Післясмак Сорочинського ярмарку

Слово «ярмарок» у мене завжди асоціювалося із Великими Сорочинцями на Миргородщині. І коли цьогоріч дізналася, що місцем проведення цього дійства стане Одеса, то дуже здивувалася. Ні, я аж ніяк не проти поширення полтавського колориту Україною, але трішки злякалася, що в нас його вже не буде. Навіть за два тижні до анонсованого заходу не могла знайти в Інтернеті плану розважальних програм, та страхи були даремними — ярмарку бути. Для відвідин я обрала 23 серпня, День Державного прапора України, на який було заплановане музичне свято — виступ популярного рок-гурту «Без обмежень». На ярмарок я їжджу не так витрачати гроші, як спілкуватися з усією Україною, яка на 5 днів збирається в одному місці. Мушу зазначити, що це мій один день на ярмарку і мій особистий погляд на нього.
Отже, вирушаймо. Дорога до ярмарку хороша, та бракує вказівників, що запрошують на нього. Наприклад, на трасі Київ — Харків завжди стояли декілька фанерних бравих козарлюг, які показували напрямок руху до Великих Сорочинців, і складалося таке враження, що ярмарок уже починається. Але я чудово розумію, що GPS-навігатори спокійно, мабуть, замінили архаїчного козака, та й перші особи держави уже чомусь не їдуть до гоголівських місць (на офіційному сайті національного заходу я прочитала про декілька іноземних високошанованих делегацій, які завітали на свято, і ні слова про нашу владу: «своє рідне — своєрідне?»). І ось я на місці: мене вітають на Сорочинському ярмарку написи на білбордах, поліцейські привітно усміхаються, а парківники настирливо нав’язують свій сервіс — місце на запилюженому полі за 50 гривень (документа ніякого не видають і говорять, що земля — це їхня приватна власність).
Спека не втомлює, а душа прагне свята — і ось воно поруч. Голова йде обертом від пропозицій купити крам на будь-який смак, взяти участь у численних конкурсах, розіграшах, змаганнях, із захопленням дивишся на яскраві національні костюми, які ніби теж між собою змагаються у вишуканості та креативності, а ноги самі просяться в танок під запальний гопак.
Та гасло «Хліба і видовищ» — завжди актуальне, тому декілька слів про кулінарні вподобання. Традиційно борошняною візитівкою ярмарку стали в’язанки бубликів, що «обіймали» шиї більшості відвідувачів. Звичайно, популярності не втрачають і дегустації різноманітних вин та медових напоїв, особливо припрошував нас гуральник із Кривого Рогу, мотивуючи свої переваги тим, що він із батьківщини Президента. Вразили крафтові сири із Кременчука: чорний на золі із фруктових дерев, червоний з помідорів, кавовий, перцевий… Здивувало варення із соснових шишок, а солодкими й солоними горішками більше смакували оси, ніж люди. Найбільша черга, яка ні на мить не зменшувалася, була до грузинських печей із хачапурі й лавашами. Не зраджували українським традиціям смачно нагодувати гостей усі заклади громадського харчування, та ми кошик зі смаколиками взяли з дому, тому, зручно розмістившись на імпровізованому сіннику, пообідали під українську народну пісню. Романтика!
Та знову до справи: на ярмарку я буваю кожного року і звернула увагу на те, що підприємців-старожилів — одиниці, а кругообіг «новеньких» не закінчується бажанням повертатися сюди знову й знову. Підслухала розмову двох продавців, які скаржилися на непомірно високу ціну за місце ярмаркової торгівлі. А хотілося б, щоб наш середній і малий бізнес охочіше співпрацював з такого рівня заходами, бо мені особисто дуже кортіло придбати продукцію власного виробника та й упевнитися, що він у нас таки є.
Настрій святковий, люди привітні. Лише осад лишився від ситуації, свідком якої я стала: відома ведуча Леся Нікітюк так грубо гаркнула на дитину, яка хотіла з нею сфотографуватися, що у мене враз змінилося ставлення до неї, адже, вважаю, публічність — це насамперед відкритість, так, вона втомлює, але не дає права принижувати інших. Зовсім інше враження склалося від спілкування з гуртом «Без обмежень». Позитивний фронтмен, щире захоплення кожним із глядачів, вдячність за оплески. Сергій Танчинець привітав громадян України з Днем Державного прапора — відчувається, що людина із сильною громадянською позицією (до речі, на свій виступ він надягнув білу футболку з написом «Хто замовив Катю Гандзюк?»). Дуже поважаю гурт «Без обмежень» за їхні талановиті хіти, що розривають серце й вивертають душу, за простоту й щирість. До слова, перепустка на концерт коштувала всього-навсього  50 гривень.
Після кожних відвідин Великих Сорочинців у мене залишається відчуття недоробленої справи: я не все побачила й послухала, не все встигла покуштувати й спробувати. Тому чекатиму наступного року.