«Міцний горішок»

Коли дізнаєшся історію фермера-початківця Юрія Парахнича з Полтавського району, мимоволі пригадуєш слова прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля, які стали афоризмом: «Успіх — це шлях від невдачі до невдачі без втрати оптимізму». 

Іще 12 років тому Юрій купив у селі Коломацьке дачу. Згодом перебудував старий будинок. Йому дуже подобалося жити подалі від міських вихлопів газу, шуму, суєти, плекати городину, фруктові дерева й мати екологічно чисті овочі та фрукти. Тож, коли п`ять років тому в Ганни та Юрія Парахничів народилася донечка Марійка, вони переїхали з Полтави до села назовсім. Але Юрій продовжував і продовжує працювати в обласному центрі.

У той час у нього визрівала думка серйозно зайнятися сільським господарством, а саме — вирощуванням горіхів. «Горіх — хліб майбутнього», — стверджував сто років тому всесвітньо відомий російський селекціонер Іван Мічурін. Два роки Юрій вивчав матеріали радянських і зарубіжних агрономів та селекціонерів, став членом Української горіхової асоціації, щоб отримати доступ до ще більшої бази інформації, відвідав багато конференцій та практичних курсів. А його дружина Ганна в цей час вивчала законодавство, регуляторні документи Міністерства аграрної політики України, податкової адміністрації. Коли донечці виповнилося три роки, подружжя наважилося створити сімейне фермерське господарство, яке назвало «Марусин сад». До речі, СФГ «Марусин сад» — перше на Полтавщині без статусу юридичної особи, бо Парахничі таки зуміли переконати чиновників органів юстиції, що це цілком законно.

Юрій попросив Коломацьку сільську раду виділити йому землю під горіхову плантацію. Та коли побачив виділену ділянку в селі Дудникове, почухав потилицю. Це була не рілля, а місце колишньої ферми із силосними ямами, куди на додачу місцеві жителі роками зносили різний непотріб, створивши в такий спосіб несанкціоноване звалище. Але він був радий і цій можливості.

Разом із дружиною, а інколи й дочкою із заповзятістю Сизіфа  виносили сміття, биту цеглу, знищували 2-метрові бур’яни, викорчовували чагарі, наймали людей, техніку, щоб витягти із землі бетонні брили та арматуру. Місцеві селяни тим часом крутили пальцем біля скроні й билися об заклад на пляшку самогону, як швидко містянин, банківський працівник, тобто «білий комірець» сам плюне на цю безнадійну затію…

Та він не плюнув, довів до кінця. Вставав о 4-й годині ранку, готував до посадки ділянку на придбаному тракторі. Потім їхав на роботу. Обгородив свої 1,2 гектара стовпчиками та натягнув сітку-паркан. І нарешті в листопаді 2018 року посадив 152 саджанці грецьких горіхів. Щоправда, іще в жовтні якісь вандали зламали 7 бетонних парканних стовпчиків. Юрій заявив до поліції. Але остання не відреагувала, дільничний інспектор,  вочевидь, навіть не шукав зловмисників: мовляв, дрібниці.  

Однак у ніч із 11-го на 12 грудня 2018 року якісь нелюди зламали 90 стовпчиків огорожі (а це 400 метрів!) й 80% саджанців волоських горіхів. Це ж яку треба мати дурну волячу силу, щоб крушити бетон; яку чорну заздрість до трударя, котрий, можна сказати, потом полив свою ниву; яку ненависть до всього живого, щоб бігати від деревця до деревця, між якими відстань 8 метрів, і ламати, нівечити, висмикувати з утеплювача?!

Юрій із дружиною були в розпачі! А маленька Маруся тулила ручки до грудей і запитувала в батьків: «Хто-хто поламав мій садочок?» Тим паче, що у фермера начебто не було недоброзичливців у селі, з усіма були приязні стосунки. Мало того, коли Юрій заклав так звану «шкілку» (розсадник) із найкращих плодів великих тонкошкурих горіхів, які знаходив на «хитрих» базарах, то оголосив, що всім охочим безкоштовно надасть саджанці, коли ті підростуть. Пообіцяв створити й робочі місця тоді, як сад почне плодоносити.

Злочинці (чи злочинець) сповна скористалися тим, що територія саду не освітлювалася й не охоронялася. Можливо, найгіршого й не трапилося б, якби за два місяці до цього правоохоронці знайшли того, хто зламав парканні стовпці. Адже безкарність провокує нові злочини. Дуже вірогідно, що брутальний погром у грудні — справа рук (і ніг!) тієї ж дорослої людини чи неадекватного підлітка-хулігана, що й у жовтні… Бо скільки подібного нині спостерігаємо в містах і селах: розбивають меморіальні дошки на будинках і руйнують надгробні пам’ятники, крадуть кущі троянд і молоді деревця, перевертають сміттєві урни й закидають лавочки на дерева. Як правило, молоді люди просто так, знічев’я чи з перепою… Та що там зламані саджанці порівняно з величезною кількістю випадків рейдерського захоплення фермерських господарств, викрадення врожаю й виведення з ладу комбайнів та інших сільськогосподарських машин! І навіть убивствами  фермерів через те, що комусь дуже вже захотілося чужого майна й чиєїсь  землі...   

Юрій Парахнич знову подав до поліції заяву про злочин, адже йому були нанесені величезні збитки. Бо ті, хто сіє зернові, через кілька місяців одержують урожай і прибуток. А той, хто вирішив зайнятися садівництвом, тобто свідомо взявся за довготривалий проект, отримає перший урожай лише через кілька років. Горіхів чекати доводиться значно довше, ніж фруктів — 6—

7 років! Тільки за проект саду фермер сплатив 17 тисяч гривень! Розчищення території, паркан, саджанці «потягнули» іще десь на 70 тисяч гривень власних заощаджень. А компенсація за розділом «Садівництво» державної програми, яку отримав Юрій, становила тільки 34 тисячі гривень. Одно слово, дороговартісне у Юрія хобі…

— За 21 місяць розслідування, — обурюється Юрій Парахнич, —  поліція так і не знайшла злочинця, хоча місцеві жителі мені нашіптували, хто міг це скоїти, а я ці версії, що заслуговують на увагу, передавав правоохоронцям. Провадження порушили, але розслідується воно, як мокре горить. На моє прохання народний депутат Анна Романова із «Самопомочі» робила запит на ім’я міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Результат  нульовий. У той же час старі, радянські міліціонери переконані, що подібні злочини в маленькому селі можна розкрити якщо не за кілька годин, то за пару днів…

Микола Нездойминога, начальник відділу виробництва й маркетингу продукції рослинництва департаменту агропромислового розвитку Полтавської 

облдержадміністрації, за останні 15—20 років не пам’ятає такого варварського нищення молодого саду на Полтавщині, як у Дудниковому: «Унікальний випадок, мотив якого важко зрозуміти! Шкода, що новонасаджений сад не охоронявся. У Яківцях, що на околиці Полтави, понад три роки тому була закладена горіхова плантація на площі 38 гектарів. І там не лише огорожа, а й цілодобова охорона із собаками. На жаль, такі реалії сучасного життя… Починаючи з 2017-го, в області щороку закладається близько 150 гектарів садів, адже з 2018-го відновлена державна програма підтримки садівництва». 

Україна й справді відчутно нарощує експорт горіхів. Понад половину валютної виручки від продажу всієї плодово-ягідної продукції нашої країни за кордон за останні 3—4 роки дають саме горіхи. Попереду тільки ріпакова олія та яйця птиці. Горіхи впевнено входять до першої трійки товарних груп, які збільшили експортні поставки за кордон.

Торік навесні Юрій Парахнич повністю реанімував «Марусин сад»: відновив паркан, посадив нові горіхові саджанці, провів освітлення, встановив відеоспостереження та найняв охорону. Навіть не хоче говорити, у скільки йому обійшлися всі ці заходи безпеки… Та головне, що невдачі його не зламали, він не опустив рук, не здався, не втратив оптимізму. Хоч і  втратив віру у спроможність поліціянтів фахово займатися своєю справою та знаходити нелюдів, які нищать працю цілої родини. Юрій навіть оголосив грошову винагороду в розмірі 10 тисяч гривень за інформацію про зловмисників, причетних до знищення горіхового саду, розповсюдив її через платний таргетинг у мережі «Фейсбук», розвіз листівки по навколишніх селах. 

Про таких людей здавна кажуть: «міцний горішок». Юрій Парахнич упевнений, що через кілька років у Дудниковому буятиме молодий сад. І не тільки. Зараз він готує земельну ділянку площею 2 гектари, щоб восени наступного року висадити горіхові саджанці. А в планах на 2022 рік — закласти ще 2 гектари саду. 

«Дуже хочеться, щоб у моєму рідному селі Дудникове росли ці сади, — зауважила місцева жителька Наталія Стельмашова. — Боляче було дивитися на понівечені саджанці, на сплюндровану працю цілої родини. Зараз молоді деревця зазеленіли, радують око. Юрій виконує справді титанічну працю». А Світлана Ващенко додає: «Усі ми бачимо, як Юрій працює й уболіває за свою справу. І взагалі за порядок у селі. Побільше б таких людей приїздило до нас жити й працювати…»

Людмила СТЕЛЬМАХ 

(КУЧЕРЕНКО)