«Зруйнувати, замиритися чи відтіснити до кордонів? Влада має сформулювати, чого ми хочемо від Москви»

Арсен Жумаділов (34 роки) — фахівець із державного менеджменту, політолог, юрист. Народився 1 серпня 1985-го в Сімферополі в родині кримських татар. Батько працював на будівництві, а мати — інженером. Нині обоє на пенсії. Вивчав політологію в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, в останньому здобув ступені магістра політології та магістра права. Закінчив Лондонську школу економіки за спеціальністю «Державний менеджмент». У 2014 році з однодумцями створив громадську організацію «Кримський інститут стратегічних досліджень». Очолював відділ уповноваженого президента у справах кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Був головою Біляївської райдержадміністрації на Одещині. У 2016-му виграв конкурс на посаду заступника голови Одеської облдержадміністрації, однак його не призначили через відставку тодішнього керівника області Міхеіла Саакашвілі. Із липня минулого року генеральний директор державного підприємства «Медичні закупівлі України». Любить бокс і книжки. Із дружиною Сабріе виховують дочок — Хатідже (5 років) і Сайде (1,5 року).

— Уряд заблокував централізоване придбання ліків державою. Тепер треба погод-жувати закупівлі з Міністерством охорони здоров’я України. Чому ухвалили таку постанову?

— У березні парламент вивів із-під дії закону «Про публічні закупівлі» придбання товарів для протидії поширенню коронавірусної інфекції. Купуючи їх, ми погоджуємо технічні завдання та проекти договорів із МОЗ. Це нормально. Та закупівля за бюджетними програмами — інша історія. «МЗУ» керується законом «Про публічні закупівлі». Ми проводимо тендери через електронну систему «Prozorro», виконуємо всі вимоги законодавства. Йдеться про онкологію, серцево-судинні хвороби, гемофілію. Проте погоджувати їх — неправильно й незаконно. МОЗ не займається закупівлями, це не його функція. Крім того, воно не має змоги провести фахову експертизу й достатньої кількості професіоналів для вивчення технічних завдань, договорів, характеристик. У нас працюють майже 40 осіб, які досконально вивчили цю сферу. Договірну документацію додатково опрацьовуємо з юридичними компаніями.

Згідно з останнім рішенням Кабміну, ми маємо надіслати до міністерства всі технічні завдання і лише після їхнього розгляду оголошувати тендери. Та, якщо виявиться, що були допущені помилки чи запропоноване ними звужуватиме конкуренцію, кого притягати до відповідальності? Коли муситимемо змінити технічне завдання для задоволення скарги, як це узгоджувати з МОЗ? Постанова не містить порядку погодження, строків. Міністерство може місяцями не давати дозволів. І через це ми втрачаємо час. Тож нині оскаржуємо в суді рішення уряду як таке, що суперечить законодавству.

— Які будуть наслідки, якщо програєте?

— У першій половині червня за три дні ми оголосили 95 тендерів, а за місяць збиралися анонсувати — понад 400. У липні тендери мали тривати, а в серпні—вересні ми б обрали переможців і підписали договори. Виробники почали б поставляти або виготовляти товар. Деякі замовлення отримали б у грудні, решту — у першому або другому кварталі 2021 року. Однак із новими вимогами не можемо передбачити жодних часових меж.

— Попередній міністр охорони здоров’я діяв так само. Це послідовна політика МОЗ?

— З Уляною Супрун і Зоряною Скалецькою ми взаємодіяли нормально. З Іллею Ємцем і Максимом Степановим виникали проблеми. Перший — представник старої школи управління. Оскільки він із 2011-го не працював у державному апараті, складається враження, що пропустив роки, коли країна та суспільство рухалися вперед. Не можна прийти й призначити відповідальною за медзакупівлі людину із сумнівним минулим (пропонував на посаду Володимира Гришковця, якого 2019-го засудили за крадіжку продуктів. — Авт.). Якщо чоловік украв тріску та кришку від сковорідки в супермаркеті, то навряд чи втримається від спокуси й надалі. Наш бюджет для закупівлі цьогоріч становить понад 6 мільярдів гривень. 

Степанов розуміє, що країна змінилася. Та іноді здається, що це змінює форму його поведінки, а не зміст. Наші з ним стосунки я назвав би плідним конфліктом. Ми як держпідприємство наводимо аргументи, переконуємо, що так діяти не можна, бо законодавство змінилося. Це не завжди подобається, але зрештою досягаємо результатів. Однак незрозуміле його ставлення до Національної служби здоров’я. Їй необхідно мати найвищий рівень довіри з боку пацієнтів і лікарів, щоб продовжувати реформу. Лікарні повинні вірити, що, вкладаючи гроші в обладнання, навчання й сервіс, вони стають конкурентними й заможними. Натомість міністр ставить під сумнів репутацію Нацслужби (у грудні торік звільнився керівник НСЗУ Олег Петренко. Відбувся конкурс на вакантну посаду, але Максим Степанов відхилив кандидатури, які вийшли у фінал. Повторний відбір відбудеться після завершення карантину. — Авт.). Тепер незрозуміло, чи матимуть люди на місцях довіру до реформ і відповідальних за це інституцій. Раз повірили, однак це знецінили. Назад довіру складно повернути. Неможливо вручну ефективно керувати системою охорони здоров’я в національному масштабі. Потрібні дієві інституції.

— Які є «запобіжники» проти «відкату» реформи медичних закупівель?

— Перший — організоване громадянське суспільство: ЗМІ, небайдужі громадяни, незалежні організації та об’єднання, які спроможні та готові контролювати державні інституції. Другий — залежність України від міжнародних партнерів. Для впровад-ження системних змін необхідні кошти. Ми отримуємо суттєву фінансову допомогу від міжнародних організацій та інших держав. А з нею приходять відповідальність і запит на реальні реформи, а не на території, як було з російськими грішми в домайданні роки.

— Із 2015-го МОЗ закуповувало ліки через міжнародні організації. При цьому економили близько 40 відсотків. За рахунок чого?

— Спростили реєстрацію для учасників тендерів, звільнили їх від ПДВ. Торік на тендерах ми вийшли на 38 відсотків економії коштів (36 мільйонів гривень). Зараз на закупівлях із протидії поширенню коронавірусної інфекції економія становить від 73-х до 82 відсотків. Ми знаємо ринок, працюємо напряму з постачальниками та виробниками, якісно готуємо документацію. Більше учасників тендерів — вища конкуренція. Також економніше закуповувати оптом, більшими партіями, ніж, наприклад, коли замовляє одна лікарня. До того ж у нас діють суворі антикорупційні процедури. Маємо систему внутрішнього контролю — потенційних постачальників обов’язково перевіряють на доброчесність. Верифікуємо сертифікати й інші документи, що підтверджують якість товарів. Будь-яка спроба скомпрометувати наші підходи та стандарти матиме негативні наслідки для постачальників — дискваліфікуємо їх.

— Чого досягла в медичних закупівлях ваша структура за півтора року?

— Заощадили десятки мільйонів гривень платників податків. У закупівлях засобів індивідуального захисту від коронавірусної інфекції очікувана економія наприкінці серпня становитиме близько 200 мільйонів гривень. Ці гроші не пішли в нікуди, не осіли в чиїхось кишенях. Медичні закупівлі інституційно відбулися. Кілька років тому створення агенції та проведення через неї державних закупівель викликало чимало запитань. Нині всі розуміють: установа ефективна.

— Ви мали придбати 90 тисяч захисних костюмів вітчизняного виробника «Текстиль-контакт» за 22,05 мільйона гривень. Чому МОЗ натомість самостійно закупило 71 тисячу китайських костюмів за майже 35 мільйонів?

— Кожна закупівля грунтується на замовленні міністерства. Під час реалізації тендера враховуємо якісні й технічні параметри, які надає МОЗ. Під час оголошення цього тендера від них не було додаткових вимог у вигляді ДСТУ EN 14126. Їх висунули потім (у МОЗ заявили, що костюми українського виробника не мають достатнього ступеня захисту. — Авт.). Нам відмовили в закупівлі без пояснення. Міністерство не мало йти в обхід держпідприємства і закуповувати товар самостійно. Мусили визнати, що не згадали вчасно про додатковий критерій, надіслати оновлене доручення. Ми могли розірвати договір із «Текстиль-контактом» й оголосити новий тендер. Ситуація була спровокована, щоб дискредитувати «МЗУ». Коли інституція несе репутаційні втрати, їй можна ставити умови. Та це не спрацювало.

— Поліція порушила кримінальне провадження за намір купити костюми українського виробника за статтею про замах на розтрату коштів і зловживання владою. Які перспективи справи?

— На першому допиті я сказав, що хотів би говорити рідною кримськотатарською мовою — мені так легше, і це моє право. Поліції складно знайти перекладача. Минуло два тижні, нових викликів немає. Та не виключаю, що поліція може вдаватися до інших слідчих дій.

— Президент Володимир Зеленський закликав МОЗ переглянути другий етап медреформи. Каже, що через новий механізм фінансування лікарні недоотримають коштів. Згодні?

— Дискусія про подальші зміни — нормально. Непокоїть її форма. Людям постійно нав’язують ярлики про медичну реформу, не надають вірогідної інформації, цифр, зокрема результатів аудиту. Тому в повітрі зависло питання, чи відбудеться вона взагалі.

— Медична система готова до неї?

— «МЗУ» готувалося до син-хронізації з Національною службою здоров’я. Ідеться про те, щоб лікарні, які уклали договори про медпослуги з пацієнтами, вчасно отримали гроші від НСЗУ та потрібний медичний препарат від нас. Зараз не ясно, що буде далі.

— Як оцінюєте перший етап реформи?

— Позитивно. Уклав декларацію із сімейним лікарем задовго до того, як очолив «МЗУ». Знаю, що можу звернутися по допомогу.

— Влада говорить про нову міжнародну платформу, де обговорюватимуть питання щодо Криму. Якою вона може бути? Чи достатньо робимо для звільнення півострова?

— За шість років країна не створила систем державних органів, які виробляли б політику стосовно Криму. Немає якісної аналітики про стан справ на півострові, взаємодії з місцевим населенням і тими, хто виїхав. Коли немає інституцій, повинні працювати персоналії. Та нині питання щодо Криму — нe пріоритет для влади. На жаль, немає кому порушувати. Тому це просто розмови з використанням слова «міжнародний».

— У березні Прем’єр Денис Шмигаль казав, що «неподання води на півострів призведе до гуманітарної катастрофи». Які наслідки відкриття каналу?

— Забезпечення прав громадян на анексованих територіях — відповідальність держави-окупанта, згідно з міжнародним правом. Росія має піклуватися, щоб у жителів Криму була вода. У політичному сенсі ми можемо піти на це, але тільки в обмін на звільнення півострова. Москва має зрозуміти: Крим — це валіза без ручки, яку неможливо нести і варто повернути. Крім того, вона має розрахуватися за екологічну катастрофу на півночі півострова, занедбання південного берега, незаконну конфіскацію державного та приватного майна, компенсувати порушені права людей.

— Президент запропонував створити робочу групу, яка підготує законопроекти про створення національної територіальної автономії кримськотатарського народу. Це близька перспектива?

— Глава Держави має монополію на владу. Ухвалення закону залежить від його політичної волі. У технічному сенсі ця робота на 95 відсотків готова. Є напрацювання дворічної давності, які можна переглянути й актуалізувати до нових політико-правових тенденцій.

— Які проблеми розв’яже автономія?

— Реалізує право кримськотатарського народу на самови-значення. Якщо Україна хоче належати до клубу передових країн світу, це логічний крок. Права кримських татар були порушені під час депортації 1944 року. Попри всі перешкоди, у 1990-х роках відбулося повернення до Криму, але воно не потягнуло поновлення прав. Автономія сприятиме деокупації Криму. Росія виправдовує анексію підтримкою місцевого населення. Але воно не є носієм прав. Ними володіють людина, народ або держава. Немає такого народу, як «кримчани», які проголосували за приєднання до РФ. Жителі півострова себе так не ідентифікують. Найбільші групи там — це росіяни, українці та кримські татари. Визнання права кримськотатарського народу на самовизначення й реалізація його у формі автономії зруйнують аргумент росіян. Із цим зможемо виходити на міжнародні майданчики. Наприклад, в Організації Об’єднаних націй, біля витоків якої стояло питання деколонізації. Після світових війн існувала низка імперій і повсталих народів, які вимагали свободу. По суті, кримські татари — народ, який бореться за деколонізацію.

— Росія має право вето в Раді безпеки ООН.

— Реальна політика випереджає усталені норми. Часто рішення виходять за межі права. Ідеться саме про таку канву. Кримськотатарський народ визначився, що хоче розвиватися в межах автономії в складі України. Значить, росіяни — колонізатори й окупанти. РФ пережила інші імперії через збіг обставин. Її існування не є нормальним. Країна штучно зшивається силовими та фінансовими інструментами. Коли вона ослабне, народи Росії рано чи пізно ставитимуть питання доцільності свого перебування у складі цієї держави. Це нагода для України показати регіональне лідерство та допомогти реалізувати їхні права. Та, якщо на той момент у кримських татар не буде національної автономії, така претензія видаватиметься безпідставною.

— Як за останній рік змінилися позиції України в протистоянні з Російською Федерацією?

— Незрозуміла наша стратегія. Не сформульовано цілей щодо Росії. Хочемо зруйнувати, замиритися чи відтіснити до кордонів? Влада має озвучити це. Тоді суспільству стане ясно, чи успішно виконуємо завдання.

— Які події та тенденції в Україні вас найбільше турбують? Які тішать?

— Після Революції гідності наші громадяни відчули належність до того, що відбувається в державі. Розуміють, що права не дає якийсь сюзерен, їх природно має громадянин держави. Це доконаний факт і велике досягнення. Зростає кількість людей із відчуттям власної гідності та розумінням своєї ролі в розвитку країни.

Непокоїть, що інша частина суспільства не переосмислила себе в Україні. Намагається перейти в контрнаступ. Хоче повернутися до того, що було до 2014-го. Діє агресивно. Вона насправді дотримується ретроградного світогляду, який, сподіваюся, втрачатиме актуальність. Бо розширення простору гідності є відлунням світового поступу.

Сергій ДЕМЧУК

Ангеліна КОВАНДА

Фото Тараса ПОДОЛЯНА

журнал «Країна»