«Бути художником у Кременчуці надзвичайно складно»

З інтересом дізналася, що абстрактні картини художниці з Кременчука Тетяни Шуляк особливо полюбили японці. У січні цього року Тетяна повідомила у «Фейсбуці» про те, що її робота «Малинове літо-2» знайшла свій новий дім у Японії, а 8 березня написала, що ще одна її картина полетіла туди ж.

Ця інформація спонукала до своєрідної «подорожі в часі». Переглядаючи світлини відносно недавнього періоду, уже відправлені у фотоархів, із задоволенням згадала про виставку картин кременчуцьких художників у Полтаві й цікаве спілкування з цими митцями. Такі фотоспогади дають можливість іще раз обдумати й переосмислити почуте й побачене раніше на певній відстані від події в часі.

Тетяну Шуляк представили не тільки як мисткиню, а й людину, котра очолила спільноту кременчуцьких художників. Вона висловила подяку керівництву Полтавської обласної організації Національної спілки художників України за те, що ті запропонували кременчужанам зробити колективну виставку в обласному центрі.

— Кременчук — промислове місто. Тож бути художником у Кременчуці надзвичайно складно, — сказала Тетяна. — «Виринаємо» завдяки нашому ентузіазму. Нашим художникам дуже потрібно бути ентузіастами.

Ще вона висловила міркування:  

— Раніше професія художника була престижною. А зараз престижними є професії дизайнера, архітектора… Художня творчість — це хобі, причому дуже дороге (знаєте, скільки коштує намалювати картину?)… Разом із тим духовність, енергетика, які є в наших роботах, потрібні не тільки нам. Раніше ми нечасто «світилися» в По-лтаві. Тепер дружитимемо, обмінюватимемося досвідом. Дуже надіюся на творчу співпрацю. 

Тетяна зазначила, що джерелом натхнення для художників з індустріального Кременчука є село. Там коріння багатьох теперішніх містян. Багато солідних художників, які давно займаються живописом, звертаються до теми села, пишуть сільські пейзажі. Коли потрапляють у село, відпочивають там душею.

Тетяна Шуляк раніше працювала в жанрі декоративного натюрморту, любила зображувати, як сказала, всілякі гарбузи тощо. 

— Але останнім часом люблю абстрактні роботи, — зауважила талановита художниця. — Вони тут не представлені, але є.

***

Під час презентації виставки прозвучала думка, що художники часто не виражають себе, а «йдуть на імітацію, ремесло»... Втім, це міркування не нове. Але особливо цікавою є думка про це художників з індустріального міста.

— Для людей дуже важливо, що ти хотів сказати їм своїми картинами, — пояснив митець із Кременчука Віктор Слюсар.  

А художник Віктор Кобеляцький із гарного наддніпрянського міста розповів, що наразі він займається «суто творчістю, а раніше займався інтер’єрами. Його улюблена тематика — сільська. Віктору подобається зображувати ті хатки, яких зараз уже немає. Його дружина родом із села Худоліївка Семенівського району. Та й у самого Віктора є рідня в селі Пришиб за Кобеляками…

Окрім згаданих художників, свої картини представили на колективній виставці в Полтаві Володимир Яковлєв, Інна Мосієнко, Володимир Маньков, Олексій Рубанов, Світлана Говтвянська, Микола Анісімов, Святослав Дерега.

***

А пізніше, після цієї зустрічі, Тетяна Шуляк стала учасницею колективної виставки в Художньому салоні Національної спілки художників України в Полтаві, де представила свої картини разом із кількома полтавськими художниками. Дуже радує, що Полтава і Кременчук стали ближчими в  мистецькій сфері. 

Наталія ЖОВНІР

Фото автора