Етнографічне горно гончарки Олександри Селюченко як експонат музею-садиби

Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко було засновано в її колишньому помешканні на початку 1988 року. У музеї-садибі після смерті народної майстрині в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи (значна колекція кераміки, декоративна мальовка на папері, фотоматеріали, епістолярна спадщина тощо).
Одним із невід’ємних експонатів Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є горно. Його збудували влітку 1984 року друзі з Києва — художники-монументалісти Олександр Фисун та Микола Малишко. Ось як про це згадував Олександр Фисун: «Де випалювати — ось що було для неї справжньою драмою. Треба було платити гроші, а звідки вони в неї? Часом виручали гончарі Китриш, Нікітченко. Взимку вона випалювала в хаті, у грубі. Але то не робота.  Я запропонував їй збудувати горн таки в неї на подвір’ї. Це було літо 1984 року… Була задоволена. Почала ще більше ліпити й привозила на ярмарки до Києва. У вдячність за це обіцяла для моїх донечок випалити повен горн іграшок, щоб у них був свій музей... А було ще й таке: прийшов я на ярмарок до Музею архітектури та побуту під Києвом. Це був вересень 1986 року. Дивлюся: Олександра Селюченко разом із Галиною Грипич продає свої роботи. Дивиться-дивиться на мене і: «Що ж ви, Олександре Васильовичу, горн такий зробили, він же ж не випалює!.. Як не вмієте, то й не беріться!..». Отак ніби крижану воду вилили на голову. Мені забракло слів. Відійшов. А вона... як засміється — широко, розкотисто, мов дитина. І показує: дивіться, мовляв, які роботи з нашого горна. Каже: «Я наробила, заклала в горн, напалила. А тоді як одкрила... — взялася за голову і заголосила... від радості».
Серед безцінного скарбу майстрині, який було описано й передано на зберігання до музею, — 250 невипалених робіт. Це справжній казковий, дивовижний селюченківський світ: розмаїття півників, інших птахів, казкових істот, круторогих баранців, гордовитих вершників, баринь, весільних сватів та гоголівських персонажів. Для подальшого збереження цих унікальних робіт було ухвалено рішення про їхнє випалювання. У ніч із 13-го на 14 жовтня 1987 року на подвір’ї гончарки Олександри Селюченко в її горні випалювали останні роботи майстрині. Нині їх можна побачити в експозиції музею-садиби.
Літо 2009 року ознаменувалося для жителів Опішні, гостей та всієї мистецької спільноти І Тижнем національного гончарного здвиження «Здвиг-2009». Із 29 червня по 5 липня в його межах проводили різні заходи: Міжнародний науковий симпозіум «Гончарна столиця України в світовій історії та культурі», Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт в Україні-2009», Національний день гончаря, ІІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль тощо. На території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко було заплановано провести випалювання глиняних іграшок у горні мисткині, у буквальному розумінні дати друге життя гончарній печі. Відразу постало питання: як відбудеться випалювання в горні, яке не використовувалося 22 роки? Стан печі був незадовільний. Верхній шар цегли відслоївся, місцями утворилися глибокі тріщини тощо. Було проведено часткову реставрацію «тулуба» горна, що стоїть на поверхні грунту: пошкоджену цеглу замінено на вогнетривку, стіни зсередини пошпакльовано мертелем.
Провести випалювання запросили Олександра Шкурпелу — гончаря, технолога за освітою, учня Трохима Демченка — майстра художньої кераміки, члена Спілки художників України, головного інженера опішнянського заводу «Художній керамік». Напередодні випалювання він заклав у горно близько 1,5 тисячі свистунів, розвів невеликий вогонь, щоб просушити його. Для кращої тяги у верхній частині майстер додав трубу й промазав усі щілини сумішшю глини й піску. Цей додатковий хід використовувався єдиний раз.
Свої роботи для випалювання надали заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Микола Пошивайло, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського та Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки художників України Василь Омеляненко, опішнянські ліпниці Софія Кушнір, Зінаїда Хлонь та Валентина Лобойченко. Після довготривалої перерви 3 липня 2009 року відбулося випалювання в горні Олександри Селюченко.
Наступного, 2010 року іграшки випалював опішнянський гончар Михайло Острянин, 2011-го — Анатолій Шкурпела (син Олександра Шкурпели). У 2013—2015 роках біля горна працював опішнянський гончар, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитро Громовий. 2015 року було випалено рекордну кількість іграшок-свистунів — близько 5 000.
Із 2016 року випалювання призупинено, оскільки горно потребує грунтовної реставрації. Спостерігаються ділянки з інтенсивним руйнуванням стін унаслідок впливу досить тривалого вологого осінньо-зимового періоду. Нині піч використовується не за призначенням, а як експонат, залишаючись предметом гордощів та візитівкою музею-садиби.
Фото автора