Пошта Бориса Рапопорта: які в Росії були плани щодо України

Останні кілька днів я витратила, на вивчення дампа пам`яті підлеглого Віктора Суркова Бориса Рапопорта, який нещодавно оприлюднили, — 10 гігабайтів пошти. Цікаві повідомлення датуються 2013—2014 роками і стосуються подій в Україні.

Восени 2013 року департамент Бориса Рапопорта тільки починає заглиблюватися в ситуацію в Україні — ще до того, як Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у Вільнюсі. У цей момент його співробітники лише аналізують ситуацію в Україні і готуються до двох варіантів розвитку подій: до підписання або непідписання угоди. 

Недовіра до Віктора Януковича

Судячи з листів, Віктору Януковичу в департаменті Бориса Рапопорта на той час не довіряли, більше того, навіть тоді, коли він відмовився підписувати Угоду про асоціацію, вони так само були впевнені, що він урешті-решт її підпише. Після початку Євромайдану в департаменті почали більш детально аналізувати обстановку в Україні, не тільки з точки зору медіа-простору, а й за персоналіями. Тобто дивилися на політиків, на тих, хто обіймає офіційні посади. Стосовно них з’являються детальні «оперативки». Потім вони починають детальніше спостерігати  за бізнесом.

Досить цікавим є те, що також уважно спостерігали за наявністю конфліктів, як внутрішньоукраїнських, так і зовнішніх. Наприклад, конфлікти через волоські горіхи з Туреччиною, через цигарки з Вірменією, а також внутрішні конфлікти Віктора Януковича з Юлією Тимошенко. Судячи з усього, все це було необхідне для того, щоб за необхідності грати на них. Крім того, опублікували листування з Олександром Грановським, який дійсно пропонував Борису Рапопорту кілька проектів і співпрацю.

Усіх скупити

Також у пошті Рапопорта міститься багато інформаційних проектів — від роботи на місцях з агітаторами, лідерами думок до замовлення PR-матеріалів у ЗМІ. І на це виділялися (підозрюю, що виділяються й досі) чималі бюджетні кошти. Крім того, були пропозиції щодо створення інформаційного телеканала «Новости» (нагадаю, що один із холдингів, який належить людям, пов’язаним із Росією, у нас називається «Новости». — Авт.) та інші кроки в публічному та непублічному секторі для того, аби залучити Україну до Митного союзу. Саме для цього замовляються щоденні дослідження медіапростору та соцмереж.

За Керченський міст мали платити українські платники податків

Що ще мене вразило? Наприклад, проект будівництва Керченського мосту управління Рапопорта почало готувати ще восени 2013 року. І в день, коли переміг Євромайдан, вже повинні були візувати в українському уряді повністю узгоджений із Росією договір про будівництво Керченського моста. Просто дивом його не встигли підписати — він уже був узгоджений учасниками, але не завізований. Могло бути так, що Україна будувала б цей міст 50 на 50 із Росією. Тому слова Рапопорта про те, що в Суркова ще восени 2013 року висіла в кабінеті карта України без Криму, ознайомившись із цим листуванням, можу підтвердити. Адже їхній план полягав у тому, щоб без Євромайдану, євроінтеграції скупити всі підприємства, всі цікаві об’єкти, повністю підім’яти під Росію весь бізнес, політику та медіапростір Криму. У документах також міститься детальний аналіз, в яких політиків, бізнесменів які інтереси, активи, родичі, діти, хто є головним обличчям каналів за всіма основними ЗМІ, що кому належить, з ким можна працювати, а з ким не можна, кого можна купити, хто скільки приблизно коштує.

Аналіз за бізнесами, інтересами, конфліктами, членами родин політиків та підприємців

У листуванні мінімум 20 файлів про те, які є основні бізнеси і бізнесмени в Криму, склад їхніх сімей, чим вони займаються, через кого на них можна тиснути, які там є цікаві інвестиційні проекти, скільки приблизно коштують. Крім того, учасники листування не приховують, що збираються все скупити і таким чином отримати контроль над півостровом. Також детально опрацьоване прикордонне партнерство майже з усіма областями України, які знаходяться вздовж кордону з Росією, зокрема які саме є бізнеси, яким українцям належать бізнеси в Росії, яким росіянам належать бізнеси в Україні, як на них можна впливати, хто їхні родичі, хто бізнес-партнери, кому що належить, через які ЗМІ, журналістів і лідерів думок можна впливати на наші території. І все це в детальному опрацюванні на початку 2014 року.

До кінця січня 2014-го починається листування знову-таки з Грановським, у якого Рапопорт був на семінарі наприкінці 2013-го, і, відповідно, перший надає свої рекомендації стосовно ЗМІ, інформаційної та політичної роботи з партіями і політиками. Після цього на початку лютого Рапопорт робить запит щодо даних про заходи та фінансування від фонду «Русский мир», заходи російських центрів, друк російських книг, а також цікавиться, чи можуть вони виділити кошти на друк окремих матеріалів для України. Є велике повідомлення від Конотопова про інформаційно-психологічні операції в Україні, яким чином їх можна здійснювати, які існують алгоритми, а також детально прописані стратегічні дії проекту, засоби та чого саме потрібно досягти. Щодо цілей, наприклад, там сказано: «Довгострокові цілі на півтора року — це здійснення населенням України цілісно-орієнтованого стратегічного вибору на користь євразійської інтеграції. Забезпечення сталого функціонування суспільно-політичних інститутів. Входження до влади євразійськи орієнтованих еліт, які реалізовуватимуть такий вибір нації». Зокрема в короткостроковій перспективі планувалося: «Забезпечення нейтралізації деструктивних інформаційних впливів, консолідацій євразійськи орієнтованих еліт, мобілізація лідерів думок, формування в масовій свідомості громадян стійкого позитивного образу Росії і ЄврАзЕС».

Помилка з Вікторем Януковичем

Ось такі плани були щодо України. Коли вже наближалося закінчення Майдану, в середині лютого з`явилася заява від нібито Верховної Ради Криму проти Майдану, однак насправді вона була написана в Кремлі. Також у той час був проведений детальний аналіз соцмереж (зрозуміли, що багато комунікацій стосовно Майдану проходить через них).

Після того, як Майдан переміг, а Янукович утік, активно почали розпалювати ситуацію в регіонах Півдня й Сходу. На пошті є заява Антимайдану в Одесі, написана і узгоджена в Кремлі. Наприклад, існує лист від Фролова Рапопорту про Януковича, де він пише: «Янукович зараз в Москві, пора його мобілізувати релігійно. Влаштувати зустріч із патріархом, дати йому духівника, щоб ніякі «західники» на нього більше не впливали… Це терміново потрібно, поки Януковича знову хто-небудь не «відпрацював». Рада призначила президентом Олександра Турчинова, щоб він після виборів віддав пост Юлії Тимошенко (були впевнені, що саме вона переможе). І повинні бути принципово не згодні, ніяких переговорів із терористами, нацистами, вбивцями, погромниками, учасниками і замовниками держперевороту тощо. Що повинен робити Янукович? Віддати наказ військам МВС взяти під контроль ключові об'єкти, створити Народну гвардію на основі патріотичного українського фронту, заявити, що рішення Верховної Ради є незаконними, тому що деякі депутати змушені голосувати під загрозою фізичної розправи»... Зрозумівши, що цього не вдасться зробити, почали аналізувати політичні сили, була пропозиція створити нові ліві партії, наприклад, «Ліва позиція», «Боротьба», «Союз лівих сил» або взагалі сталіністські проросійські партії.

Особисто Рапопорт писав, що колишній «Беркут» потрібно терміново працевлаштувати, щоб «люди були впевнені, що їх не забули». Крім цього, 26 лютого Рапопорт надіслав сам собі листа (мабуть, для того, щоб потім надіслати комусь іще): «На мою думку, зараз настав дуже важливий момент боротьби за Україну загалом. У жодному разі не можна просто «злити» тих людей, які намагаються діяти на нашу користь, нехай навіть і невпевнено. Зрозуміло, що олігархи домовилися, ще більш зрозуміло і очевидно, що прояв нерішучості й слабкості викличе спалах у нинішніх умовах та довгостроковий негативний ефект».

Після цього вже аналізували Кабмін Арсенія Яценюка, післямайданівський уряд та почали в березні 2014-го розпалювати протести в регіонах. Говорили навіть про те, що, можливо, варто «блокуватися» з Тимошенко, були дуже проти ОБСЄ і Женевських угод у квітні. Далі думали про окупацію Південного Сходу: збирали дані про місцевих «народних» мерів, губернаторів, інфоактив, підбирали «земляцтво», тобто людей із Росії, яких вони могли б відправити туди або ж через них впливати на Україну.

Фінансування «русской весны» через наближених до Кремля бізнесменів

Є лист за 7 травня, в якому викладено досить цікавий список осіб. Дехто з них досить відомий і зараз в Україні, а дехто має російське громадянство і перебуває в Росії. Наприклад, у цьому списку є заступник голови «Всемирного русского народного собора» Костянтин Малофеєв та член Ради Федерації Олександр Шишкін. Можливо, саме через них збиралися впливати на українську політику чи бізнес: скуповувати активи, фінансувати акції «русского мира» (як відомо, дехто з них цим займався). Як зазначено вище, у Рапопорта аналізували земляцтво, перевіряли особисті справи всіх «ЛДНРівців». Зокрема стосовно Володимира Антюфеєва (якщо пам’ятаєте, був такий свого часу в «ДНР». — Авт.) виявили досить цікавий нюанс: для нього «ДНР» була роботою, а насправді в цей час він офіційно був оформлений в іншому місці, існує повідомлення й стосовно Ірини Бережної: «Бережна — то моя людина». Крім того, на пошті виявили інформацію стосовно постійного грошового розрахунку, запитів на бюджети, кошторисів на мітинги, роботи зі ЗМІ. Сподіваюся, про цю регіональну роботу докладніше розкажуть регіональні журналісти. Іще в окремий бюджет входила робота адвокатів, внесення застав для витягування з в’язниці своїх «тітушок», організаторів мітингів. Наскільки я розумію, більшість застав вносили росіяни.

Дуже багато листів-звернень щодо того, що грабували командири «ЛДНР». Є звернення стосовно Павла Дремова з приводу того, що він обкрадав людей у «ЛДНР». Також, як виявилося, у Суркова писали тексти і звернення для круглих столів Царьова і земляцтва, «Союзу народних республік». Крім того, у листуванні міститься досить багато «оперативок» щодо Харкова, Одеси, Херсона та навіть Дніпра й Миколаєва.

Остання ідея в дампі пам'яті — відокремлення Галичини та використання конфлікту Петра Порошенка з Ігорем Коломойським

12 грудня 2014 року Рапопорт написав «пост» про своє звільнення. Однак, судячи з листування, наприкінці листопада в одному з останніх матеріалів йшлося про відокремлення Галичини і використання протистояння Коломойського та центральної влади. Це остання ідея стосовно України. Ще з цікавого — проросійські агенти працювали не тільки в Україні, а й до кінця 2014 року в Болгарії, Сербії, Німеччині та Польщі, зокрема організовували акції у Варшаві. Тобто вони почали працювати за кордоном, щоб через інші країни впливати на Україну. То були останні листи на українську тему. Після звільнення Рапопорт перейшов у приватний бізнес.

А в 2019-му, хотіла б відзначити, він знову повернувся і почав працювати на російський уряд. Зараз він ніби не займається Україною, але можу сказати впевнено: хоч ідею «Новоросії» було поховано, робота росіян стосовно України не припиняється.

Тетяна ПОПОВА,

член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів, експерт зі стратегічних комунікацій

 ГО «Інформаційна безпека»