Цим митцем пишається не лише Миргородщина, а й увесь полтавський край

23 листопада заслужений художник України, почесний громадянин Миргорода, кавалер орденів Карла Фаберже Віктор Брикулець відзначив своє 96-річчя. Цим митцем гордиться не тільки Миргородщина, а й увесь полтавський край. Його картини дарують сонячний настрій, гармонію, позитив, незважаючи на те, що довелося пережити цьому представнику покоління часів Другої світової війни. Віктор Брикулець зазнав жахливих випробувань і ледве вижив: уже стояв із петлею на шиї на ешафоті, але вибрався з фашистського пекла живим.

У Миргороді Віктор Михайлович проживає вже 52 роки. Полтавський край став йому рідним давно, хоча народився і виріс він на Хмельниччині. Звідти влітку 1942 року гітлерівські окупанти насильно вивезли його на каторжні роботи в Німеччину. Хлопця змусили працювати на шахті в місті Герне у Вестфалії. Після майже двох років дуже тяжкої праці там Віктора відправили до міста Юліх рити окопи, тож, скориставшись можливістю, він звідти втік. Та, на жаль, його швидко спіймали і відправили до табору суворого режиму.

— Той режим був настільки суворим, що зі ста голландців, які перебували в таборі разом зі мною, тільки один залишився живим, — згадував якось Віктор Михайлович.

Знову були каторжні роботи. Віктору Брикульцю доводилося працювати в нічну зміну. Голод дошкуляв постійно, і деякі в’язні примудрялися красти в німців картоплю. Якось спробував узяти трохи картоплі й Віктор — і з першого ж разу попався… За ті кілька картоплин гітлерівці вирішили його повісити. Влаштували показову страту, як це часто робили в концтаборах, — щоб інші боялися. 600 в’язнів мусили спостерігати, як  страчуватимуть крадія картоплі…  

— Уже й мотузку на шию накинули, але тут підійшов їхній старший, — розповідав колись, ще в докарантинні часи, після закінчення урочистостей із приводу відкриття виставки в Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка за його участю Віктор Брикулець. — Подивився на мене, засміявся і велів відпустити. Але тільки-но він мене прогнав, як відразу дав команду спустити на мене собак. Та я біг так швидко, що встиг добігти до табору, і собаки мене не розтерзали.

Після того Віктор Брикулець робив іще дві спроби втекти з табору. Врешті всіх в’язнів концтабору «Озендорф», де він був ув’язнений, звільнили американці. 

У жовтні 1945 року Віктор повернувся додому, а вже наступного літа поїхав у Харків до брата, там вступив до художнього училища, яке закінчив із відзнакою, незважаючи на те, що давалося взнаки підірване в неволі здоров’я. Побої, голодування, непосильна праця в Німеччині не минули без наслідків… Тому художник і перебрався жити на Полтавщину до міста-курорту Миргорода, де є санаторій та й клімат цілющий, здорова екологія.

Найбільше зібрання картин Віктора Брикульця належить Миргороду. Його полотна висять у санаторно-лікувальних закладах, школах, музеях.

Митець володіє різними техніками малярства, пише тематичні картини, пейзажі, натюрморти, портрети. Зокрема він створив цілу серію портретів видатних людей, починаючи з Тараса Шевченка… Його творами охоплена більша частина ХХ століття, а також початок ХХІ століття. 

Про те, що Віктор Брикулець відзначив своє 96-річчя, з радістю повідомив на своїй сторінці в «Фейсбуці» його молодший товариш, відомий художник-кераміст Олександр Мірошниченко, котрий привітав Віктора Михайловича чи не найпершим. 

— Ми, лубенські художники, постійно телефонуємо своєму старшому колезі і допомагаємо, чим можемо. На жаль, зараз він не малює в зв’язку з погіршенням зору та стану здоров'я загалом, — розповів Олександр Мірошниченко.

Однак відрадно, що митець у такому поважному віці не здає життєвих позицій і залишається в своєму творчому середовищі, є живою легендою не тільки  Миргорода, а й Полтави та України. 

Наталія ЖОВНІР

Фото автора