До мрії — через чагарники й бур’яни!

Існує такий відомий фразеологізм про подолання життєвих труднощів, який приписують давньогрецькому філософу Сенеці: «Через терни до зірок!». Ну, а полтавець Сергій Загнієнко у прямому сенсі пробивається до своєї мрії через бур’яни й чагарники…

Йому 30 років. Із них десять він професійно займається сільгоспвиробництвом. Зі студентства. І хоча навчався на зоотехнічному факультеті Полтавської державної аграрної академії, на третьому курсі остаточно зрозумів, що його покликання — таки рослинництво. Йому чомусь снився один і той же сон: він іде великим квітучим садом. Власним. Ця мрія спонукала Сергія до активних дій — переходити до аграрної практики. 

Питання, де брати землю, вирішилося само собою. У Полтавському районі в селі Сусідки батьки мали город, бо міській інтелігенції нелегко вижити без свого огірка, помідора, цибулини й морквини. Це село входило до Нестеренківської сільської ради. Сергій звернувся до тодішнього Нестеренківського сільського голови Григорія Котляревського. 

Пізніше сільрадівський землевпорядник зізнавалася, що коли привезла 20-річного парубка на земельну ділянку поблизу села Мар’ївки, яку могли йому запропонувати й від якої вже не один претендент відмовився, то думала, що цей злякається й теж відсахнеться. За документацією вона числилася полем. Щоправда, 15 років воно не знало плуга. І перелоги позаростали хащами в людський зріст, про які у народі кажуть: «вовки виють». Утім, Сергій Загнієнко без вагань узяв в оренду на 5 років ці 5,5 га чорнозему. І з ентузіазмом уклав у свій перший лан всі гроші, які заробив під час 7-місячного студентського стажування у Швеції.

Посадив у перший рік картоплю. Однак не лише не одержав очікуваного прибутку, а ще й «прогорів» на 30 тисяч гривень. По-перше, на той час не мав досвіду, спокусився високою ціною на картоплю в магазинах. По-друге, літо було посушливим, тож початківець зрозумів, що вирощувати бульби без поливу ризиковано й нерентабельно. Довелося поєднувати навчання у виші з кількаразовими поїздками на заробітки у Швецію, Норвегію, Італію. Зрештою отримав дві вищі освіти (за спеціальностями зоотехнік і адміністративний менеджер) та наскладав грошей, якими профінансував нові проекти.

Нині Сергій Загнієнко «розширився» до 82 гектарів землі: частина —  орендована, частину — йому здала в обробіток рідня, яка отримала по 2 га під особисте селянське господарство. Каже, що на прибутковість вийшов тільки після 50 га. І довелося дипломованому зоотехніку самотужки опановувати агрономію. Багато читає, черпає інформацію з Інтернету, їздить по різних конференціях та практичних семінарах. А ще йому суттєво допомагає друг — вчений агроном Микола Левченко. 

— Приїздить Коля до мене в Мар’ївку після своєї роботи, подивиться критичним оком на мої посіви й каже так, з притиском: «Зараз треба обробляти! Не завтра, а зараз!», — розповідає Сергій. — І я сідаю у свій «беушний» МТЗ-82 й цілу ніч обприскую чи підживлюю.  

Бізнес у молодого аграрія диверсифікований. Вирощує сою, пшеницю, картоплю, капусту, малину й суницю садову. Причому овочі та ягоди — на крапельному зрошуванні. Ягідництвом почав займатися три роки тому. Спочатку пробурили свердловину на 14 метрів, але вода на тому горизонті ви-явилася з великим вмістом солей. Довелося заглиблюватися до 37 метрів. 

Сергій показував мені фото, де він стоїть у сої, і вона йому мало не до плеч. Головки капусти голландського сорту Агресор цьогоріч потягнули понад 6—7 кілограмів.

Сергій у розмові постійно наголошує, що їхня аграрна справа — сімейна, йому дуже допомагають тато й мама. Батько — викладач Полтавської державної аграрної академії Олександр Загнієнко — може підмінити на тракторі. А мамина територія — ягідник. Саме вона кілька років тому через Інтернет виписала по 30 кущиків десяти сортів суниці для розводу, з яких потім відібрали чотири найурожайніші: Хоней, Клері, Альба та Мармелада, які достигають послідовно один за одним, створюючи ягідний конвейєр, що полегшує збирання.

Коли Сергіїв однокласник порадив для малинника крупноплідний літній сорт Феномен, то мама Наталія Вікторівна (до речі, вчителька початкових класів) через Інтернет знайшла розсадник у Черкаській області, який його продавав, і їм звідти привезли цілу вантажівку саджанців. Цей середньостиглий сорт був отриманий на Краснокутській дослідній ІС УААН у 1991 році. Сорт Феномен і справді відмінний: потужна рослина з пагонами понад 2 метри — урожайна, ягоди соковиті й солодкі, підходить і для свіжого споживання, і для переробки (заморожування, виготовлення варення і джемів). Ягоди красиві, малиново-червоні, щільні. Щоправда, потребує шпалери. Молодий аграрій сортом задоволений і поки що міняти на інший не збирається.

Відповідно до технології вирощування, плантацію малини потрібно оновлювати через 7—8 років, а суниці садової — через 3—4 роки. Але у 2019 році Сергій вирішив упорядкувати географію свого господарства й переніс ягідники на цілину. 

— Щоправда, посадковий матеріал цього разу в нас був свій, — розповідає аграрій. — Суницю вперше висадили на гребені. Стрижневий корінь молодого саджанця малини ми підсікали й припікали йодом, щоб рослина не інфікувалася й краще розвивалося бічне мичкувате коріння, яке збільшує врожайність куща. І суницю, і малину замульчували соломою, а не сосновою глицею, бо остання закислює грунт.

Збирають ягоди вручну — троє членів сім’ї та шестеро залучених працівників з місцевих, адже в селі практично немає роботодавців і люди раді будь-якому заробітку. 

— Ягідники є найприбутковішими в структурі нашого сімейного бізнесу. Проблем зі збутом ягід не маю, бо до насиченості українського ринку ще далеко, — каже Сергій Загнієнко. — Ми знайшли оптовика; ціною, за якою він купує, задоволені. У 2019 році нам платили 37 гривень за кілограм полуниць та 21 гривню — за кілограм малини. Знаю, що в інших областях ціна на малину була дещо вищою, але в кожному регіоні її формують попит і пропозиція. Поки що, з урахуванням відносно невеликих обсягів продукції, продаж через посередника — оптимальний для нас варіант. Можливо, у майбутньому зможемо напряму співпрацювати з торговельними мережами. Якось спробували поторгувати на полтавському центральному ринку, то наші полуниці розмели за півгодини. 

Сергій Загнієнко чимало побачив закордону: фермери, в яких він працював, запрошували його залишитися. Але йому таке ніколи й на думку не спадало. Він з кожним роком все більше «закорінюється» у Мар’ївці — по суті, вимираючому селі — й хотів би дати йому друге дихання, якщо вдасться розширити земельний наділ. Уже скупив 7 розвалених хат, розчищає чагарі й розорює перелоги.

Планів у нього дуже багато. Звісно, хотів би укласти прямий договір із підприємством-переробником ягід або з торговельною мережею, щоб не продавати продукції посереднику, як зараз. Хоче ближчим часом збудувати зерносховище, адже якщо сою чи пшеницю притримати до весни, то можна вторгувати набагато більше, ніж віддати влітку—восени прямо з-під комбайна.

Сергій Загнієнко пишається своїм урожаєм картоплі сорту Пікассо й капусти сорту Агресор. Коли він показав їх директору оптової овочевої бази в Полтаві, той одразу зробив йому замовлення на 2020 рік: 250 тонн капусти і 120 тонн картоплі. Відповідно, аграрій планує навесні збільшувати клин під овочі. Бо нині на Полтавщині овочівництво — це на 90% приватний сектор і пару десятків агропідприємств! Та й торговельникам-оптовикам набагато вигідніше працювати хай і з невеликими виробниками, ніж самим їздити по районах та скуповувати овочі із селянських подвір’їв… 

Сергій подумує над сертифікацією овочівництва та ягідництва за органічними стандартами, однак поки остаточного рішення з цього приводу не ухвалив. 

— Можна було б отримати сертифікат вітчизняного органу «Органік стандарт» і продавати ягоди за значно вищою ціною, — розповідає Сергій. — Однак є кілька «але»… Органічними засобами захисту рослин треба обробляти насадження кожні п’ять днів, а в дощову погоду — частіше. Діжка-обприскувач на тракторі в мене одна — для обробки зернових, овочевих культур і ягідника. Ідеально вимити її щоразу перед застосуванням біопрепаратів — нереально. Тому над цим питанням поки що розмірковую.  

У трохи віддаленій перспективі Сергій Загнієнко планує побудувати свинокомплекс і таки використати свої знання зоотехніка. Поки що Сергієва справа має статус особистого селянського господарства, де він «і швець, і жнець, і на дуді грець…». Таких ще називають «одноосібниками». Він розуміє, що не може розраховувати на державну підтримку, тому міркує над створенням фермерського господарства. У формі юридичної особи чи без неї — то вже інша річ. І людям можна буде дати офіційну роботу. 

Спитаєте: а як же його мрія про свій сад? Її ж не надрукуєш на 3D-принтері. Хіба що на звичайному принтері — фото… Ні, Сергій від неї не відмовився. І послідовно втілює. Взяв в оренду 4 га старого садка, якому вже 35 років. Спилює старі дерева. У пеньки засипає селітру, щоб вони швидше струхли. А через два роки закладатиме новий сад. Це зараз перспективно. Адже в Україні сади були переважно в Криму. Після того, як Росія «віджала» його, країна почала набагато більше експортувати фруктів. 

Судячи із Сергієвої наполегливості й цілеспрямованості, які вже дали відчутні результати, усі його мрії здійсняться. Йому ж іще тільки 30 років. Хоча сам він каже, що йому вже аж 30 років, і трохи ремствує, що на нові висоти сходить надто повільно… 

Людмила СТЕЛЬМАХ (КУЧЕРЕНКО)