Кілька годин перебування на «живій» землі

Цими днями мені зателефонував патріарх органічного землеробства Семен Антонець і розпочав філософсько-роздумливу розмову: «Яке воно, Миколо Миколайовичу, одвічне хліборобське коло: наче ж щойно закінчили жнива,  а вже настає час осіннього засіву під урожай майбутнього року. Ось об’їхав поля господарства, побачив, як готується грунт під озимину і отримав величезне задоволення від побаченого. Хотілося б поспілкуватися з вами, обмінятися думками...»
Усвідомлюючи важливість для Семена Свиридоновича живого спілкування, бажання висловити свої міркування щодо нюансів системи органічного землеробства, подальшої долі землі, села, з невеликою групою однодумців — членів  громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства» їдемо в ПП «Агроекологія».
Починаються поля господарства, і нас зустрічає головний агроном Сергій Козін. Зупиняємося біля поля люцерни четвертого року використання: «Зібрали два укоси зеленої маси, — розповідає Сергій Станіславович, — готуємо поле під озиму пшеницю. Головне, на полях з-під люцерни й еспарцету, що призначені під озиму, підрізати кореневу шийку, щоб рослини не проростали. Потім коренева система люцерни, що проникає глибоко в грунт, відмирає, і у цих ходах грунт насичується вологою. Крім того, що під люцерною за рахунок бульбочкових бактерій, які фіксують азот атмосфери, накопичується 100—
120, а іноді й більше кілограмів природного, а не синтетичного азоту, люцерна сприяє утворенню комкуватої структури грунту. Ось навпроти поле еспарцету першого року використання. Він був підсіяний під ярий ячмінь, ячмінь зібрали на зерно, а перший укіс еспарцету — на сіно. Наступного року зберемо два, а можливо, і три укоси зеленої маси і готуватимемо поле під озиму пшеницю. До того ж наступного року в господарстві планується посіяти
1 200 га озимини, з яких 640 га — після люцерни й еспарцету, а решта після інших попередників, зокрема після кукурудзи на силос. Для обробітку грунту, сівби, міжрядних обробітків використовується переважно сучасна високопродуктивна техніка, хоча ще є і колишні культиватори, і зубові борони, і важкі дискові борони на зразок БДТ-7. У господарстві функціонує чітка восьмипільна сівозміна, під час якої висівають основні сільськогосподарські культури: озиму пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, яка здебільшого спрямовується на силос, на площі 1 400 га, соняшник — 500 га, багаторічні трави — 1 800 га, льон олійний — 150—200 га, просо — 230 га, гречку — близько 100 га, сою, ріпак, жито, горох. Висіваються також так звані нішеві культури: нут, сочевиця, спельта. В органічному землеробстві науково-обгрунтована сівозміна обов’язкова, так як тут соняшник після соняшнику не посієш, льону також, бо настає так звана «льоновтома». Сівозміна має велике значення у профілактиці хвороб, бур’янів, а також у живленні рослин. Із бур’янами боремося переважно механічними способами: прополюванням штригельною та ротаційною боронами, культиваторами. В екстремальних випадках із хворобами і шкідниками можна успішно боротися ефективними біопрепаратами, дозволеними в органічному землеробстві. Великого значення надаємо сидератам. Ось поле ріпака, на якому після збирання проросла падалиця, а через невеликий проміжок часу буде сидерат. Вже три роки, як працюю в господарстві. Маю всі можливості повною мірою проявити свої знання, експериментувати. Нині в аграрних закладах вищої освіти навчають агрономів вирощування сільськогосподарських культур із широким застосуванням різних хімічних засобів (синтетичних мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів), які потім звикають, що за них усе вирішують різні компанії, які пропонують технології з широким застосуванням. В органічному ж землеробстві необхідно мислити і працювати по-іншому: не боятися ризикувати, не панікувати у разі невдачі, а шукати обгрунтований вихід. Саме так працює агрономічна служба нашого господарства. На мою думку, органічне землеробство — це не лише спосіб виробництва, це ціла філософія, відповідний стиль агрономічної роботи».
Зупиняємося біля наступного поля. Вражає якісно оброблений понад стогектарний масив. «Минулого року, — продовжує Сергій Станіславович, — тут була кукурудза на зерно, якої одержали 9,5 т/га. Зазвичай такі поля є складними в обробітку через корінці кукурудзи, їх стараються приорати, щоб покращити умови для сівби весною наступного року. Ми чинимо інакше: після збирання пускаємо диски, а потім до роботи приступають бактерії. Адже «живий» грунт — це маса живих організмів. Десь я прочитав, що у жмені землі організмів більше, ніж людей на планеті Земля. Звісно, порівняння цікаве... Але скажу, що у грунті мікроорганізми живуть скрізь: у верхньому шарі — аероби, у більш нижніх — анаероби, кожен з них виконує свою функцію. Ті, що містяться у верхньому шарі, успішно справилися з органічною масою корінців кукурудзи. І на цьому полі нинішньої весни ми посіяли овес, якого зібрали 3,2 т/га. Після збирання провели лущення стерні, пізніше проведемо на зиму культивацію, і наступного року посіємо кукурудзу на силос».
 Що ж робимо ми, коли пере-орюється поле після кукурудзи? Перевернувши грунт, вивертаємо нагору мікроорганізми, які не можуть жити у верхньому шарі, і переміщуємо вниз ті, що не здатні жити там. Отже, ми свідомо порушуємо баланс корисних мікроорганізмів у грунті.
Далі нас у поїздці супроводжує патріарх органічного землеробства, засновник ПП «Агроекологія» Семен Антонець. Зупиняємося на повороті до села Куйбишеве (нині Покрівське). «Оригінальний вказівник, що уособлює органічне землеробство, — добірні колоски озимої пшениці, які вказують на значний урожай, а посередині культиваторна лапа — альфа і омега органічного землеробства», — з пафосом наголошує голова вченої ради Полтавського товариства сільського господарства, професор Віктор Писаренко.
Спостерігаємо оброблені під посів озимини поля з-під еспарцету, милуємося цвітінням гречки, демонстраційними ділянками гібридів кукурудзи та соняшнику. Прямуємо далі, і перед нами відкривається чудова панорама: скошене у валки поле проса. На полі працює потужний агрегат, що підбирає і пресує в тюки солому — добрий корм для тварин. Інший агрегат стягує ці тюки в одне місце для завантаження в кузови автомобілів і транспортування на склад для зберігання.
Зерно сорту «Полтавське золотисте» селекції Полтавської державної аграрної академії — дорідне, екологічно безпечне, вирощене на «живій» землі, високопоживне. І ніхто не хоче брати для здорового дитячого харчування», — з якимось сумом зауважує Семен Свиридонович.
Вібувається чітка, злагоджена робота, яка аж ніяк не заважає численним лелекам здобувати собі поживу. Скажу чесно: багато бачив на своєму віку, але такої кількості лелек, як на полях «Агроекології» не бачив ніде. Ось що значить «жива» земля. Милується побаченим Семен Свиридонович і говорить: «Приберемо поле, внесемо достатню кількість біокомпосту і підготуємо його під майбутній врожай. Зараз проїжджаємо мимо поля, на якому було озиме жито, зібрали його на сінаж, — звертає увагу Семен Антонець, — обробили в червні, а тепер посіяли кукурудзу на силос. Бачите, яка стоїть маса?».
Подалі від дороги видніється будівництво птахофабрики, зведений і покритий перший корпус. «Вироблятимемо екологічно безпечне яйце, — продовжує Семен Свиридонович, —  а поряд невелике село Маначинівка, у ньому залишилося декілька хат, в яких живуть люди. Буде птахофабрика — будуть робочі місця, а значить, оживе село...».
Дещо втомившись після спекотної днини й поїздки господарством, сидимо в тіні під розлогою яблунею. Милуємося дорідними плодами антонівки, що дозрівають і які великому хліборобу подарувала сама природа. Якось задумливо, із сумом Семен Свиридонович, звертаючись до нас, розмірковує: «Друзі! Що ж то воно робиться? Чому така бідність у людей? Чому вимирають села? Чому люди в пошуках кращої долі їдуть за кордон, покидаючи рідні місця? Чому ж гине тваринницька галузь, в якій працювали тисячі людей, мали роботу, заробітну плату, де вироблялося вдосталь натурального молока і м’яса, нагромаджувалися мільйони тонн головного органічного добрива — гною як основи підтримання родючості грунту? Чому ж панівними культурами на українських чорноземах стали кукурудза, соняшник, соя? А де ж інші культури — гречка, картопля, інші овочі..? Чому в розпал сезону  захмарні ціни на борщовий набір і що ж буде взимку? Сорок років ПП «Агроекологія» працює без хімікатів, виробляє екологічно безпечну продукцію — основу здоров’я людей. То чому ж ця продукція не береться для харчування дітей? Чому екологічне молоко, що виробляється в нашому господарстві, забирається за мізерними цінами? Чому на першому місці стоїть бізнес за будь-яку ціну, а не людина — творець всіх земних благ? Чому на нашій оздоровленій землі виділяються паї, де їхні власники застосовують гербіциди, пестициди? Хотілося б, щоб органічне землеробство стало надбанням широких мас людей, щоб воно було гордістю нашої нації...».
Замислився Семен Свиридонович... Високо в небі якось сумно, курликаючи, пролетів ключ журавлів, які на своїх крилах несли в далекі краї спекотне літо. Вдивляючись у небо, Семен Свиридонович промовив: «Велику справу робить Полтавське товариство сільського господарства, пропагуючи органічне землеробство, його роль у збереженні і примноженні родючості наших чорноземів, акцентуючи на значенні виробництва екологічно безпечної продукції як основи здоров’я людства. Тож успіхів нам у цій благородній справі! Тільки вперед!»
Прощаючись із Семеном Свиридоновичем, покидаючи благодатну «живу» михайликівську землю, кожен з нас відчував велич і розум цієї людини, осмислював побачене й почуте...
Микола ОПАРА,
кандидат сільськогосподарських наук, доцент, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії,
заслужений працівник сільського господарства України, заступник голови з наукової роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»