Володимир Зеленський повернувся зі США з порожніми руками: в журналі «The National Interest» вийшла розгромна стаття про його зустріч із Джо Байденом

1 вересня нарешті відбулася зустріч Президента України Володимира Зеленського з президентом США Джо Байденом. Усі українські ЗМІ пильно стежили за цією подією. У своїй нещодавній публікації «Зеленський пішов із зустрічі у Вашингтоні майже з порожніми руками» Марк Епіскопос, репортер з журналу «The National Interest», аналізує результати цієї зустрічі на вищому рівні і ділиться своєю оцінкою цієї події. Видання «Телеграф» запропонувало читачам ознайомитися з її перекладом.

Президент України Володимир Зеленський нарешті домігся своєї довгоочікуваної зустрічі з президентом Джо Байденом, але як же тепер використати її з максимальною вигодою?

Фінансова допомога

Володимир Зеленський прибув у Білий дім в середу, 1 вересня, для своєї першої особистої зустрічі з Джо Байденом. Саміт супроводжувався черговим раундом фінансової допомоги США Україні. Вона включала в себе пакет допомоги в сфері безпеки в розмірі 60 мільйонів доларів, з яких 45 мільйонів надані у вигляді гуманітарної допомоги, і 12,8 мільйона — у вигляді «допомоги в зв’язку з поширенням COVID-19». Але ці цифри навряд чи когось можуть вразити в контексті попередньої допомоги США Україні, коли, починаючи з 2014 року, тільки на військові потреби України було виділено 2,5 мільярда доларів.

Володимир Зеленський відправився до Вашингтона не для того, щоб отримати додаткові субсидії, які його уряд, імовірно, отримав би в будь-якому разі, а для пом’якшення напруженості, що накопичувалася в стосунках між Вашингтоном і Києвом та досягла свого піку під час саміту Байдена і Путіна в Женеві.

Завдання Президента Володимира Зеленського

Перед Володимиром Зеленським стояли три головні політичні завдання: 

1) домогтися прогресу в розробці дорожньої карти для вступу України в НАТО;

2) переконати Вашингтон приєднатися або принаймні взяти активну участь у Нормандському форматі держав, які ведуть переговори про припинення тривалого конфлікту на Донбасі;

3) домогтися від адміністрації Джо Байдена значущих поступок у зв’язку з неминучим завершенням будівництва газопроводу «Північний потік-2».

Однак він полетів до Києва, не досягнувши жодної з цих цілей.

Що стосується НАТО

Український Президент не отримав однозначної відповіді щодо членства України в НАТО. Раніше в своєму інтерв’ю він говорив журналістам про те, що домагатиметься відповіді від західних лідерів. Замість цього прессекретар Білого дому Джен Псакі підтвердила давно усталену позицію адміністрації Джо Байдена. «Двері в НАТО залишаються відкритими для претендентів, — сказала вона, — але є кроки, які такі країни-кандидати, як Україна мають зробити, щоб відповідати стандартам членства в НАТО». Це та ж позиція, яку зайняв держсекретар Ентоні Блінкен під час його візиту до Києва влітку, а до цього — безліч офіційних осіб США. Зеленський стверджував, що Байден «особисто підтримує» амбіції України щодо членства в НАТО, але, незважаючи на його спроби представити результати зустрічі як ознаки прогресу в забезпеченні дорожньої карти, немає ніяких ознак того, що Білий дім взагалі змінив свої погляди на це питання.

Мінські домовленості

Київ протягом багатьох років намагався переконати Вашингтон взяти безпосередню участь у Нормандському форматі — групі, яка нині включає представників Німеччини, Росії, України і Франції, усі вони працюють над пошуком рішення для припинення війни на Донбасі. Ці зусилля частково є наслідком гострого невдоволення Києва Мінським протоколом, мирною угодою, яка визначає шлях реінтеграції сепаратистських східних «Донецької і Луганської Народних Республік» у складі України. Високопоставлені українські чиновники наполягали на неможливості виконання частин Мінських домовленостей у тому вигляді, в якому вони зараз написані, а сам Зеленський цього року заявив, що «деякі пункти Мінських домовленостей мають бути оновлені».

Дехто в Києві виходить із припущення, що більш активна участь Вашингтона в Нормандському форматі може стимулювати перегляд Мінських домовленостей або навіть спровокувати появу паралельного формату. Але Білий дім постійно відхиляв будь-які такі запрошення, і недавній візит Володимира Зеленського не став винятком. Він повідомив журналістам, що запропонував «США представництво на рівні президента» в мирному процесі на Донбасі. «США розглянуть мою пропозицію, тому що я не повідомляв цих деталей і не обговорював їх до моєї зустрічі з Джо Байденом», — за-уважив він. На запитання спантеличеного журналіста, чи говорить він про альтернативу Нормандського формату, Володимир Зеленський загадково відповів: «Якийсь формат». Зауваження Зеленського посіяли повсюдне замішання навіть у Києві: український консультант із питань зовнішньої політики Олександр Країв сказав «Бі-Бі-Сі»: «Я його не зрозумів. В експертних колах ніхто не знає, про що йдеться». Крім того, він додав, що ні МЗС України, ні Офіс Президента не уточнюють коментарів Володимира Зеленського.

«Північний потік-2»

Вашингтон і Київ опублікували спільну заяву, в якій стверджується, що обидві сторони продовжують виступати проти побудови газопроводу «Північний потік-2», який «ми розглядаємо як загрозу європейській енергетичній безпеці», але станом на кінець серпня нинішнього року будівництво трубопроводу практично завершене, і він знаходиться на порозі запуску. На цьому етапі опір Вашингтона проєкту має швидше символічний вигляд, ніж практичний. Сама адміністрація Джо Байдена в травні цього року своїм рішенням про скасування санкцій щодо компанії, яка контролює будівництво проєкту, визнала, що Вашингтон мало що може зробити, щоб зупинити запуск трубопроводу. «Уряди США і України підтримують зусилля щодо збільшення потужності для поставок газу в Україну з диверсифікованих джерел», — йдеться в заяві. Це теж більше схоже на заяву про переваги, ніж на заяву про конкретні політичні наміри.

Авторитарний поворот і геополітичні ризики

Таким чином, саміт був вправою в тих же стандартних тезах для розмов і порожніх запевнень, які регулювали відносини між США й Україною після Революції гідності 2014 року. Два лідери вітали глобальну справу демократії, все більше порожню екзальтацію в світлі авторитарного повороту Зеленського у себе вдома. Вони закликали до припинення війни на Донбасі, але Мінські домовленості не стали ближче до свого виконання вже після стількох років. Незважаючи на загадкові повідомлення Володимира Зеленського, енергійна протидія з боку Росії практично зводить нанівець перспективи життєздатної альтернативи Нормандському формату. Адміністрація Джо Байдена зі зрозумілих причин не бажає приймати Україну в НАТО, з огляду на величезні геополітичні ризики, пов’язані з цим, але й не має політичної волі, щоб заявити про це прямо, і таким чином продовжує затягувати вирішення питання під приводом непрозорих вимог внутрішньої реформи.

На відміну від минулих взаємодій на державному рівні між українськими та американськими офіційними особами, на саміті Володимира Зеленського й Джо Байдена не вистачало того, чого двосторонні відносини зараз потребують більше, ніж будь-коли: політичного змісту і стратегічної ясності. Наполегливе прагнення адміністрації виключити екзистенційні питання, які стоять перед відносинами США та України, ризикує послати невірні політичні сигнали як Києву, так і Москві, заплутуючи і без того складний мирний процес на Донбасі та підвищуючи ймовірність військових прорахунків із потенційно катастрофічними наслідками.