Випускник Полтавського комерційного училища Микола Тюленєв та становлення й розвиток культури боліт в Україні

(Закінчення. Початок у № 39 від 25 вересня 2019 року.) 

Із 1955-го по 1956 р. він очолює лабораторію кормодобування сектору тваринництва Президії АН УРСР. У зв’язку із закриттям відділу сільськогосподарських наук у складі АН УРСР (постанова Президії АН УРСР від 25 травня 1956 р., протокол № 29, § 370) разом із сімома академіками та 17-ма членами-кореспондентами УРСР М. О. Тюленєв переходить до персонального складу відділу біологічних наук». Після виходу наказів МСГ УРСР № 535 від 13.08.1956 р. і № 216 від 20.08.1956 р. в УкрНДІГіМ про організацію відділу освоєння осушених заплавних земель із 13.08.1956 р. знову повертається на роботу до УНДІ гідротехніки і меліорації завідувачем відділу освоєння заплавних земель, яким керує до 21 квітня 1961 р. Крім того, за сумісництвом протягом 1956—1961 рр. працює на посаді професора кафедри сільськогосподарської меліорації та кормовиробництва Української академії сільськогосподарських наук. Відповідно до подання Науково-технічного товариства сільського та лісового господарства, Міністерство сільського господарства УРСР висунуло кандидатуру члена-кореспондента АН УРСР М. О. Тюленєва у додатковий список кандидатів для обрання дійсними членами ВАСГНІЛ у 1956 р.  Однак цього не відбулося.

Із нагоди 40-річного ювілею Жовтневої соціалістичної революції вчений готує фундаментальну контекстову статтю, яку можна розглядати як історичний нарис про становлення й розвиток наукового забезпечення осушувальних меліорацій на українських землях, до «Бюлетеня науково-технічної інформації» УНДІГіМ. Протягом 1958 р. на виконання наказу № 879 Міністерства сільського господарства УРСР від 23 листопада 1957 р. і постанови Президії УАСГН № 411 від 22 грудня 1957 р. М. О. Тюленєв разом з іншими провідними вченими АН УРСР та УАСГН став учасником і виступив із доповідями на кущових семінарах-нарадах на тему «Про надання допомоги колгоспам і радгоспам у справі розроблення і впровадження у виробництво правильної системи ведення сільського господарства». Такі наради відбулися в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, в їхній роботі взяли участь 465 осіб від 157 науково-дослід-них установ і сільськогосподарських закладів.  Під час обміну думками було визначено три найважливіші етапи в роботі з розроблення і впровадження у виробництво правильної системи ведення господарства. Перший етап —  розробка науковими установами та галузевими відомствами заходів для збільшення виробництва продукції на 100 га сільськогосподарських угідь за найменших затрат праці та засобів в основних природно-кліматичних зонах УРСР із наданням відповідних рекомендацій. На другому етапі провести до 1961 р. обстеження грунтів і складання для кожного колгоспу та радгоспу грунтових карт. На третьому етапі здійснюється розробка і впровадження у виробництво науково обгрунтованої системи ведення господарства на основі новітніх знань та передового досвіду. Саме на виконання їх М. О. Тюленєв працює до кінця свого творчого життя. У 16 областях УРСР було передбачено таким чином осушити й освоїти під сільськогосподарські культури 600 тис. га. ЦК КПУ, Рада Міністрів УРСР схвалила розроблені плани й надала згоду Гідроводгоспу здійснювати ці заходи методом народної будови. Підтвердили такий підхід і січневі пленуми ЦК КПРС і ЦК КП України 1961 року. 

У зв’язку з погіршенням стану здоров’я, постановою Президії УАСГН (протокол 10, § 89) від 21.04.1961 р. переведений на посаду старшого наукового співробітника УНДІГіМ.  Після рішення Президії АН УРСР від 20 липня 1962 р. (протокол № 33, § 399) про відновлення у складі АН УРСР відділу сільськогосподарських наук, згідно з постановою від 26 жовтня 1962 р. (протокол № 46, § 535), знову стає його членом. Але  ненадовго. Уже наступного року все повернулося на свої місця. Після виходу на пенсію у квітні 1963 р. з 22.08.1964 р.

за наказом в УНДІГіМ № 299 працює науковим консультантом відділу освоєння заплавних земель УНДІ гідротехніки і меліорації.  Відповідне подання на ім’я директора інституту С. М. Алпатьєва робить новий завідувач відділу Х. М. Старіков. Згідно із заявою М. О. Тюленєва від 8.04.1963 р.

до відділу наукових кадрів АН УРСР, свою офіційну адресу переносить до Інституту фізіології  рослин АН УРСР з поясненням, що в ньому він займається питаннями фотосинтезу рослин, які відносяться до відділу біологічних наук АН УРСР. Після травневого Пленуму ЦК КПРС 

1966 року в країні розпочалися роботи з масштабної меліорації земель. За таких обставин як теоретичні, так і практичні напрацювання  М. О. Тюленєва чи не вперше були затребувані в державі. Незважаючи на величезну затребуваність, проблеми зі здоров’ям не дали змоги продовжити на-укові пошуки. Згідно з поданням Х. М. Старікова від 7.05.1969 р., наказом № 149 по УкрНДІГіМ від 12.05.1969 р. «за власним бажанням і у зв’язку зі слабким здоров’ям» 3 травня 1969 р. М. О. Тюленєв повністю звільняється з роботи. 

Не стало вченого 3 грудня 1969 р. Його поховали в Києві на Байковому цвинтарі. Розпорядженням № 1435 від 17 грудня 1969 р. президії АН УРСР за підписом академіка В. С. Гутирі його виключають зі складу членів-кореспондентів Академії наук УРСР. Творча спадщина цього видатного дослідника, якого у фаховому середовищі часто називають «українським Вебером», налічує 218 наукових праць, опублікованих за період 1911—1964 рр. Частина його науково обгрунтованих пропозицій щодо сільськогосподарського використання торфово-болотного фонду України, на жаль, так і не була опублікована й зберігається у вигляді рукописів в Інституті архівознавства НБУВ НАНУ. 

Для розуміння зробленого М. О. Тюленєвим варто знову повернутися до його прогностичних фундаментальних досліджень стосовно насамперед використання осушених земель гумідної зони України й особливо Полісся. Ще в 1954 р. у своїй фундаментальній статті «Освоєння Поліської низовини — справа величезного народногосподарського значення» він накреслив шість основних елементів, які дають змогу раціонально використовувати дерново-підзолисті грунти регіону. Ішлося насамперед про заходи з регулювання водного режиму, а саме: 1) правильні сівозміни, висіяні на всіх елементах рельєфу (заплави, схили і вододіли); 2) заліснення пісків та проведення лісових насаджень на малозаліснених вододілах; 3) створення ставків і водойм у балках, а також великих водоймищ — у заплавах річок; 

4) регулювання й обвалування річок-водоприймачів для осушних систем; 5) утворення осушувальних каналів і потрібних водорегулюючих споруд на них для осушувальних систем; 6) агромеліоративні заходи для регулювання водно-повітряного режиму безпосередньо на осушених землях. На думку вченого, їхнє повноцінне й системне запровадження на фоні удобрення грунтів, найперше органічного, дасть змогу зберегти потенційну родючість дерново-підзолистих грунтів та запобігти їхньому перетворенню на бідні піщані. Тим самим могло відбутися зростання й розвиток громадського тваринництва для потреб регіону. Наукові пошуки М. О. Тюленєва залишаються дорожньою картою для нащадків.

Віктор ВЕРГУНОВ, 

академік НААН