«Прийшли, коли мене не було вдома, і зняли частину стояка й кран, які купував за власні гроші»

62-річний пенсіонер із села Жуки, що неподалік від Полтави, Володимир Зайцев вирішив, за його словами, провести соціальний експеримент. «За природний газ сплачував увесь час, хоч і вважаю, що він не має коштувати так дорого, — розповідає він. —  А коли приходили контролери з АТ «Полтавагаз», говорив їм, що не проти того, щоб укласти з акціонерним товариством угоду, але з урахуванням того, що весь оцей трубопровід, який пролягає нашим селом і яким користується газова компанія, ми з односельцями проклали власним коштом». 

«Те, що належить мені, подають по моїх трубах та ще й вимагають за це шалені гроші»

Зокрема сам пан Володимир за свій рахунок провів метрів 300 труби. До речі, люди гуртом не лише купували труби, а й ізолювали їх, робили перевірку. 

«Тож скажіть: має це враховуватися при розрахунку тарифу на послугу з розподілу природного газу чи ні? Я вже не говорю про те, що й наші надра, згідно з Конституцією України, належать народу. Ви коли-небудь отримували дивіденди за те, що хтось користується всезагальними природними багатствами? — запитує наївний чоловік. — Виходить, те, що належить мені, подають по моїх трубах та ще й  вимагають за це шалені гроші. Я вважаю, це просто грабунок».

Заради справедливості варто зазначити, що пан Володимир має проблеми й зі сплатою за спожитий природний газ. Він демонструє мені виписку з банку, пояснюючи, що при розрахунку з газопостачальником забув ввести номер свого особового рахунку (ну, кожен може ж помилитися), через що перерахованих ним коштів не знаходять. Хоч він їх, переконує, сплатив.

Життя склалося так, що Володимир Зайцев мешкає у просторому будинку сам. Із метою економії взимку опалює лише перший поверх. У найлютіші морози, говорить, споживав приблизно 300 кубометрів блакитного палива. «Із його доставкою це виливалося в понад 3 тисячі гривень. А розмір моєї пенсії становить усього 2,5 тисячі гривень. Уявляєте? Як за таких обставин виживати?» — нарікає пенсіонер.

Як відомо, звичка багато думати дуже ускладнює життя. Одного дня Володимиру Зайцеву зателефонували й повідомили, що під його будинком хтось ходить. «Поки приїхав додому, у мене вже вкрали частину стояка з краном і перехідниками (усе це коштує, до речі, не так дешево). Причому ніхто не попереджав мене  про те, щоб чекав «гостей». Так само й ніякого акта про припинення газопостачання мені не передали. Відтак того ж дня я викликав поліцію. І от дивіться, яку відповідь  надіслали мені стражі правопорядку: за результатами перевірки, факти вчинення неправомірних дій, мовляв, не знайшли підтвердження. Тобто мене обікрали, я звернувся до правоохоронців, а ті мені кажуть, що не вбачають у цьому складу злочину», — висловлює свій погляд на ситуацію мій співрозмовник.

Згодом пан Володимир одержав поштою ще й рішення По-лтавського районного суду, який відбувся без його участі з тієї причини, що самого чоловіка, за його словами, на розгляд справи не запросили. «А тепер зверніть увагу, про що йдеться в судовому рішенні. Цитую дослівно: «Направляю копію судового наказу Полтавського районного суду за заявою АТ «Полтавагаз» про стягнення із Зайцева В. В. заборгованості за спожитий газ». Далі ж читаємо таке: «Наказую стягнути із Зайцева В. В., зареєстрованого в селі Жуки, на користь АТ «Полтавагаз» 4 061 гривню заборгованості за надану послугу з розподілу природного газу та 227 гривень судового збору». Тобто суддя навіть не спромігся розібратися, за що ж я заборгував: за спожитий газ чи за його розподіл», — коментує Володимир Зайцев.

Чоловік не погодився з таким станом речей і подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, у якій висловив  зокрема такі претензії: АТ «Полтавагаз», мовляв, не уклало з ним договору про доставку природного газу, не надало документів на право користування газотранспортною системою, зокрема й тією ділянкою газогону, яку проклали жителі села Жуки, та інформації, на яких умовах нараховуються амортизаційні витрати, до того ж він вважає порушенням своїх прав те, що судове засідання відбулося без його участі.

«Отримав пенсію — віддай її тим, хто сидить на газовій трубі, а сам клади зуби на полицю»

Далі пан Володимир скаржиться, що на засідання Полтавського апеляційного суду його знову ж таки не запросили. Натомість він отримав поштою його ухвалу, у якій ідеться: «Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню. Судовий наказ судді Полтавського районного суду є таким, що не підлягає оскарженню».

«Ані поліція, ані суди не стоять на захисті прав простої людини. Нам, споживачам, у разі порушення наших прав нікуди звернутися. Прекрасно знаючи це, власники облгазів розперезалися далі нікуди, — робить висновок Володимир Зайцев. — От я й хотів показати вам оцей театр абсурду. Зрозумійте, мені образливо не стільки за себе, скільки за наших людей, яких просто безбожно обдирають, не дають можливості жити більш-менш гідно. Отримав пенсію — одразу віддай її тим, хто сидить на газовій трубі, а сам клади зуби на полицю. Так в Україні зараз живе більшість пенсіонерів. Те, що в нас називають ринковою економікою, насправді є оббиранням народу. Це ж хтось додумався віддати соціально значущі підприємства у приватні руки. І за які заслуги приватникам передано в безстрокове користування прокладені за бюджетні кошти газогони? Я вже не говорю про трубопроводи, які люди, як у нашому випадку, проклали за гроші з власної кишені».

Попри всі негаразди, герой цього матеріалу не падає духом. Улітку за помірною ціною (3 тисячі гривень) купив повний кузов вантажівки дров. Говорить: коли зводив будинок, розумів, що всяке в житті може статися, а тому зробив універсальний котел під будь-який вид палива. Зрозуміло, через відключення газу нинішньої холодної пори року господарю будинку доведеться опалювати його перший поверх дровами. Цієї кількості їх, яку він має, вистачить на три місяці, відтак опалення дровами обійдеться йому втричі дешевше, аніж природним газом. Отож недаремно кажуть, що лихо не без добра.

«А оскільки, аби мати можливість користуватися кухонною плитою, мені все ж таки потрібен газ, я знайшов можливість зарадити собі в скруті  — купив на автозаправній станції балон із блакитним паливом ємністю 20 літрів, заплативши 340 гривень. Аж самому стало цікаво, на скільки ж часу мені його вистачить, — ділиться чоловік. — І от, уявіть собі, як завжди, варив їсти собі, а також коту й собаці. А в  підсумку спалив увесь газ за три місяці. Отже, за місяць витратив на нього трохи більше ста гривень. А облгаз брав із мене тільки за доставку в середньому 250 гривень на місяць». 

Насамкінець зазначимо, що розповіли цю історію не для того, щоб ви повторювали соціальний експеримент жителя села Жуки, а лише для того, щоб показати, як живеться нині простим людям, котрі стали заручниками високих цін на «комуналку». Чи все зробила держава, аби їм жилося легше, краще?

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора