127 років тому на Полтавщині народився видатний теоретик українського націоналізму Дмитро Андрієвський

27 вересня 1892 року у селі Бодаква неподалік Лохвиці народився Дмитро Андрієвський — учасник Української революції 1917—1921 років, політичний і громадський діяч, теоретик українського націоналізму, публіцист, діяч ОУН.

Його дід і батько були священиками. Крім виконання пастирських обов’язків, займалися хліборобством — мали власний хутір і вважалися доволі заможними. Сім’я Андрієвських була багатодітною, Дмитро мав сестру і трьох братів. Усі одержали добру освіту. Юнаки закінчили гімназію. Середню освіту Дмитро здобув у гімназії в Лубнах, де під час час його навчання існував осередок Революційної української партії. Чимало юнаків були знайомі з маніфестом «Самостійна Україна» Миколи Міхновського і перейнялися його ідеями. Атмо-сфера вільнодумства, захоплення «Кобзарем» Тараса Шевченка і участь у гімназійних гуртках сприяли формуванню у Дмитра національної свідомості і любові до рідного краю. Через вільнодумство влада Російської імперії вважала його неблагонадійним і переслідувала. 

У 1911 році вступив до Харківського університету, але через два семестри перейшов до Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. Там долучається до української студентської громади, передплачує львівський «Літературно-науковий вісник» та журнал «Украинская жизнь», який видавав Симон Петлюра. Із ним познайомився на Кавказі. Не поривав зв’язків із рідною Лохвиччиною, куди щороку приїздив на канікули. Навчання перервав у 1915 році у зв’язку з Першою світовою війною. З великою радістю зустрів повалення російського царату і взяв участь у маніфестації української студентської громади та українізованих частин російської армії у Петрограді. Там же познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. Разом із групою українських студентів повернувся з Петрограда до Києва і віддав себе в розпорядження Центральної Ради. Працював в уряді Центральної Ради, а потім — гетьмана Павла Скоропадського. Міністерство зовнішніх справ Української держави очолював Дмитро Дорошенко — відомий історик і громадський діяч. Із ним Андрієвський був знайомий ще з петербурзьких часів. Восени 

1918 року його включили до дипломатичної місії Української держави у Швейцарії. Коли ж до влади в Україні прийшла Директорія УНР, дипломатичної роботи теж не залишив. У складі дипломатичної місії УНР був направлений у Швецію, згодом — консулом у Швейцарію. Дипломатичну роботу поєднував з навчанням на інженерному факультеті державного Університету бельгійського міста Гент. Через два роки він отримав диплом інженера-архітектора. За фахом працював спочатку у Франції, згодом — у Бельгії, яка стала його постійним місцем проживання в еміграції. Там заробляв на прожиток інженерною працею, але не полишав громадсько-політичної діяльності. Налагодив контакти з розпорошеними по світу українцями, організував у Брюсселі Український допомоговий комітет.

  Друкував у заснованому Симоном Петлюрою журналі «Тризуб» аналітичні та ідейно-теоретичні розвідки. Оприлюднив свої ідеї і в журналі «Національна думка». Андрієвський є автором низки публіцистичних статей, в яких висвітлив засади ідеології націоналізму: «Наша позиція», «Шлях розбудови», «Обставини 30-х років і Провід українських націоналістів» тощо. У них наголошував, що українцям бракує національної організації, щоб стати політичною нацією, духовно об’єднаною національною ідеєю. Завдання такої організації — очолити боротьбу українців за державність і самостійність. Розбудова нації має початися з подолання у власних душах рабської психології і прищеплення українцям почуття самоповаги, гідності та передбачає цілісність і монолітність української спільноти. На досягнення цієї мети мають бути спрямовані всі сили українських патріотів. Залізна дисципліна, відповідальність і підпорядкування особистого громадському мають стати законом. 

І-ша конференція українських патріотів-націоналістів працювала протягом 3—7 листопада 1927 року в Берліні. Головою президії конференції і членом новоствореного проводу націоналістів як ідеологічного референта обрали вже знаного теоретика українського націоналізму Дмитра Андрієвського. Він провів величезну роботу з підготовки Першого Конгресу Організації Українських Націоналістів (ОУН), який відбувся в січні 1929 року у Відні в десяту річницю проголошення соборності України, відомої як Акт Злуки (22 січня 1919 р.). Про це свідчить його листування з Євгеном Коновальцем, Дмитром Донцовим, Миколою Сціборським, Володимиром Мартинцем та іншими відомими діячами українського національно-визвольного руху. Скликанню конгресу передувала кропітка робота очолюваної Андрієвським ідеологічної комісії, яка напрацювала цілісну філософсько-ідеологічну концепцію українського націоналізму і стала дороговказом для майбутніх поколінь українських патріотів.

Маловідомим залишається факт, що Євген Коновалець пропонував Дмитру Андрієвському очолити Провід ОУН. У листі до Дмитра Юрійовича від 21 листопада 1927 року писав: «Я дальше обстоюю, що ви, пане інженере, повинні бути тим, хто з конгресу українських націоналістів повинен вийти провідником націоналістів. Час до конгресу знов повинні ви за нашої, розуміється, допомоги вжити на це, щоби до майбутньої вашої ролі, як слід підготовитися». У відповідь на цю пропозицію Андрієвський писав, що має «великий потяг до обсервації, книги, моделювання людської думки». До того ж він був переконаний, що саме Коновалець має очолити націоналістичний рух. «Тим, що ви зараз на чолі нашої справи, я тішуся… Згори тверджу, що саме ви один нині можете пустити машину в рух». У 30-х роках ХХ століття Дмитро Андрієвський опікувався організаційними справами ПУН, пов’язаними з діяльністю ОУН за кордоном, пропагував українську справу у світі. За його ініціативою у Бельгії в 1931 році відбулася нарада представників українських організацій в еміграції і засновано Європейське об’єднання українських організацій на чужині. Водночас він намагався привернути увагу світової громадськості до подій, що відбувалися в підрадянській Україні, де лютував Голодомор-геноцид і почалися масові політичні репресії. У 1934 році він від імені Європейського об’єднання українських націоналістичних організацій написав протест проти прийому СРСР до Ліги Націй. У завершеній формі теорію українського націоналізму  виклав у рефераті на Другому Конгресі українських націоналістів у 1938 році.

З початком Другої світової війни не міг виїхати з окупованої німцями Бельгії і тільки в кінці 1941 року побував у Берліні, де зустрівся з полковником Андрієм Мельником, який зайняв місце провідника ОУН після вбивства Євгена Коновальця. Мав виїхати на українські землі, але дістався лише до Львова, де був затриманий і відправлений до Берліна, а там заарештований. З 21 січня 1942-го по 18 жовтня 1944 року поневірявся у нацистському концтаборі Заксенгаузен. У 1944 році був заарештований гестапівцями і ув’язнений у концтаборі в Бреці. Після закінчення Другої світової повернувся у Бельгію. У 1949—1952 роках відвідав українські громади в Канаді та США, представляв ОУН у виконавчому органі створеної 1948 року Української національної ради та Державницького центру УНР.

Розкол ОУН у 1940 році засуджував, залишився прибічником голови ОУН — полковника Андрія Мельника. Проте об’єктивно оцінив антибільшовицьку боротьбу УПА в роки Другої світової війни та повоєнний період, яку очолила ОУН(б) під проводом Степана Бандери. Він писав: «Бандерівці у своєму часі випередили нас, бо мали свіжіший революційний інстинкт і вміли наважуватися». Дмитро Андрієвський геніально передбачив розпад і загибель Радянського Союзу. «Майбутнє совєтської імперії, — пророкував він у 1958 році, — є виписане в самій її природі, в її внутрішнім змісті, в її побудові. Від початку свого існування вона є повна суперечностей, які її роздирають і від яких вона колись згине, розложиться, розпадеться». Але до розпаду СРСР не дожив. Вийшовши на пенсію, переїхав до Мюнхена. Останні роки мешкав у будинку для престарілих у Дорнштадті, там і помер 30 серпня 1976 року. 22 січня 2010 року прах Дмитра Андрієвського перепоховали на Полі героїв Личаківського цвинтаря у Львові. 

Віктор РЕВЕГУК, кандидат історичних наук, дослідник-краєзнавець