У Щербанівській ОТГ понад трьохсотлітній засохлий дуб зробили місцевою диковинкою

Із ботанічною пам’яткою природи місцевого значення — понад 300-літнім черешчатим дубом, який ріс край  автошляху на вулиці Кременчуцькій у селі Розсошенці, що межує з Полтавою, — у місцевих жителів пов’язані теплі, щасливі спогади. Тож, коли могутнє дерево несподівано захворіло й усохло, у багатьох защеміло серце. 

Не порізати його на дошки чи дрова, а подарувати друге життя, зберегти бодай у трансформованому вигляді — така ідея прийшла в голову очільнику Щербанівської ОТГ Ігорю Процику. Аби її реалізувати, керівництво сільської ради шукало різьбяра в багатьох куточках України, а врешті-решт знайшло у своїй громаді. Відтак за роботу взявся художник, різьбяр Андрій Мірошниченко, котрий проживає в Розсошенцях.

Найважче було вирізати рельєф на значній висоті

«Як відомо, колись була така професія, як художник-оформлювач, котрий мав уміти все: виконувати ескізи, різьбу по дереву, створювати вітражі, чеканки тощо. Із розпадом Радянського Союзу ця професія канула в Лету, а художники-оформлювачі стали столярами, різьбярами. Так і я, — розповідає про себе пан Андрій. — Потроху столярую, займаюся різьбленням, іноді навіть пишу ікони на замовлення. Скажімо, багато чого зробив для Свято-Миколаївської церкви в Диканьці, що є пам’яткою архітектури національного значення».

Але ось таку масштабну роботу — скульптурний рельєф на стовбурі висотою 10 метрів й окружністю майже 5 метрів — чоловік, за його словами, виконував уперше. Хоча, говорить, якби знав, що вона йому не під силу, без найменшого сумніву відмовився б. 

«Я прийшов сюди вперше, аби сфотографувати цей стовбур, після чого взявся за створення ескізів, вирішивши, що сюжети будуть в етнічному стилі. Проте з усіх ескізних малюнків лише оцей кобзар лишився незмінним — інші в процесі різьблення довелося видозмінювати. Усе через сюрпризи у вигляді сучків, а подекуди й дупел, — розказує про труднощі в роботі над скульптурним рельєфом Андрій Мірошниченко. — Річ у тому, що спочатку їх було майже не видно. Коли ж, знявши кору дуба, почав знімати шар заболоні, ось тут вони й проявилися. Оці фігури подружжя мали стояти одне навпроти одного й удвох тримати на руках дитину. Та оскільки я мав вмістити родину поміж двох сучків, довелося чоловіка «поставити» за спиною жінки. Отак неодноразово під час втілення задумів у життя мусив пристосовуватися до форми стовбура».

Це справді дуже помітна робота, адже скульптурний рельєф створено з усіх боків стовбура, тож, аби роздивитися всі сюжети, потрібно обійти навколо нього. «Оце лісовик — згідно з фольклором, дух-опікун лісу. Наші предки поважали старі дуби, вважаючи, що в кожного з них є свій дух, душа. А далі я вирізав козака-дударика, який пасе гусей», —  знайомить мене з наступними сюжетами автор.

Є тут і інші неодмінні атрибути національної картини світу: ікона, тин із глеком на кілку, гарбуз, соняшник, що символізує тепло, щастя, радість, саме життя. А завершують композицію вгорі птахи: тут тобі й сова (якраз для неї й підійшло дупло), і голуби, і лелеки, і навіть орел, який тримає в кігтях змію (зрозуміло, що це алегорія з ворогами України).

У роботі майстер задіяв усі підручні інструменти, які тільки можна: і бензопилку, і електропилку, і «болгарку» зі спеціальними насадками, і стамеску. Найважчим, зізнається, був той етап робіт, коли вирізати доводилося на значній висоті. Складність зокрема була в тому, що через природну нерівність стовбура риштування неможливо було підсунути впритул до нього, тож треба було якось приловчитися, аби дістатися до окремих місць. Окрім усього, ще й інструмент був нелегкий (у руках його довго не втримаєш). 

Голова ОТГ вірить, що скульптурна композиція стане туристичною «родзинкою»

«Іноді ж докучав вітер, — додає пан Андрій. — Бували такі дні, коли, попри те, що, перестраховуючись, я прив’язував себе мотузкою до стовбура, дув вітровій такої сили, що, ніби граючись, розгойдував риштування. А загалом це дуже цікавий досвід. І хоч задумане через уже згадані причини не вдалося стовідсотково втілити в життя, результатом я цілком задоволений. Цілих три місяці працював тут щодня. Цікаво, що до мене підходили люди й ділилися особистими спогадами, пов’язаними з цим дубом (один чоловік навіть пригадав, що біля нього призначив перше побачення своїй нинішній дружині). Коли щось не виходило, і вдома ламав голову над тим, як вийти зі складного становища. Обсяг робіт був таким, що затягував тебе повністю. Та ось робота завершена — і в душі якась порожнеча. Минулого тижня покрив скульптурний рельєф спеціальним маслом для деревини, що створює захисний бар’єр,  допомагаючи уникнути багатьох проблем, пов’язаних з її псуванням. А перед цим обробив розчином проти грибків та шкідників».

Зазначимо, що за друге життя старого дуба Щербанівська об’єднана територіальна громада заплатила 100 тисяч гривень. «Це невелика сума з огляду на те, що на створення скульптурного рельєфу витрачено аж три місяці. Без сумніву, ця робота варта таких грошей — автор вклав у неї душу, здивував польотом фантазії, — вважає голова ОТГ Ігор Процик. — Попри те, що було немало охочих позбутися сухого дуба, порізати його на дрова тощо, моя принципова позиція була в тому, аби зберегти його. Варіанти ескізів ми виставили на сайті сільської ради, провівши голосування в громаді. У сюжетах скульптурної композиції  намагалися втілити духовність, яку треба розвивати повсякденно, повсякчасно, світоглядні орієнтації українців, ідеали, дух народу. Не треба цього боятися. Бо в нас багато хто, приїжджаючи з якоїсь «Захлюпанки», дуже швидко стає російськомовним, забуваючи про те, де народився, по якій землі ходив босими ногами, який хліб їв. У цьому наша трагедія. Сподіваюся, ні, упевнений, що новостворений скульптурний рельєф стане місцевою туристичною «родзинкою». Думаю, на його тлі неодмінно фотографуватимуться молодята. Зараз замовляємо проект, аби довести все до ладу навколо скульптурної композиції. Зокрема хочемо розчистити чагарі, розмістити там ліхтарі, зробити підсвітку знизу».

Втілену в життя ініціативу Щербанівського сільського голови схвалюють і місцеві жителі, з якими мені вдалося поспілкуватися. «Могли б зрізати старий дуб і забути про нього, натомість створили ось таку красу. На мій погляд, дуже цікава композиція. Не тільки в мене, а й у багатьох односельців вона викликає позитивні емоції, яких нині так мало в нашому житті», — поділилася жителька села Розсошенці Тамара Титаренко. 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора