«Я показав Україну через призму людей, котрі сьогодні живуть не так, як мали б жити»

Напередодні знаменної дати — 30-ї річниці відновлення незалежності нашої держави — побачила світ книга фотографій  знаного фотохудожника, журналіста з Кобеляк Костянтина Бобрищева під назвою «Моя єдина. Фотопоема про Україну». Цікава історія її народження. Сталося так, що попередня книга-фотоальбом Костянтина Васильовича «В серці кричить війна», яка удостоїлася аж трьох премій — імені Володимира Малика, Панаса Мирного та Григорія Сковороди, потрапила до рук голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова й настільки вразила молодого політика, що той побажав зустрітися з автором. 

— Так ми з ним зустрілися, — розповідає Костянтин Бобрищев. — У ході нашої розмови Дмитро Олександрович поцікавився,  чим би я волів зайнятися далі. Я відповів, що як будь-яка творча людина мрію про наступну книгу — хотів би присвятити її 30-річчю незалежності України. «Так робіть!» — схвалив  ідею Дмитро Разумков. Мені допомогли з транспортом, виписали перепустку до Верховної Ради, тож я міг там вільно знімати. І, до речі, кілька сильних кадрів із парламенту ввійшли до нового видання. 

Таким чином, можна сказати, що благословив народження книги, про яку йдеться, Дмитро Разумков. Тож, отримавши своє дітище тільки-но з друку, перший примірник автор підписав саме йому. 

— Скажу без зайвої скромності, що такої книги Україна ще не бачила, — стверджує Костянтин Бобрищев. — Річ у  тому, що в моїй колекції понад 40 книг про Україну — збирав їх протягом багатьох років. Там, як правило, показані всілякі красивості: від мальовничих краєвидів до величних фортець, замків, храмів тощо. У моїй книзі вони також представлені. Але цьому присвячена лише дещиця знімків. Та поряд з унікальними багатствами нашої країни на моїх фото можна побачити бідність, занепад, розруху. Головне ж те, що я показав Україну через призму людей, котрі сьогодні живуть не так, як мали б жити.

Костянтин Васильович зізнається: коли отримав сигнальний примірник видання (такий пробний екземпляр ліг і на стіл голови Верховної Ради), то мав побоювання, що Дмитро Разумков почне щось корегувати. Адже, попри те, що понад дві третини  фотознімків кольорові, навіть обкладинка книжки чорно-біла. За словами фотохудожника, якийсь час його переслідувала думка, що він неодмінно одержить негативну оцінку й книга не скоро побачить світ. Та всі побоювання виявилися марними — через день надійшло повідомлення від Дмитра Олександровича такого змісту: «Моя єдина. Фотопоема про Україну» показує нашу державу такою, якою її бачить не лише автор цієї книги, а й велика кількість громадян. У фотографіях, що увійшли до книги, — життя України з її сильними сторонами і тими, в яких поки не до кінця розкритий потенціал. Тут люди різних професій та роду занять, але всі вони відображають різноманіття нашої держави. Бажаю кожному, хто розгорне це видання, отримати задоволення від його перегляду». Цей відгук голови Верховної Ради України став однією з передмов до книжки. 

Інша передмова належить перу талановитого поета, заслуженого діяча мистецтв України Михайла Шевченка. У ній він зокрема зазначає: такого фотопортрета України, крім Костянтина Бобрищева, не створив ніхто: «Я прочитав-передивився цей дивовижний літопис життя нації за одну ніч. Вранці вийшов  з дому і довго стояв з розхристаним серцем над тихим озером. А в мене перед очима скресали фотокартини. І кожна — ціла людська доля — невимовно багата на красу, крилату мрію і тисячолітню втому, і незміриму силу до життя… Він справді великий художник, чиї роботи осявають світові виставки і приносять Україні світову славу. Прочитавши-подивившись  цю книгу, будь-яка людина світу побачить і полюбить Україну. І ми можемо повторити за Борисом Олійником: «Спасибі, що Бобрищев є на нашій благословенній, трагічній і красивій землі». 

— Вихід цієї книги — для мене справжня подія, — ділиться Костянтин Васильович. — Вона лежить у мене на видному місці, я постійно підходжу до неї й починаю гортати сторінки. Адже кожне фото — це ще й часточка мого життя.

У пошуках необхідних кадрів фотомайстер об’їздив та обходив усю Україну, зупинивши тисячі неповторних миттєвостей. Тож, за словами Костянтина Бобрищева, не так просто було відібрати з отих тисяч знімків близько трьох сотень для книги. Костянтин Васильович створив галерею блискучих портретів відомих особистостей: поетів Михайла Шевченка й Івана Драча, вишивальниці, Героя України Віри Роїк, художника, скульптора Володимира Чепелика, митрополита Київського й усієї України Епіфанія, президентів нашої країни тощо. 

— Наприклад, Віктора Ющенка я зобразив так, як, мабуть, ніхто. Сфотографував Віктора Андрійовича в останні місяці його керування країною під час приїзду до Миргорода з нагоди 200-ліття від дня народження нашого видатного земляка Миколи Гоголя, — пригадує фотохудожник. — Вийшов незвичний кадр: тодішній глава держави виступає перед журналістами, а з портрета сучасного художника на нього іронічно дивиться Микола Васильович. І вони ніби злилися воєдино. Свого часу фотографував і Леоніда Кравчука, але жодна світлина з ним до книги не ввійшла — так би мовити, не вписалася. Загалом фотографії проходили відбір ще й у рівненському видавництві «У харватері істин», де до цього підійшли досить професійно. Для видавців  було вкрай важливо (ми через це, було, навіть горшки побили), щоб до книжки увійшли не просто знімки, а високохудожні твори. А хто там зображений, то вже другорядне питання. 

Та й сам автор (і це очевидно) не ставить за мету показати лише видатних особистостей, політиків, адже не втомлюється створювати фотообрази простих людей, часом настільки літніх, убитих своїм безпросвітним життям, бідністю, що на них неможливо дивитися без болю. «А на цю бабусю з косою у високих травах навіть дивитися тяжко, — пише Михайло Шевченко. — Тільки дивуєшся, яку неповторну гаму почуттів зриває кожна робота художника! Правдою!» Не оминає фотомайстер і теми війни, показуючи нам учасників і Другої світової, і нинішньої бійні на Донбасі. Він і сам з фотокамерою пройшов дорогами смерті, буваючи й за крок від передової, аби побачити все на власні очі й показати нам — та так, щоб ми втратили сон і спокій. А всі ці світлини, разом узяті, і становлять портрет нашого народу. 

— На презентації однієї з моїх книг Борис Олійник сказав фразу, яка мене глибоко вразила, закарбувавшись у пам’яті, і яку вважаю найвищою похвалою: «Костянтин Бобрищев фотографує душу людини». Це якраз те, до чого прагну в кожній своїй роботі. Невипадково й у фотообразах цього видання домінує людська душа, — констатує Костянтин Васильович. — А загалом у ньому втілено художній образ України. Варто додати, що книжка надрукована так, як досі не друкувалася жодна з моїх книг. Можна сказати, на 9 із плюсом — ну, це звичне явище, коли автор до кінця не вдоволений результатом. Натомість ті, хто її бачив, були приємно здивовані. 

Книга важить 3 кілограми й має просто-таки велетенські розміри. Цікава й подача фотознімків — окремі з них займають не одну, а одразу дві сторінки. Хоч, за словами Костянтина Бобрищева, спершу він не сприймав такої форми подачі, та згодом дійшов висновку: це настільки унікальний підхід, що навіть не віриться, що так може бути. Адже великий, по суті, виставковий знімок зовсім інакше прочитується: ми помічаємо на ньому кожну найдрібнішу деталь. Невеликі текстівки до світлин поміщено наприкінці книги — у видавництві керувалися тим, щоб ніщо не відволікало від сприйняття фотообразів. Як і передбачалося, свіже видання вже роздали у Верховній Раді кожному депутату, а також презентували посольствам. 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»