливе значення. Близько 60% дітей, які йдуть до першого класу, мають захворювання, пов’язані з неправильним харчуванням, а серед випускників шкіл кількість хворих сягає близько 90%. Одна з причин — те, що шкільне харчування незадовільно організоване, відсутні  й сучасні вимоги щодо раціонального та якісного харчування дітей, або ж у реальності воно практично відсутнє чи існує лише на папері. Отже, забезпечення дітей достатнім і збалансованим харчуванням належить до первинних заходів профілактики туберкульозу.

Все краще — дітям. Так вчило нас суспільство. Але чому зараз все краще відбирається на користь бізнесу? Чому на дітях вирішили економити? Настав час, коли з’явилися сумніви щодо гарантій стовідсоткового охоплення безкоштовним гарячим харчуванням дітей, особливо дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, з особливими освітніми потребами, з малозабезпечених сімей.

Був період, коли під час існування державної санепідслужби України в школах та дитячих дошкільних закладах другі страви обов’язково вітамінізувалися (вітамін С), а державна санепідслужба систематично проводила лабораторні дослідження на калорійність, вітамінізацію харчування. А діти, які стояли на обліку в місцевих тубзакладах (котрі контактували з туберкульозними вогнищами, проживали в малозабезпечених сім'ях), отримували додаткове безкоштовне харчування в навчально-виховних закладах, на що виділялися кошти з місцевого бюджету. Та чи є це тепер?    

Забезпечення гарячим харчуванням дітей усіх вікових груп у школах та інших навчально-виховних закладах мало б бути стовідсотковим. Але ситуація з його якістю, забезпеченням та організацією є неконтрольованою. Адже свого часу, коли 

санепідслужба мала відповідні повноваження, показники забезпечення гарячим харчуванням дітей були відмінними. Працювала чітка система організації державного санітарно-епідеміологічного нагляду й лабораторного контролю за калорійністю, якістю продуктів харчування, від виробника до кожного навчального закладу. Але непродумані реформи зламали цю систему, ліквідували відділення з гігієни дітей і підлітків при державній санепідслужбі, що не на користь населенню, особливо дітей, які є найбільш вразливими в суспільстві. А чому ж нашим можновладцям не використати шансу організувати якісне харчування дітей завдяки екологічно чистій продукції, що виробляє ПП «Агроекологія», засновником якого є Герой Соціалістичної Праці, Герой України Семен Антонець.

Ситуація ускладнюється також відсутністю усвідомленого ставлення громадян до необхідності ведення здорового способу життя та виховання дітей за цими принципами. Нераціональне харчування, споживання не-якісної води, зациклення молодого покоління на кольорових газованих напоях, масове нехтування фізичною культурою й спортом, проведення вільного часу за комп’ютером чи мобільним телефоном, малорухомість, адинамія, тютюнопаління, споживання спиртних напоїв та інші шкідливі звички батьків, які діти беруть за приклад, стали нормою життя.

Оскільки якість харчування дитячого населення різко падає, значить, погіршується й імунна система кожної дитини. А це є загрозою потрапити в тенета туберкульозу. Батьки повинні звертатися до органів місцевої влади і місцевого самоврядування із запитанням: чому не виконуються закони України і регіональні програми з профілактики туберкульозу, чому немає програми імунопрофілактики, чому існують проблеми з вакцинацією населення? Необхідно рятувати наших дітей.

В умовах епідемії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, наркоманії, подій на Сході країни й інших соціальних негараздів в органів місцевої влади, Міністерства охорони здоров'я України  виникла необхідність вирішити питання розробки загальнонаціональної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, а для цього необхідно оновити зруйновану профілактичну галузь охорони здоров'я, що дасть змогу в кожній області затвердити відповідні регіональні програми дій і встановити конт-роль за їхнім виконанням.

А зневага до досягнень людства у сфері вакцинації як умови безпеки кожної нації, а також до законів епідеміології, принципів розвитку епідеміологічного процесу, що зараз спостерігається в суспільстві, — це шлях у нікуди, а точніше шлях, який приведе до пандемій. Яскравим прикладом стала пандемія коронавірусу, яка викликала переполох у кожній країні. 

На які ж соціальні виклики ми можемо чекати після так званих реформ, які можуть запровадити вже в квітні цього року щодо протитуберкульозних лікувально-профілактичних закладів, що передбачає їхнє скорочення та певною мірою ліквідацію. Безумовно, нічого хорошого від цього бути не може, адже паличку Коха випускають на волю. А значить, загроза розповсюдження цієї особливо небезпечної інфекції збільшується. Туберкульозним вогнищем ніхто не займатиметься, дезінфекція тепер нікому не потрібна, система флюорографічного обстеження населення зламана, тобто продовжується руйнація охорони здоров'я, як це відбулося з  державною санепідслужбою, її кадровим потенціалом, матеріально-технічною базою тощо. Люди, особливо діти стали нікому непотрібними.

У зв’язку з непродуманими реформами в сфері охорони здоров’я, ми наражаємося на серйозні ризики, пов’язані з раннім виявленням хворого на туберкульоз, його ізоляцією та своєчасним лікуванням. Наприклад, згідно з даними науково-практичних досліджень, у ФАПах не діагностується туберкульоз у 96,7—99,5% випадків. Лікарі ж сільських дільничних лікарень та амбулаторій ставлять помилковий діагноз туберкульозу у 84—93% випадків. Лікарі загального профілю центральних районних лікарень допускають помилки у 54,2—72,1% випадків, лікарі міських і обласних лікарень — у 42,2—51,7% випадків, лікарі-фтизіатри — у 3,2—4,7% випадків. Таким чином, існує невикористаний резерв, який міг би ефективно вплинути на епідпроцес, призупинити і стабілізувати його. Однак реформи цього не враховують, навпаки, ліквідували державну санепідслужбу, протиепідемічні комісії, а тепер намагаються зруйнувати і професійну галузь протитуберкульозних закладів України. Це шлях, який приведе до шаленого загострення епідситуації. Медики — це головне, а ми їх скорочуємо, розганяємо і деморалізуємо.

Мені запам’яталися на все життя слова видатного епідеміолога Карлівської районної сан-епідстанції, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Степана Сутули, який завжди наводив населенню віртуальний монолог туберкульозу.

Якби хвороба вміла говорити (віртуальний монолог туберкульозу)

«Я туберкульоз. Людино, ти народилася, щоб жити, а я живу, щоб тебе знищити. Із перших днів твого життя я борюся з тобою. Я присутній скрізь, як у прислів’ї: де посієш, там і вродить. Надзвичайно стійкий, у вуличному пилу зберігаюся близько 2 тижнів, на предметах вжитку: посуді, папері, постільній білизні, на сторінках книги й інших об’єктах зовнішнього середовища — декілька місяців, у мокроті — близько 

3 місяців. При кип’ятінні я живий протягом 5 хвилин. Мене не вбиває 10-відсотковий розчин соляної чи сірчаної кислоти протягом доби. У молочних продуктах — сирі чи маслі — живу 

10 місяців. Мені байдужі морози. Під променями сонця живу протягом години. Мені дуже подобаються темні сирі приміщення, що не провітрюються. Мої «братани» — тютюн, алкоголь, наркотики. Вірус імунодефіциту людини — так це ж мій рідний брат! Поєднавшись, ми підточуємо твоє здоров’я, твій захист від нас.

Людино, ти забула, що народилася без цигарки в зубах і чарки горілки в руках. Це не передбачено самою природою твоєї появи на світ. Природа не передбачила, що ти катуватимеш себе таким чином, і захисту від цього не виробила.

Дівчино чи юначе! Ти хочеш стати «крутим» у середовищі молоді? Починай курити, адже таким чином обпалиш гарячим димом свої альвеоли і відкриєш шлях для мого проникнення в твої легені. Вживаєш наркотик — твоя імунна система стає слабкою, немічною, мені легко її побороти. Я порадію з тобою за випиту чарчину, за випалену цигарку, за вколотий наркотик. Захист від мене ти сам зруйнував, ось тут я тебе і схоплю. І схоплю не на життя, а на смерть.

Люди придумали, як мене рано виявляти. Дітям ставлять проби Манту, якщо вона позитивна, для дитини це біда, бо я вже живу в її організмі, отруюю його. Шкода, що дітей щеплюють проти туберкульозу, бо імунітет, який виробляється в їхньому організмі під дією вакцини, мені важко подолати. Дуже добре, якщо батьки з дитиною не звертаються до лікаря, це дає мені змогу укріпитися в її організмі. Не звертайтеся до лікаря, якщо у вашої дитини підвищується температура, знижується апетит, вона худне, бліда і має головний біль. Це я, туберкульоз без визначеної локалізації. Не проходьте щорічного флюорографічного обстеження на туберкульоз, потім ви виявите мене в занедбаній, тяжкій стадії захворювання.

Для тебе, людино, я підготував туберкульоз не лише легень, а й кишківника, нирок, статевих органів, кісток, шкіри, очей, нервової системи. Та куди я тільки не проникну! На перших стадіях хвороби маскуюся під інші захворювання, радію, якщо ти, людино, не звертаєшся до лікаря, коли кашляєш 3 і більше тижнів (підкашлюєш), коли в тебе біль у грудях або навіть кровохаркання, коли в тебе температура, пітливість уночі, худнеш. Це я, туберкульоз. Не звертайся до лікаря, я з твоїх легень зроблю решето. Спробуй при цьому мене позбутися.

Я надзвичайно вдячний тим хворим, які під час кашлю випльовують мокроту. У ній моїх «дітей-мікробів-туберкульозиків» надзвичайно багато. Після висихання моя багаточисельна сім’я піднімається з пилом у повітря і під час вдихання глибоко проникає в легені. У цьому разі від мене не звільниться ніхто: ні твоя дружина, ні дочка чи син, ні сусіди чи співробітники. Хворий, ти стаєш моїм другом, якщо вживаєш ліки нерегулярно, адже тоді я не сприймаю їх серйозно.

Я розкрив тобі, людино, де-які свої секрети. Чи зможеш мене побороти? Можливо. Але я сильний і жорстокий. Щоденно в мою пастку потрапляють 80 українців і 30 — відходять у небуття. Я широкою ходою крокую по Україні, приношу горе в сім’ї. Я живу, жи-ву, ж-и-в-у-у-у!

Якщо ти, людино, не цінуєш здоров’я чи навіть життя, запрошую до співпраці. Я туберкульоз!»

Лікування туберкульозу тривале і складне. Більшість хворих протягом усього життя перебуває під наглядом фтизіатра і періодично отримує профілактичне лікування. Але чим раніше виявлене захворювання, тим краще воно лікується. Своєчасне кваліфіковане лікування дає змогу у 95% випадків повністю вилікуватися, скоротити термін перебування в стаціонарі, значно зменшити ризик ускладнень і розвиток стійких до ліків форм туберкульозу. Проте профілактика цього захворювання, дотримання здорового способу життя та правил особистої гігієни мають займати провідне місце в нашому житті. Тож дбаймо про себе, особливо про молоде покоління як майбутнє нашої України-неньки.

Валентин ШАПОВАЛ,

лікар-епідеміолог 

ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр 

МОЗ України», заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент