Найбільша в Україні сільська об’єднана громада має великі амбіції й не хоче ставати міською

Цими днями журналісти з Полтави мали змогу ознайомитися з тим, як живе й розвивається Засульська об’єднана територіальна громада, створена наприкінці 2016 ро-

ку. Вона об’єднала 11 сільських рад (38 населених пунктів) і, займаючи площу майже 60 тисяч гектарів, нині налічує понад 18 тисяч жителів, відтак є найбільшою сільською ОТГ в Україні. Прес-тур організувало По-лтавське представництво Асоціації міст України в межах проекту «Пульс», що реалізується за підтримки USAID.

«У 2016 році, коли відбувалися громадські слухання, був намір створити об’єднану громаду з центром у селі Засулля в ме-

жах усього Лубенського району, — інформує про амбітну мету голова Засульської ОТГ — 62-річний Сергій Бондаренко. — Але тоді якраз була призначена нова очільниця Лубенської райдерж-адміністрації (нині чиновниця вже звільнена чинним Президентом). А як людина має сприймати новацію, внаслідок якої під нею починає хитатися крісло? Успіхи ОТГ викликали тільки лють у кабінетах районного керівництва, а невдачі — радість. Тож можна сказати, що наша об’єднана громада утворилася не завдяки допомозі органів влади, а всупереч її деструктивним діям». 

Демографія у громаді, за словами Сергія Івановича, як і в усій Україні страшна: за останні 10 місяців відійшли в інший світ 270 осіб, а народилися лише 14. Це біда не тільки Засульської ОТГ, робить висновок чоловік, а й усього українського села. 

«Люди, одержавши у власність землю, передали її в оренду, тож, самі того не розуміючи, попрощалися з можливістю самостійно господарювати на ній.  Відтак існує проблема зайнятості населення, молодь шукає щастя в місті, а переважна більшість селян — пенсіонери, — констатує голова ОТГ. — Є села, які зникають: скажімо, у Свічківці лишилося всього 5 жителів, у Тотчиному — 14…»

Розпочали з оптимізації: закрили п’ять шкіл

Коли із самого початку існування новоствореної ОТГ всі заклади освіти (12 шкіл і 10 дошкільних закладів) були передані в її  відання, на ту пору держава їх стовідсотково утримувала. «До об’єднання спільна сума бюджетів усіх сільських рад, що стали потім старостинськими округами, становила приблизно 16 мільйонів гривень, а коли ми порахували ймовірні надходження в 2017 році, виходило близько 35 мільйонів. Отож ми раділи, що матимемо кошти на розвиток території, — пригадує Сергій Бондаренко. — Аж тут  нагорі вирішили, що з 2017 року держава виділятиме кошти лише на зарплату вчителям, а утримання закладів ляже на плечі ОТГ. Відтак оті кошти, на які розраховували, змушені були вкласти у сферу освіти. Раніше в районі була така практика: якщо школа, де навчалося багато учнів, отримуючи субвенцію від держави, мала якийсь фінансовий резерв, його забирали й віддавали малокомплектним школам, де коштів зазвичай не вистачало. Таким чином, усіх стригли під одну гребінку і гроші просто проїдали, а ніякого розвитку не було. Проаналізувавши цю фінансову ситуацію, а також стан успішності учнів у великих і малих школах, ми вирішили йти до людей і розповісти їм про реальний стан речей». 

Майже рік проводили роз’яснювальну роботу. Багато хто сприймав інформацію про закриття шкіл у штики. Тоді керівництво ОТГ вирішило піти іншим шляхом: не закривати, а понизити ступінь п’яти шкіл, які мали найгірші показники в навчанні і при цьому тягнули на себе найбільші витрати з місцевого бюджету, зробивши їх початковими. Але на 1 вересня в цих початкових школах не виявилося жодної  заяви від батьків. Ті, хто бунтував проти закриття шкіл, вирішили віддати своїх дітей до перспективніших навчальних закладів. Так Засульська сільська рада врешті-решт ухвалила рішення про закриття п’яти шкіл і ще одного дошкільного закладу, де було 13 працівників і 6 дітей. На сьогодні ці приміщення не використовуються — в об’єднаній громаді готові надати їх в оренду або навіть продати.

«То був нелегкий крок, — резюмує голова ОТГ. — Я житель села Солониці. І коли у 2008 році там закривали 8-річку, сам боровся за неї цілих три роки. Реформа з децентралізації дала нам можливість поглянути на ситуацію з господарської точки зору: а чи є сенс витрачати шалені кошти на опалення  порожніх класних кімнат, утримувати приміщення навчального закладу, який не дає якісних знань? Закривши оті п’ять шкіл, ми вийшли на значну економію коштів. Якщо у 2017 році мали на розвиток 182 тисячі гривень освітньої субвенції, то у 2018-му у зв’язку з оптимізацією отримали понад 

3 мільйони. Це дало нам можливість поліпшити матеріально-технічну базу тих закладів освіти, які функціонують. Фактично в усі ці заклади було придбано мінімум по три інтерактивні дошки, не говорячи вже про комп’ютери, ноутбуки тощо. У підвезенні учнів задіяні як 9 шкільних автобусів, так і транспортні засоби перевізників. Завжди повторюю: наше завдання — не утримувати шкіл за будь-яку ціну, а надати можливість нашим дітям одержувати якісні знання». 

Директор опорного навчального закладу — Засульського ліцею — Анатолій Савенков говорить, що їздив на всі зібрання із приводу закриття шкіл і виступав перед людьми. А коли присутні запитували, який інтерес він переслідує, Анатолій Олексійович запевняв, що добивається одного: аби заклад освіти, який він очолює, нарешті почав розвиватися. Нині це стало реальністю. На поліпшення матеріально-технічної бази ліцею цьогоріч витратили 2,5 мільйона гривень. 

«Наші учні завжди демонстрували добрі результати на обласних і всеукраїнських олімпіадах. І при цьому ми дожилися до того, що навіть сучасних комп’ютерів не мали. Бо щороку в нас забирали десь 2 мільйони гривень освітньої субвенції й перекидали школам, у яких фінансування вистачало тільки до кінця зими. Тепер, як ото казав листоноша Пєчкін із Простоквашиного, у мене є велосипед і я розпочну нове життя, — пожартував директор ліцею. — Отак і в нас зі створенням ОТГ розпочалося нове життя. І я сподіваюся, що ми зробимо ліцей таким модерним, яким і має бути навчальний заклад у ХХІ столітті. Це тільки перші кроки».

Журналістам показали сучасний лінгафонний кабінет англійської мови, в якому кожен учень має змогу індивідуально працювати з комп’ютером, адже їх тут аж 20, реконструйовану читальну залу бібліотеки, новий спортмайданчик і справжню гордість — власний історико-краєзнавчий музей «Історія Посульського краю», у трьох залах якого відтворено історію Засулля від найдавніших часів до кінця Другої світової війни. Невдовзі планують відкрити й четверту залу, присвячену сьогоденню. 

«Історія Засулля багатогранна, часто переплітається з історією всієї України. Скажімо, усі ми знаємо Михайлівський Золотоверхий собор — один із символів Києва, який неодноразово відроджували. А будівництво його пов’язане з нашою територією. Бо в 1107 році між селами Солоницею й Войнихою київські князі розбили військо непримиренного ворога Київської Русі — половецького хана Боняка. На честь цієї перемоги якраз і побудували згаданий собор. Однією із трагічних подій в історії Засулля є повстання Северина Наливайка. Я довго виношував проект створення музею, — поділився  Анатолій Савенков, — і врешті доля мені усміхнулася — не так давно познайомився із представниками американської благодійної організації, яка опікується питаннями Голокосту (а в Засуллі під час Другої світової війни гітлерівці розстріляли понад 4 тисячі євреїв). За кошт цієї організації ми зробили першу залу, присвячену пам’яті жертв Голодомору, бо наше село дуже постраждало й від цього геноциду. Згодом ідеєю створення повноцінного музею перейнялися голова ОТГ та депутати. Тож із їхньою допомогою тепер завершуємо цей проект».

Як зробити так, щоб і вівці були цілі, і вовки нагодовані?

Голова ОТГ розповідає, що якщо заклади освіти й культури районна рада передала в підпорядкування об’єднаної громади практично одразу, то медичні заклади передавала зі скрипом — багато депутатів виступали проти цього. Урешті-решт для обслуговування жителів  найперше в медичній сфері області в Засуллі створили некомерційне комунальне підприємство «Центр ПМСД». Проте й тут не обійшлося без оптимізації чисельності штату, внаслідок чого опустіло чимало приміщень сільських ФАПів. Зазвичай ми рідко доїжджаємо до малих сіл, що входять до складу ОТГ, адже всі значні зміни, викликані децентралізацією, відбуваються у великих населених пунктах. Проте в одному з таких сіл — Олександрівці — живе ненька моєї колеги. Коли в селі, де лишилися, вважай, самі пенсіонери, був ФАП, фельдшер робила їй прописані лікарем ін’єкції, міряла артеріальний тиск. Окрім усього, там можна було придбати ліки, що, як відомо, мають здатність швидко закінчуватися. Нині ж, коли приміщення ФАПу опустіло (при цьому бібліотеку, якої вже практично ніхто не відвідує, зберегли), літні люди (особливо самотні), за словами жінки, покинуті напризволяще. Бо, аби добратися до амбулаторії, що в Засуллі, потрібно їхати з пересадкою  в райцентрі Лубни, а транспортне сполучення не витримує жодної критики. Селяни в Олександрівці поговорюють навіть про вихід із ОТГ. Тож виходить, малі села від децентралізації отримали самі мінуси?

«Ми не закрили фельдшерсько-акушерських пунктів, лише скоротили медиків, які там працювали, — терпляче пояснює голова ОТГ. — Тепер туди в певні години за графіком виїжджають працівники Центру ПСМД. Оптимізація — то був вимушений крок. Бо коли підприємство отримало кошти від Національної служби здоров’я, виявилося, що їх не вистачає навіть на виплату мінімальної заробітної плати медикам. Але ж, щоб втримати хороших спеціалістів, потрібно гідно оплачувати їхню працю. Отже, довелося піти на скорочення медперсоналу. Перед цим ми неодноразово відвідували фельдшерсько-акушерські пункти. Скажімо, приїжджаємо до села — а двері ФАПу замкнені, було таке, що взимку навіть стежка в снігу до вхідних дверей не прочищена. Тобто туди ніхто не приходив: ні фельдшер, ні пацієнти. І при цьому медпрацівник справно отримував зарплатню в розмірі 7—7,5 тисячі гривень. Оцей аналіз і підвів нас до думки про скорочення медичного персоналу середньої ланки. Тож ані в Олександрівці, ані в інших населених пунктах тримати окремого медпрацівника не будемо, бо це просто нереально. Якщо 

підемо на такий крок, то втратимо всіх спеціалістів. Наше ж завдання — зберегти систему надання послуг. От і шукаємо оптимальний варіант. Звісно, десь виникають якісь неузгодженості, але повернення назад не буде».

«Половини сіл не стане, — прогнозує трохи згодом Сергій Іванович. — Якщо там лишилися лише пенсіонери, самі розумієте, їхній життєвий ресурс — 15—20 років. Наш обов’язок — надати якісні послуги й цим людям, ми не повинні ставити на них хрест. Водночас не можемо й розпиляти кошти бюджету. І от який вихід у цій ситуації? Як зробити так, щоб і вівці були цілі, і вовки нагодовані?»

Журналістів повели й на будівництво нової амбулаторії (нинішня знаходиться в іще дореволюційній, хоч і добре збереженій будівлі), тут уже зведені стіни й дах. Проте голова ОТГ ходом будівництва незадоволений. 

«Чомусь виконавцем робіт стала харківська фірма, яка тривалий час ремонтує злощасний міст між Засуллям та Лубнами, — ТОВ «Компанія «Рембудгарант», — вводить представників засобів масової інформації в курс справи Сергій Бондаренко. — У нас великі зауваження до будівництва амбулаторії. Проте вплинути на ситуацію не маємо змоги, бо замовником як ремонту мосту, так і зведення амбулаторії є департамент будівництва, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обл-держадміністрації. Ми неодноразово зверталися як до його очільника, так і до керівника області, бо неозброєним оком бачили недоліки в будівництві, проте жодної реакції з їхнього боку не було. Нині ж керівники змінилися, тож і спитати нема з кого. Можемо хіба що привернути увагу до цього проблемного об’єкта».

За словами Сергія Івановича, якби кошти передали ОТГ, у керівництва громади була б можливість самостійно провести тендер — у такому разі навряд чи обрали б отакого недбалого підрядника.

«Спершу не сприймав децентралізації, а згодом став її прибічником»

Одним із найважливіших завдань на найближчі роки очільник ОТГ вбачає утилізацію продуктів життєдіяльності. Іще у 2011 році, будучи головою окремої сільської ради, він поставив за мету побудувати цивілізований полігон для захоронення твердих побутових відходів, тоді був уже підготовлений проект, обране підходяще місце. Та, як виявилося, цей полігон чомусь не вписувався в обласну стратегію поводження з ТПВ. Хоч Сергій Бондаренко досі не втрачає надії, що йому все ж таки вдасться реалізувати згаданий проект. А коли не так давно трапилася можливість за спільні кошти місцевого й обласного бюджетів придбати сміттєсортувальну лінію, у Засульській ОТГ просто не могли її прогавити. Нині  утрясають питання монтажу цієї лінії, а також виділення земельної ділянки, аби мати можливість сортувати відходи й відправляти на захоронення тільки те, що може перегнити й потім використовуватися як добриво. А от державну субвенцію на розвиток інфраструктури, порадившись зі старостами, керівництво вирішило використати на закупівлю нової техніки для сільського комунального підприємства «Сяйво», яке працює на теренах об’єднаної громади. У результаті за 3 роки придбали її понад 20 одиниць. Наявна техніка дає можливість вирішувати питання водопостачання, водовідведення, благоустрою території. Хтось із підлеглих Сергія Бондаренка проговорився, що голова й сам випробовує  техніку на ділі: узимку, бува, сідає за кермо й розчищає сільські вулиці від снігу. 

«Для сільського голови призначений отой синій трактор, — раз його секрет розкрили, змушений зізнатися Сергій Іванович. — Знаєте, коли телефонує староста із Шершнівки й повідомляє про те, що перевізник відмовляється везти ввечері людей із райцентру до села через те, що дорога заметена снігом, я переодягаюся, замикаю кабінет, сідаю до кабіни трактора і їду розчищати замети. Мушу сказати, я вигідний комунальному підприємству тим, що мені зарплати не потрібно платити. Єдина витрата — на дизпальне. Річ у тому, що я і механік, і вчитель. Був час, коли займався власною справою — ремонтом автомобілів. Заробляв гроші, бо потрібно було трьох дітей вивчити. А до того три роки обіймав посаду  директора ПТУ № 53 у селі Войнисі, створив його, по суті, з нуля. Був учасником Майдану. Балотуватися на посаду голови ОТГ мене загітували одні люди (не називатиму їхніх прізвищ), вирішуючи якісь свої завдання, а вийшло так, що селяни обрали саме мене. Відверто кажучи, децентралізації спершу не сприймав, а вникнувши в її суть, зрозумів, що за нею майбутнє, і став її прибічником».

Будучи на перших порах дотаційною, нині Засульська об’єднана територіальна громада все впевненіше заявляє про себе як про цілком спроможну. Якщо за першого року її існування власних надходжень до бюджету було 38 мільйонів гривень, а загальні доходи становили 78 мільйонів, то в нинішньому році тут вийшли на майже 80 мільйонів гривень власних надходжень і 110 мільйонів загальних доходів. Ось така переконлива арифметика. 

«Ви й самі можете зробити висновок, що в нашій громаді відбулися значні зміни. Попри це, останнім часом ширяться чутки про те, що така громада, мовляв, не має права на існування, що вона повинна стати мало не донором громади Лубен. У нас через це опускаються руки», — зауважує Анатолій Савенков. Його підтримує й Сергій Бондаренко: «Це дуже тривожить не тільки освітян, а й усіх членів громади. У Мінрегіоні працює один наш земляк. Так от, він озвучив думку про те, що Засульська об’єднана територіальна громада нібито входить до 14 ОТГ, які, за висновками цього міністерства, є неспроможними. Звідки така інформація, хто робив бодай якийсь аналіз, досі не можу добитися. Буквально цими днями я мав розмову в Мінрегіоні, і мені прямо сказали: Литвяківський старостинський округ, мовляв, відійде до майбутньої Вовчицької ОТГ, а вашу громаду об’єднають із громадою Лубен. Отакі розмови створюють напругу в громаді. Так, наша ОТГ лагідно «обняла» місто Лубни з усіх боків, але ж це не означає, що маємо з ним об’єднатися. Я твердо переконаний: примусового об’єднання всупереч волі громади не повинно бути». 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора