«Я — жінка, ось — посудомийка!»

«Якщо ніхто не збирається винаходити посудомийну машину, я зроблю це сама!» — сказала Жозефіна Кокрейн. До речі, чому б і ні? Ще в дитинстві її батько їздив інспектувати суконні мануфактури та лісопильні млини (поки їх не знищила Велика чиказька пожежа), часто брав її із собою, так що про машини вона знала не з чуток. Розбагатівши за часів «золотої лихоманки», її чоловік Вільям з усією пристрастю кинувся в політику. У будинку часто влаштовували прийоми для місцевої еліти і колег Вільяма по партії. Хвилюючись через те, що служниці постійно б’ють їхній сімейний чудовий тонкий фарфор, який зберігався в родині аж із XVII століття, Жозефіна вирішила взятися за миття посуду власноруч. Ось тоді в неї і вирвалася ця доленосна фраза. Наступного ж дня вона сіла і намалювала майбутню конструкцію машини: чашки, блюдця і тарілки укладалися в сітку, на яку направлялися струмені води. Чоловік підтримав ідею дружини, але незабаром, на жаль, помер (занадто багато довелося випити з потрібними людьми), так що Жозефіна залишилася одна зі своєю ідеєю і боргом чоловіка, який треба було якось виплачувати.
Судячи з усього, гени прадідуся Джона Фітча не давали Жозефіні спокою. Той, страждаючи на ревматизм, мріяв про рухомий парою віз, який возив би його містом. Треба сказати, що Джон ніколи не чув про існування парового двигуна. Розмірковуючи про парову машину сніжною зимою 1784 року, він дійшов висновку, що така машина обов’язково застрягне на розбитих засніжених дорогах. Тоді Фітч створив перший в Америці пароплав, який відкрив у 1790 році переправу між Філадельфією і Трентоном.
Жозефіна взялася до справи. Вона переміряла всі блюдця-чашки-тарілки в будинку і найняла робітників, які втілили її ідею в життя. Перша посудомийна машина була з ручним приводом. Потім виникла ідея «посадити» сітку на колесо, яке крутитиме мотор. Найнятий інженер іллінойської центральної залізниці Джордж Баттерс і реалізував ідею електричної посудомийки.
28 грудня 1886 року (у 47 років!) Жозефіна отримала патент, назвавши своє дітище «Garis—Cochran Dish-Washing Machine» і увічнивши таким чином своє дівоче прізвище та прізвище чоловіка, яке вона взяла після його смерті. Залишалося одне — треба було почати продавати. Один із друзів порекомендував менеджера першокласного готелю «Palmer House» в Чикаго. Пізніше вона згадувала, що найскладнішою  справою в її житті виявилося перетнути готельний хол наодинці. Їй здавалося, що вестибюль готелю був шириною в цілу милю, — ніколи раніше вона не була в готелі без супроводу чоловіка або батька. Здавалося, ще крок — і вона знепритомніє, але Жозефіна впоралася й отримала замовлення на 800 доларів як винагороду за всі свої страхи й хвилювання.
У 1893 році в Чикаго відбулася всесвітня виставка, на якій у залі машин були виставлені і машини для миття посуду марки «Garis—Cochran». Це був справжній фурор! Вимогливе журі присудило Жозефіні перший приз з формулюванням «за кращу механічну конструкцію і міцність». Підраховано, що готельєри та ресторатори, які купили нове чудо техніки, перемили близько 10 000 чашок-блюдець-тарілок за час роботи виставки. На виручені гроші Жозефіна купила будинок старої школи і відкрила фабрику. Джордж Баттерс став головним інженером, найняв трьох робочих, і в 1897 році вони запустили серійне виробництво.
У 1912 році у віці 72 років Жозефіна Кокрейн все ще особисто продавала машини, що мали її ім'я. Вона прожила до 74 років і померла 3 серпня 1914-го. «Якби я тоді знала все, що знаю зараз, то ніколи не наважилася б почати», — зауважила вона якось наприкінці життя.
Після смерті місіс Кокрейн компанія була продана в 1916 році підприємству «The Hobart Manufacturing Company», що й досі спеціалізується на виробництві індустріальних посудомийних машин. У 1949 році «Hobart» представив посудомийки для будинку під маркою «KitchenAid», що нині належить компанії «Whirlpool».