«На нас поставили хрест»

Коли на останньому етапі реформи децентралізації рішенням Кабінету Міністрів України було створено в нинішніх межах Новосанжарську ОТГ, територіальну громаду села Старі Санжари, яка до цього входила до  Малоперещепинської ОТГ, також приєднали до неї. «Тобто, по суті, проігнорувавши принцип добровільності, без будь-яких обговорень і врахування думки селян нам нав’язали згори роздуту Новосанжарську територіальну громаду, — нарікає активна місцева жителька Ніна Волошко, яка працює в агрофірмі «Сокіл». — Наша помилка в  тому, що ми виявили  мовчазну згоду, взявши участь у виборах селищного голови й місцевих депутатів. І невдовзі поплатилися за це, адже село почало занепадати. Старості Тетяні Фоміній-Северин не давали ніякої можливості працювати — коштів за останній рік на нашу громаду практично не виділяли. Фактично на нас поставили хрест».

Ліквідація старостату стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння людей

А наприкінці жовтня селянам оголосили про скасування Старосанжарського старостату й об’єднання 5-х сіл: Старих Санжар, Кунцевого, Судівки, Стовбиної Долини й Лелюхівки — в один старостат із центром в останньому населеному пункті. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння людей.

«Нам до Лелюхівки добиратися іще гірше, ніж до Нових Санжар, бо між населеними пунктами зовсім  немає транспортного сполучення — нова владна команда так і не спромоглася його організувати, — пояснює Ніна Леонідівна. — Наше село прибуткове (ви, мабуть, помітили на в’їзді газорозподільчу станцію, до того ж тут працюють 3 успішні агрофірми, які дають колосальні доходи в місцевий бюджет), тож може собі дозволити утримувати старосту. Натомість їй уже повідомили, що вона працює лише до 29 грудня. Нас поставили перед фактом, що ліквідовують у селі старостат, — не було ні обговорення цього питання, ні консультацій із громадськістю. От люди і збунтувалися. Зібравшись на загальні збори 6 листопада, ми вирішили боротися з цим «бєспрєдєлом». Нас ця ситуація не влаштовує, бо це не що інше, як знищення села. Уявіть собі, у Нових Санжарах близько 200 осіб адмінперсоналу, а в нас навіть комунгосп (там працювали всього три, згодом дві особи, та вони ремонтували водогін, міняли насоси у водонапірних баштах, коли ті перегорали) нині теж закривають. І до кого тепер звертатися в разі, якщо, скажімо, станеться порив труби, незрозуміло. Коротко кажучи, село кидають напризволяще. Це дуже прикро й боляче. Я рядовий бухгалтер, але просто не могла змиритися з таким станом речей, і так вийшло, що стала лідером протестного руху жителів нашого села, хоч зовсім цього не прагнула». 

На чергові збори 76 активних жителів села Старі Санжари (загалом у населеному пункті зареєстровано 1 115 осіб, хоч реально проживає більше) зібралися в сільському Будинку культури в суботу, 11 грудня. Не знаю, де того дня було холодніше: на-дворі чи в чотирьох стінах осередку культури й дозвілля. Відверто кажучи, руки настільки змерзли, що ледь тримала фотоапарат та диктофон, час від часу натягуючи рукави джемпера. 

Втім, присутніх холод, здається, не бентежив — усіх дужче хвилювала доля їхнього села. «Як ви розумієте, закінчилася ера, коли про нас хтось думав і дбав. Образливо те, що, ліквідовуючи наш старостат, жодна посадова особа Новосанжарської ОТГ не спромоглася зустрітися з громадою й пояснити, на що нам очікувати далі — чи будуть вивозити сміття, прибирати територію, ремонтувати водогін тощо. Усе робиться мовчки, за повного ігнорування думки сільської громади. Тож нам треба самим об’єднуватися й рятувати своє село», — заявила у вступному слові Ніна Волошко.

На зібранні обговорили питання про роботу ініціативної групи з напрацювання тексту статуту — основного нормативно-правового акта Старосанжарської територіальної громади. Присутнім презентували одразу два проєкти статуту: один із них підготував активний місцевий житель Борис Аксюта, а другий — правозахисник із Полтави Володимир Янко. Із часом з двох варіантів зроблять один, після чого статут винесуть на затвердження чергових зборів селян. 

«Нас просто так не відпустять — неминуче вставлятимуть палиці в колеса»

«Після проходження державної реєстрації цей документ стане свого роду малою конституцією на території нашого села. Що спонукало нас до створення статуту громади? Як відомо, нас «притягнули» до Новосанжарської ОТГ рішенням Кабінету Міністрів України — ніяких громадських слухань, які є обов’язковою умовою, із цього приводу не було, — іще раз наголосив Борис Аксюта. — У чому порушуються права нашої громади? Фінансування за цей рік було вкрай незадовільним, нічого не зроблено з розвитку інфраструктури села. Нині ж, коли до всього іншого ще й ліквідовують старостат, постає питання щодо доцільності подальшого перебування нашої сільської громади у складі Новосанжарської ОТГ. Ми самі маємо стати господарями на своїй території, ухвалювати рішення на користь своїх жителів». На думку Бориса Олексійовича, необхідно відділитися від згаданої громади й або ж стати самостійним адміністративно-територіальним утворенням, або ж приєднатися до іншої територіальної громади, яка пообіцяє зберегти в селі самоврядування, комунальне підприємство тощо. Аби таке рішення стало правочинним, його має підтримати понад половина місцевих жителів. А оскільки не всі з них через похилий вік та стан здоров’я можуть прийти на збори, Борис Аксюта подав пропозицію зробити подвірний обхід.

«Прийняття статуту сільської територіальної громади уже є фактом виходу з Новосанжарської ОТГ, — вважає Володимир Янко. — Приєднання ж до неї не було законним і правочинним, оскільки нагорі порушили публічний порядок».

«Поки ми все це тут обговорюємо, чи знаєте ви, що в нас випилюють ліс, який садили зокрема й мої батьки?» — подала голос одна жіночка із зали. «Оце ж чому ми й «колотимося»? Щоб показати, що ми не мовчазне стадо, а громада, яка має право керувати своїм публічним майном, — відказала Ніна Волошко. — Але, аби добитися процвітання села, нам у будь-який спосіб треба вирватися з лабетів Новосанжарської ОТГ. Ви, мабуть, бачили, що зробили із селом Стрижівщина неподалік Малої Перещепини, — його просто зрівняли із землею. Тож не допустимо, щоб така доля чекала й на наш населений пункт». 

Оскільки з ліквідацією старостату Старі Санжари лишаються без представника місцевого самоврядування, учасники зборів одноголосно обрали уповноважену особу, котра на громадських засадах виконуватиме роль старости. Такою особою, яка відтепер має право представляти територіальну громаду села, став місцевий активіст Віталій Гордієнко.

«Найскладніше буде вийти зі складу Новосанжарської ОТГ, — прогнозує насамкінець Ніна Волошко. — Як ви розумієте, нас просто так не відпустять — неминуче вставлятимуть палиці в колеса. Бо де іще знайдуть таку мовчазну дійну корову? Для чого це вам говорю? Щоб ні в кого не виникало ілюзій щодо швидкого результату. Активісти, які намагаються врятувати село, — не чарівники: помахом чарівної палички хмар над ним не розженуть». 

А Борис Аксюта додає: у пункті 3 стат-ті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чорним по білому написано, що громада має право вийти зі складу об’єднаної територіальної громади в порядку, встановленому законом. Але самого порядку такого виходу не передбачено. Тож, за словами чоловіка, не виключено, що доведеться звертатися до суду.

Загальні збори села вирішили доопрацювати статут сільської територіальної громади, аби з часом затвердити його й до того ж здійснити державну реєстрацію, а ще постановили: у зв’язку з незаконним приєднанням до Новосанжарської ОТГ, незадовільним розподілом коштів бюджету громади між населеними пунктами та ліквідацією Старосанжарського старостату до наступного зібрання підготувати рішення щодо виходу з Новосанжарської ОТГ.

Створюються умови для «вижимання» людей із території?

Оскільки найближчого рейсу автобуса до Полтави довелося б чекати понад дві години, Віталій Гордієнко запропонував підвезти нас із Володимиром Янком своєю автівкою до траси, де громадський транспорт курсує частіше, і дорогою розповів свою власну історію: «Ми з дружиною й чотирма дітьми мешкали на найманій квартирі в Полтаві. Коли ж почали піднімати ціни на наймане житло, я порахував, що ми, по суті, утримуємо ще одну сім’ю. Так на сімейній раді вирішили перебратися до села. Спершу 2 роки жили на моїй малій батьківщині у Великобагачанському районі, а зібравши певну суму грошей, придбали будинок у Старих Санжарах. Чисте повітря, поряд річка, ліс — що іще потрібно? Переїхали сюди 7 років тому — село на той час було живе. А потім його почали потроху знищувати. І тоді активні люди дійшли висновку, що потрібно рятувати свій населений пункт. Торік організували громадську організацію «Старосанжарська громада», аби мати змогу доносити свою думку до керівництва ОТГ. Дізнавшись про ліквідацію нашого старостату, ми подали Новосанжарському селищному голові Геннадію Супруну колективне звернення селян із проханням не лишати нас останньої надії на бодай якийсь розвиток села. До того ж тут проживає багато немічних стариків — як вони добиратимуться до старостату в Лелюхівку за елементарною довідкою? Я маю свій транспорт. А як бути тим, хто його не має? Але голова ОТГ та його команда нас не почули, ухвалили вигідне їм рішення».

Поки чекаємо транспорту на зупинці, мій новий знайомий — правозахисник Володимир Янко — розмірковує вголос, наганяючи на мене сум: «У незалежній Україні, по суті, не змінили радянської системи управління, а тільки трішки «підфарбували» її. А оцим об’єднанням громад насаджується свого роду латиноамериканська латифундизація, за якої знищують навіть оці органи місцевого самоврядування радянського зразка, у такий спосіб створю-ючи умови для «вижимання» людей із території, аби потім скупити вільні землі». 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора