У ці дні Україна вшановує пам’ять легендарного гетьмана Івана Мазепи. Зроблю і свій маленький внесок — розповім про джерело, яке досі маловідоме в Україні й належним чином не введене в науковий обіг, хоч воно зафіксувало багато подій із життя України, звитяг козаків, а також нашого героя Івана Мазепи, — це французька «Gazette».
Варто сказати, що постать гетьмана в усі роки, навіть іще за життя, привертала увагу більшості європейських видань, істориків, а потім і письменників. Тому те, що повідомлення французької газети (нехай і найбільш відомої та авторитетної) загубилося в цьому переліку, зрозуміло. Тож виправимо цю несправедливість, розповівши про повідомлення «Gazette» (пізніше вона матиме назву «Gazette de France») за важкий, трагічний і багато в чому переломний 1709 рік. Рік, коли все могло скластися інакше: Україна могла залишитися на європейських коліях розвитку, вже тоді закріпитися як європейська держава та бути зовсім іншою сьогодні. Якби тоді перемогли, якби…
Але історія не терпить умовного способу, тому від мрій про те, як воно могло й мало бути, повернемося до реальних повідомлень про той буремний рік. Отож французьке видання «Gazette» вже в першому номері за 1709 рік (який вийшов 5 січня) на першій же сторінці пише про Україну (в тексті «l`Ukraine»). Це повідомлення з Гамбурга за 21 грудня 1708 року, в якому зафіксовано: «Ми дізналися, що шведська армія, продовживши свій похід у бік України, за Бористеном (Дніпром. — Авт.), прибула до Князівства Чернігівського, що 6 листопада король Швеції прагнув заснувати свою штаб-квартиру в місті Чернігові, столиці князівства, на Десні, що він уклав договір з козаками, згідно з яким вони мали допомагати забезпечувати продовольством його військо та певну кількість козаків, і що московити, котрі хотіли перешкодити цьому, не давали йому облаштувати житло на цій родючій землі, багатій на провізію та харчі, доклали зусиль, щоб ув’язнити багатьох на шляху.., що впадає в Десну під Черніговом. Ми сподіваємося, що в майбутньому отримуватимемо більш регулярні новини, тому що московити більше не зможуть перешкоджати проходженню кур’єрів…»
Варто звернути увагу на деякі важливі термінологічні моменти. Традиційно в першій половині XVII століття «Gazette» писала про наші землі, використовуючи термін «Русь» або «країна козаків» (яких добре знали й чітко вирізняли поміж поляків, лісовчиків чи донських). Із середини XVII століття все частіше назву «Русь» французи починають замінювати (спочатку використовуючи дві назви паралельно) на «Україну». Після виходу у Франції численних книг про Україну (Гійома де Боплана, П’єра Шевальє тощо), на початку XVІIІ століття назва «Україна» («l`Vkraine», «l`Ukraine») закріплюється за землями вздовж Дніпра, а згодом все ширше й ширше на захід та схід. Народ український найчастіше називали «русинами» або «козаками» («сosaques»). Тоді як землі Чернігівщини та Смоленщини, які часто змінювали свого номінального господаря в безкінечних війнах XVI—XVII століть, за давньою традицією часто виділялися як окремі князівства/землі. Що ми й спостерігаємо в наведеному уривку.
Але повна ясність була з назвою країни й народів, які населяли землі на північному сході від Чернігівщини та Смоленщини. Як і в абсолютній більшості інших джерел, майже до середини XVIІI століття країну цю називали Московія («Moscovie», «Moscovia» тощо), а її жителів — тільки московитами («мoscovites»). У цьому повідомленні ми бачимо те ж саме.
Старовинна французька газета, що регулярно виходила з 30 травня 1631-го по 1915 рік, являла собою спочатку напів-, а згодом офіційне видання, через яке французька корона доносила інформацію, «що в світі коїться». «Gazette» — не просто газета, вона вважається одним із перших регулярних друкованих видань Європи, яке загалом відповідає нашим сучасним стандартам й уже тоді вирізнялося скрупульозністю в підготовці матеріалів і логікою їхньої побудови. Кардинал Рішельє особисто надсилав для публікацій копії документів короля. А сам Людовик XIII регулярно інкогніто дописував до газети, причому подавав не тільки політичні статті, а й замітки про свої військові походи й був, по суті, першим військовим журналістом.
Виходила вона щосуботи, починалася з новин середземноморських та найбільш віддалених країн і закінчувалася новинами Парижа. Пишу про історію її створення, щоб були зрозумілими значущість і цінність для нас публікацій тих далеких часів, те, наскільки матеріалам газети можна довіряти й спиратися на них. Адже це безцінне джерело знань про історію не лише сусідів Франції, а й наших земель.
Повертаємося до повідомлень 1709 року. У номері 5 за 15 лютого бачимо, що французи тих років чітко вирізняють Україну як окрему країну: «Ми завжди перебуваємо в невизначеності щодо стану армій короля Швеції та царя (московитів. — Авт.), які перебувають в Україні. Московити поширювали чутки (переважно брехливі, націлені на місцеве населення, щоб зупинити бажання українців боротися за свою незалежність. — Авт.), що шведи нібито оточені, що в них немає провіанту, що їхня армія скоротилася до 25 тисяч осіб, серед яких тисяча хворих, що цар чекає приєднання 20 тисяч драгунів, які прибудуть до нього з Москви, щоб напасти на них у їхньому таборі, що козаків, які б ішли за гетьманом Мазепою («le General Mazeppa»), мало, вони постійно його зраджують, але новини від 7 грудня, які ми отримали через Волинь, дуже відрізняються від цих (тобто фактичні дані спростовували московитську пропаганду. — Авт.). Вони показують, що шведська армія в дуже хорошому стані, що їй нічого не бракує, козаки забезпечують її всім у достатку... Гетьман Мазепа завжди мав велику повагу серед козаків: уже залучив 10 тисяч на бік короля Швеції, обіцяє йому більшу кількість на початку весни, над цим він навіть уже попрацював, закликаючи хана татар виступити проти царя. Кажуть, спонукало гетьмана приєднатися до короля Швеції те, що царем було повністю зруйновано країну козаків під приводом ускладнити життя шведської армії й що він подавав скаргу князю Меншикову, але з ним погано повелися. Відтоді він роздратований, тому що цар, здійснивши напад і захопивши Батурин, що був резиденцією гетьмана, забрав останню надію порозумітися, зруйнував усе місто, прирікши його жителів до смертей і знущань за дуже жахливих обставин...»
Надійшов лист від 18 листопада, в якому йдеться: «З України на Бористені: руйнування, скоєні москвитами на кордонах України, настільки налякали народ, що той тікав до різних місць із тим, що міг узяти, а решту залишив як здобич царських військ. Пан Войнаровський, близький родич гетьмана Мазепи, був направлений до цього князя з цілим корпусом переговорників просити зберегти їх у правах, гарантованих його попередниками, повідомити йому, що шкода, завдана його армією в їхній країні, змусила їх побоюватися, що вони будуть стривожені настільки, що візьмуть зброю на свій захист. Цар був настільки ображений свободою цих висловлених зауважень, що наказав жорстоко вбити пана Войнаровського на людях, але офіцер дозволив йому втекти. Він повернувся до свого дядька Мазепи. Гетьман, роздратований таким ставленням до свого племінника, приєднався до короля Швеції...
Армія Швеції розмістилася на землях цього гетьмана… за дванадцять льє від Чернігова, на подібній відстані від Стародуба та кордонів Московії. Вони оточені болотами річки Десна й великими селами з млинами та великою кількістю зерносховищ, наповнених зерном, накопиченим протягом кількох років достатку… У Стародубі були 2 полки козаків, за якими наглядали московити, і ще один — у Чернігові, куди цар послав 8 тисяч людей, які зобов'язали полковника показати свою вірність. Вони змусили солдатів працювати, як рабів на укріпленнях. Також зруйнували всі будинки в межах досяжності, щоб ускладнити підходи. Вони вилучають і збирають якомога більше провіанту та не дозволяють в'їзду до міст козакам, а також не довіряють один одному. Цар опинився в таборі у Новогрудку, укріпленому містечку на Десні, і він був більше збентежений повстанням козаків, ніж виступом шведської армії. Він послав кілька загонів калмицьких татар, щоб змусити козаків до слухняності чи запобігти все більшому посиленню повстання. Гетьман Мазепа вирушив до кримських татар, щоб повідомити їм про те, що він приєднався до короля Швеції, закликавши їх прийти йому на допомогу щонайменше із 40 тисячами людей. Також він закликав до цього й запорізьких козаків, які тривалий час прагнули скинути ярмо московитів…»
Загалом за весь 1709 рік повідомлень у головній французькій газеті, де згадувалася б Україна, було понад 20. Козаків згадують за рік понад 40 разів. Тому всіх їх не наводитиму та сподіваюся, що хтось з істориків займеться розшифровкою цих повідомлень і видасть їх окремою публікацією.
Я ж повернуся до видатного гетьмана Івана Мазепи й останніх днів його життя. Загалом його прізвище згадується близько 30 разів, але тут наведу лише заключні епізоди життя, які залишилися в сухих французьких новинах: «Листи з подільського кордону не підтверджують поразки в Молдові 500 шведів (переважно офіцерів) від загону московитів, а тільки те, що 12 жовтня король Швеції все ще був у Бендерах в ідеальному здоров'ї, а також те, що гетьман Мазепа помер 3-го після двох днів хвороби й що він залишив усе своє майно полковнику Войнаровському, його небожу...»
«Схоже, що цього місяця ми отримали лист із Бендер.., але не назвемо дати. Інші повідомлення, що надходять через Польщу, вказують на те, що турки видали все майно, що належало гетьману Мазепі, полковнику Войнаровському, його небожу; що в цього князя ще було 5 тисяч людей, що він покинув Бендери і прибув до Ясси (столиці Молдови. — Авт.), інші додають, що він пішов дорогою до Дураццо в Албанії до Венеційської затоки…»
Андрія Войнаровського очікує повне пригод і детективних історій життя, яке вартує екранізації. Зрештою він таки буде викрадений московитами на європейських землях і помре на болотах.
Цар Петро І, хоч і винищить Україну, але зовсім скоро отримає ганебну поразку й розгром у Прутському поході, після якого довго переховуватиметься в Європі. Карл XII виконував домовленості з Україною навіть після смерті гетьмана Івана Мазепи, підтримував стосунки з новим гетьманом Пилипом Орликом, а листом від 14 вересня 1711 року наказував новому послу Швеції в Османській імперії Томасу Функу захищати в переговорах із великим візиром «інтереси України як незалежної держави».
Цей період так і залишиться одним із найважливіших шансів на порятунок України, який не був використаний. Через те, що ворог пропагандою, підкупом, зрадами й нечуваною жорстокістю зміг роз'єднати та залякати українців, частина з них обрала шлях «просто припинити стріляти, какая разніца, лучше мір». Тому Україна зазнає таких руйнувань, пограбувань і нищення, що не скоро ще зможе оклигати й отримати новий шанс на свободу та європейське майбутнє. То мав би бути гарний урок. Але кому цікава та історія? Відтак і надалі повторювалися одні й ті ж помилки.
Ігор ПОЛУЕКТОВ
«Історична правда»
Додати новий коментар
Gsijvq
5.11 2022 - 4:22
Посилання
buy generic rocaltrol 0.25mg