Велету духу і праці присвячено

Останні два роки «Вечірня Полтава» стараннями різних своїх авторів, надто академіка НААН України Віктора Вергунова зверталася до постаті лубенця — професора Анастасія Зайкевича (1842—1931 рр.). Багато з них візначали різнобічність вченого. Та найбільше він прислужився розвиткові й науковому забезпеченню агрономії, передусім сільськогосподарській дослідній справі та освіті. Тож недивно, що вдячні земляки не забувають про це й не так давно провели низку пам’ятних і велелюдних заходів.
Розпочалися вони із середини жовтня у старому та знаному селі Солониця. Саме тоді, відзначаючи низку дат, відмітили і день народження науковця. Урочистості розпочалися з відкриття меморіальної дошки Анастасію Зайкевичу, який багато років жив у цьому селі. Тут він із сином Романом заснував Солоницьку дослідну станцію. Згадане село належить до Засульської об’єднаної територіальної громади, голова якої — Сергій Бондаренко — ще рік тому дав слово увічнити ім’я видатного земляка. До вулиці, яка раніше була названа на честь Зайкевича, нині додалася чудова та майстерно виконана меморіальна дошка. Її автор — знаний лубенський художник Володимир Мірошніченко. Саме його творіння першим прикрасило стіни місцевого клубу, на фасаді якого планують відкрити й меморіальні дошки іншим знаменитим землякам — Василю Барці та Євгену Адамцевичу.
Через декілька днів естафету засульців підтримали співробітники Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького. У його стінах було проведено круглий стіл «Професор Анастасій Зайкевич — агроном, дослідник, етнограф». Вщент заповнена зала зібрала місцевих істориків, краєзнавців, бібліо-текарів, учителів. До них приєдналися науковці Національної академії аграрних наук України, Полтавської державної аграрної академії, По-лтавського сільськогосподарського товариства, Дослідної станції лікарських рослин НААН. Їх вітав міський голова Лубен Олександр Грицаєнко. Він висловив надію на те, що цей круглий стіл — лише початок нового прочитання біографії уславленого земляка, його гідного пошанування. Зі змістовною доповіддю виступив академік НААН, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки України Віктор Вергунов. Його виступ доповнили Віктор Самородов, Людмила Глущенко, Тамара Дяченко, Сергій Швецов, Іван Кириченко, Іван Ляшко. Вони оприлюднили багато нових фактів, пов’язаних із постатями науковця та членів його родини. Про особливо цікаві факти повідомив місцевий краєзнавець Сергій Швецов. Йому пощастило розшукати 95-річну лубенку Галину Севертоку. Вона розповіла багато цікавого про родину Зайкевичів. Зокрема пані Галина повідомила, що син Анастасія Зайкевича Роман загинув у роки Голодомору, найімовірніше, 1932 року. Краєзнавець Іван Кириченко теж навів маловідомі факти про Зайкевичів, надто про його онуків — Юрія та Ганну. Стараннями лубенських музейників, насамперед Тамари Дяченко учасникам круглого столу показали місця життя Анастасія Зайкевича у Лубнах — від вулиці, яка має його ім’я, і аж до села Солониці. Там на місці його садиби залишився лише трьохсотлітній красень — дуб. Його лубенці хочуть взяти під охорону, оголосити пам’яткою природи.
Крім цього, учасники круглого столу вирішили написати та видати під редакцією Віктора Вергунова спільну монографію, присвячену Анастасію Зайкевичу, відкрити пам’ятний знак на місці його поховання у Лубнах, відновити премію імені славного земляка, яку раніше присуджували на Лубенщині «за досягнення в культурі землеробства». А науковці дослідної станції лікарських рослин висловили ініціативу передати у сортовипробування новий сорт м’яти, в назві якого буде увічнено ім’я Анастасія Зайкевича. Тож працювати є над чим.