Ліси збережуть нашу планету

Готуючи цю публікацію, я хотів вкотре виокремити питання єдності природи і людини, що набуває нині архіважливого планетарного значення. Водночас багато людей досі скептично ставляться до цього, неповністю усвідомлюють, що являє собою охорона природи, наскільки вона складна і багатогранна та яке її значення для майбутнього суспільства.

Відкидаючи різні намагання заперечувати єдність природи і суспільства, Фрідріх Енгельс писав: «Насамкінець природа й історія — це два складових елементи того середовища, в якому ми живемо, рухаємося і проявляємо себе». А Володимир Вернадський свого часу зазначив: «Досі історики, загалом вчені гуманітарних наук, а певною мірою і біологи свідомо не рахуються із законами біосфери — тієї земної оболонки, де тільки й може існувати життя, стихійно людина від неї невіддільна. І ця нерозривність тільки тепер починає нам прояснятися».

Допоки сили людини були незначними, природа успішно справлялася з її діями, продуманими наперед, надзвичайно обмеженими. Але з часом виявилося, що темпи нарощування людиною її сили з оволодіння природою в багато разів перевищують темпи зростання її можливостей передбачити наслідки цих дій.

Залежно від того, як люди ставляться одне до одного в суспільстві, формується і відповідний тип їхнього ставлення до природи. І навпаки — тип їхніх взаємовідносин із природою впливає на людські стосунки. «Не будем слишком обольщаться нашими победами над природой. За каждую такую победу она нам мстит. Каждая из этих побед имеет, правда, в первую очередь те последствия, на которые мы рассчитывали, но во вторую и третью — возникают совсем другие, непредвиденные последствия, которые очень часто уничтожают положительное значение первых», — попереджав Фрідріх Енгельс.

Яскравим прикладом є глобальні кліматичні зміни і пов’язані з ними небачені катаклізми. В зв’язку з цим експерти з клімату закликають світові держави зробити все для скорочення шкідливих викидів в атмосферу. Якщо такий рівень забруднення зберігатиметься, температура може підвищитися приблизно на 4 градуси, що створить передумови для виникнення ще більш жорстких погодних умов і радикальних змін на планеті Земля.

Люди уже років через 10 стануть свідками того, що пов’язано з могутніми літніми зливами. За словами вчених з Європейського центру середньострокових прогнозів погоди, існує чітка тенденція до збільшення кількості опадів на півночі Європи за останні 50 років, тоді як на півдні Європи зменшення кількості опадів і збільшення випаровування призвели до скорочення повеней на річках.

У Всесвітній день боротьби з опустелюванням у Міністерстві екології України заявили, що через зміни клімату Україна переходить у зону надто високих температур і погодних катаклізмів. Перетворення великих територій на пустелю загрожує нам уже в найближчі 30—40 років. Це при тому, що вже нині в Україні близько 20 млн. га охоплені пиловими бурями, понад 6 млн. га земель піддаються водній і вітровій ерозії. А 54% земель у нашій державі розорані — це найвищий показник у світі.

За висновками експертів, розораність земель, вирубка лісів і забруднення вод — це три основні проблеми, з якими нам доведеться зіткнутися в недалекому майбутньому, проте їхні наслідки ми відчуваємо вже сьогодні. Тропічні зливи зі шкваловими вітрами, градом, смерчі призвели до катастрофічних наслідків, зокрема загибелі людей у країнах Західної Європи, серед яких надзвичайно постраждала Німеччина. Сильні лісові пожежі відбулися в США, Канаді, Росії, Туреччині. 

Не обійшли ці небезпечні природні явища й України: неодноразово потопали у воді Київ, Одеса, Харків, інші обласні центри та сільські населені пункти. Масштабні пожежі в західних областях, Чорнобилі, на Донбасі призвели до матеріальних і, на жаль, людських втрат. Зі щемом у серці ми дивилися по телебаченню на знищені посіви кукурудзи, соняшника, інших сільськогосподарських культур в одному з районів Одеської області. Справжньою трагедією став буревій у селі Худоліївка Кременчуцького району: розкриті, а то й зруйновані оселі, надвірні будівлі, повалені дерева, опори лінії електропередач... Лише через одне таке стихійне лихо на Полтавщині була відключена від електропостачання рекордна кількість населених пунктів — 838. Пошкоджені або повністю знищені на багатьох огородах сільськогосподарські культури — одне з основних джерел існування людини.

Незважаючи на заяви деяких скептиків стосовно питання глобальної зміни клімату, вищезазначене свідчить про очевидне. Не вірить у це тільки той, хто не відчув на собі ударів стихії. 

Екологи не приховують, що ситуація тільки ускладнюватиметься. По-перше, в перспективі майже на всій території України з великою вірогідністю виникне проблема з питною водою. При тому, що на Полтавщині ця проблема ще не стоїть гостро, але значне зниження рівня грунтових вод, відсутність води в багатьох колодязях, висихання ставків, пересихання річок, відсутність тривалий час весняних повеней свідчать про реальність проблем із питною та й загалом із водою в перспективі. По-друге, через активну вирубку лісів (у 2020 році обсяги такого незаконного «бізнесу» в Україні зросли майже всемеро) можуть постраждати земля й культури, що вирощуються на полях.

До речі, як свідчать історичні дані, колись навіть нинішня пустеля Сахара була покрита лісом. Еколог Олександр Соколенко вказує на те, що Південь України перетвориться на пустелю занадто швидко. Наприклад, у 2020 році через дефіцит води постраждали 10—15% посівів. Це приблизно 500 тис. га засіяних угідь. Втрати оцінені в 2,5 млрд. грн. А це вже і продовольча проблема.

Згідно з даними Всесвітньої організації здоров’я, опустелювання і посухи можуть призвести  до більш активного поширення респіраторних захворювань, викликаних атмосферним пилом від вітрової ерозії, що відчувалася цього літа в Україні, а також до швидкого поширення інфекційних захворювань у разі вимушеної міграції (до 2045 року близько 135 млн. людей з усього світу можуть мігрувати в результаті опустелювання).

Експерти зазначають, що за останні 100 років середньорічна температура збільшилася на 2 градуси і з кожним роком темпи зростають. Так, у 1985—2014 роках швидкість зростання температури збільшилася в 25 разів порівняно з 1961—1990 роками. Швидкість зміни середньорічної температури повітря в Україні майже вдвічі перевищує показник решти країн світу Північної півкулі.

За словами міністра захисту довкілля та природних ресурсів Романа Абрамовського, боротьба з опустелюванням і деградацією земель є одним із пріоритетних напрямів екологічної політики. Але поки що для цієї боротьби зроблені лише два кроки: створена Координаційна рада з цих питань і затверджений Національний план боротьби з опустелюванням і деградацією земель до 2025 року. При цьому це останній план, підписаний ще 2016 року, коли прем’єром був Арсеній Яценюк. Тож, виходячи з вищевикладеного, складається враження, що влада лише на словах показує стурбованість за стан екології, а термінових конкретних дій не вживає.

Експерт Володимир Борейко розкритикував пропозицію Президента Володимира Зеленського висадити мільярд дерев, поставивши запитання: хто займатиметься цим? Лісники уже не займатимуться, тому що із 2014 року не мають державного фінансування. Крім того, пан Борейко наголошує, що владі варто було б займатися питанням захисту від вирубки лісів, яким понад сто років. І дійсно, хто відповів за законом за злочинне вирубування карпатських лісів, за їхнє нівечення в результаті незаконного видобування бурштину, що призвело до катастрофічних наслідків у цьому районі?

Інший приклад. Зважаючи на екологічну ситуацію в Полтавській області, депутат Полтавської обласної ради Володимир Ярошенко виступив зі зверненням стосовно перетворення екологічної катастрофи на екологічний колапс, закликаючи звернутися до владних структур країни. Це питання двічі розглядали на засіданні екологічної комісії обласної ради, на одному з яких доповідав і автор цих рядків. Текст звернення було схвалене, але на сесії двічі проголосували негативно. Невже катастрофічні події, пов’язані з глобальними змінами клімату, не змусили декого з депутатів обласної ради глибоко задуматися над цією світовою проблемою?

В Україні слабка законодавча база, хоча саме вона могла б зупинити вирубку лісів, забруднення рік і морів. У нас зменшується площа лісів, багато територій, зокрема парків, лісових насаджень і навіть заповідників віддали під котеджну і багатоповерхову забудову. Знімаючи мораторій на продаж землі, парламент не потурбувався про те, що буде із заповідними територіями й лісами. Експерт Олександр Соколенко наводить приклад, коли в квітні було розорано близько 12 гектарів степових цілинних схилів національного парку «Меотида» під Маріуполем.

У Полтаві план забудови передбачає віддати під котеджну забудову найстаршу  в Україні територію Полтавської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції. І лише під тиском громадськості це питання було зупинене, проте невідомо, на який час. Цікаво, що і міська влада, і керівництво Української академії аграрних наук поставили себе в ранг невинних, мовляв, такого рішення вони не розглядали, хоча з боку УААН постійно відбувається тиск на наукову установу та дослідні господарства, зокрема на їхніх керівників.

Протягом останніх десятиріч кількість посушливих періодів суттєво збільшилася, а це означає, що дисбаланс, викликаний нерівномірною інтенсивністю опадів, посилюється. Збільшується кількість спекотних днів. Температура підвищується не лише біля поверхні землі, а й у нижній тропосфері, тобто там, де формуються хмари і відбувається процес утворення опадів. А через підвищення температури повітря у ньому збільшується вміст вологи. Як наслідок — активізація зливових опадів, граду й гроз. Про це зазначає завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Віра Балабух. «Супутникові знімки Карпат просто жахають... Причина — і промислова (здебільшого браконьєрська заготівля деревини), і, як не прикро, туристична популярність регіону, — зауважила вона. — Узяти, приміром, престижний Буковель... Схили, якими прокладено лижні траси, практично голі...»

Останнім часом спостерігаємо стихійні лиха в Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській, Тернопільській і Закарпатській областях: затоплені села, зруйновані мости, знищені посіви та, на жаль, загибель людей. При цьому люди не лише власними руками ліквідували природні перепони для руху води, а й часто-густо самі «вказували» їй напрямок до власних осель. Якщо пройтися багатьма карпатськими схилами, можна побачити, що там, де вивозили деревину, утворилися величезні колії, якими й течуть донизу бурхливі потоки. Тож у людей фактично немає часу, щоб урятуватися. Хіба знають ті, хто заради наживи вирубує ліси, що кожне дерево затримує 500 л води?

Вчені з Австралії, Швейцарії та Великобританії заявили, що стремління до багатства є головною загрозою людства. За даними ООН, близько половини світового ВВП пов’язано з ресурсами, які людство одержує з навколишнього середовища. Зростання благополуччя сприяє збільшенню викидів шкідливих речовин в атмосферу. Цей процес випереджає появу нових технологій, спрямованих на захист навколишнього середовища.

На початку цього року Інтернет-видання «Полтавщина» повідомило, що 23 лютого на четвертій сесії Полтавської облради перед депутатами прозвітував керівник Полтавської обласної прокуратури Антон Столітній. Він окремо зупинився на темі незаконної вирубки лісів. Так, за рік до суду було спрямовано 26 обвинувальних актів за незаконну вирубку лісів. Унаслідок цього державі завдано збитків у сумі 1 млн. 839 тис. грн., з яких відшкодовано лише 433 тис. грн. Вважаю, що за такого відшкодування вирубка лісу не припиниться. Проте вселяє певну надію заява Антона Столітнього: «Я не дам перетворити Полтавщину на пустелю!»

Будучи тривалий час очільником По-лтавської області, Федір Моргун зважав на те, що стан нашого довкілля та й аграрного сектору викликає в суспільстві велике занепокоєння: отруєні вода та повітря, деградація грунтів, незадовільне сільське господарство, яке залишається об’єктом економічного пограбування селян через неприпустимий паритет цін на користь промислових товарів і послуг. Разом із цим він наголошував, що в нас є реальні можливості для покращення стану природи, сільського господарства і зайнятості населення. Серед них він назвав три першочергові шляхи відродження села і природи: грунтозахисна система землеробства, відродження лісів і порятунок овочівництва та садівництва. Стосовно лісів у своїй книзі «Вибір України — порятунок природи і села» він писав: «Особливо гостро відчуваю, що настав час повернути природі її могутні «легені», виробників цілющого кисню, очищувачів повітря і води — ліси. І саме на розв’язання цієї екологічної та господарської проблеми потрібно спрямувати зусилля селян і безробітних містян України... Незабаром, не пізніше як у найближчому десятиріччі, в Україні треба насадити нових лісів не менше 10—12 млн. га. Де саме? У Карпатах, долинах і на крутих схилах усіх річок, областей, навколо сіл і хуторів, на пустирях міст».

Федір Трохимович попросив тодішнього директора Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України Івана Зязюна надати інформацію про кількість студентів і викладачів у вишах України, профтехучилищах, учителів і учнів 7—11 класів, після чого звернувся до колишнього міністра лісового господарства Валерія Самоплавського, аби порахувати, за який час ця кількість молоді, а також чиновників може посадити таку площу лісів. Валерій Іванович уважно подумав, враховуючи надзвичайність екологічного стану в Україні, і сказав, що це завдання можна виконати протягом 4—5 років.

Та не так сталося, як гадалося. Федір Моргун очолив союзне міністерство екології, і замість того, щоб ліси насаджувати, настав час їх вирубувати. В результаті цього порідшали вікові карпатські ліси та й не тільки, почастішали масштабні лісові пожежі... Лісове господарство з-під контролю Міністерства агрополітики та продовольства перейшло до Міністерства екології.

Я поцікавився, скільки ж у нас на По-лтавщині лісів, а перед цим звернувся до історії. В перші десятиріччя минулого століття учення Василя Докучаєва та інших про значення лісу в природі та шкоду від його знищення все більше опановували свідомістю суспільства, зокрема лісокористувачів та лісоводів Полтавщини. В грудні 

1911 року Полтавське товариство сільського господарства скликало перший з’їзд лісокористувачів і лісоводів Полтавської губернії. Про важливість цього з’їзду свідчать 14 питань, за якими були заслухані доповіді і прийняті рекомендації. Серед них були такі: степове лісорозведення; лісові випаси, сінокоси і їхнє поліпшення; лісова дослідна справа; боротьба зі шкідливими комахами і рослинними паразитами деревних порід; заснування в Полтаві лісового товариства або лісного відділення при губернському товаристві сільського господарства для розробки наукових питань лісового господарства та здійснення відповідних практичних заходів; заснування в Полтаві губернського ботанічного саду тощо.

Директор Полтавської дослідної станції Сергій Третьяков повідомив про досліди з окультурювання заворсклянських пісків і зробив однозначний висновок: сільгоспкультури вирощувати там недоцільно, важливіше посадити ліси та всіляко зберігати наявні маленькі лісочки на пісках.

22 вересня 1937 року була утворена Полтавська область у складі 45 районів і двох міст — Полтави та Кременчука. На Полтавщині, за даними обліку лісового фонду, станом на 1 листопада 1940 року загальна площа лісів становила 173,4 тис. га, а на 1 листопада 1945-го їх залишилося 167,8 тис. га, тобто в роки війни було вирубано 5,6 тис. га.

Варто згадати, що в жовтні 1948 року вийшла спеціальна постанова ЦК ВКП(б) і Ради міністрів СРСР про план перетворення природи і полезахисне лісорозведення. Почався період поліпшення стану лісів і створення захисних лісонасаджень. Пам’ятаю, як у ці роки жителі мого рідного села на Черкащині висаджували гніздовим способом жолуді в майбутніх лісосмугах, а на пісках спеціальним пристосуванням — саджанці сосни (нині це вже зрілі хвойні ліси). Прикро споглядати те, що дуби в лісосмугах практично знищені.

Ліс визначає екологічну безпеку і збереження біосфери нашої планети, виконуючи водоохоронні, водорегулюючі, ландшафтно-кліматоутворювальні, грунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні і культурно-естетично-виховні функції. Відомо, що 60% кисню на земній кулі виробляє рослинність, і, безумовно, головний її компонент — ліс, який забезпечує киснем усе живе на землі.

Свого часу на Полтавщині була вирубана значна кількість лісів під нинішні штучні водоймища. А чи не краще було б збільшувати посадки на водозабірних площах, крутосхилах і пісках, в ярах, басейнах полтавських річок, що щорічно підвищувало б їхній водний режим на 10—15 мм. Вирубування лісонасаджень на водозаборах призвело до різкого обміління річок і навіть повного їхнього висихання. Так, за останні 130 років на території Полтавщини зникли понад 150 малих і середніх річок.

Існують дані, що 1 га полтавської діброви віком 100 років за вегетаційний період випаровує 1 200 т води, регулюючи її баланс у природі, а також продукує 3 т за рік. Ліс регулює температурний режим навколишнього середовища: влітку знижує температуру на 4° С, а взимку підвищує на 3,5° С. На заліснених територіях Полтавщини випадає на 5—15% атмосферних опадів більше, ніж на безлісних просторах. Лісонасадження на пісках, крутосхилах і в ярах, полезахисні лісосмуги на полях поглинають поверхневий стік води, захищаючи грунт від водної і вітрової ерозії, зменшують швидкість вітру приземного шару, випаровування вологи, сприяючи підвищенню урожайності сільськогосподарських культур на 15—20%.

Протягом усього ХІХ століття лісовідновленням та створенням полезахисних лісонасаджень і лісосмуг на Полтавщині займалися окремі ентузіасти. Так, миргородський поміщик, обдарований агроном і історик Василь Ломиковський, який володів невеликим хутором, в 1909 році за свої кошти ініціював посадку лісосмуг. Вважається, що він першим на наших землях запровадив так зване «деревопільне господарство», яке, за його словами, є найбільш вигідним і близьким до природи як система землеробства, що в поєднанні з високою агротехнікою забезпечує вищі врожаї, особливо в посушливі роки, порівняно з посівами на відкритих полях. Таким чином, Полтавщина вважається, так би мовити, колискою полезахисного лісорозведення. Василь Ломиковський у своїй праці «Розведення лісу в сільці Трудолюб» писав: «За загальних і надзвичайних неврожаїв, що були в 1834-му і 1835 році, я мав щастя одержувати такий багатий урожай, який буває в найкращі роки».

Характерною особливістю Полтавської області є надзвичайно інтенсивне сільськогосподарське та промислове використання територій, яке не відповідає критеріям раціонального використання. Із загальної площі області — 2 млн. 875 тис. га — сільськогосподарські землі становлять 2 млн. 224 тис. га або 77,3%. Розораність території становить 61,7%, що більше, ніж у середньому в Україні і значно перевищує аналогічні показники країн Європи. Водночас площа вкритих лісом земель становить 257 тис. га або 8,9%, що майже вдвічі менше за цей показник в Україні. Співвідношення екологічно сталих угідь до ріллі, що склалося сьогодні на Полтавщині, є далеким від оптимального і негативно впливає на стійкість агроландшафту, погіршуючи екологічні умови та процеси грунтоутворення.

Різною мірою деградована понад половина сільськогосподарських угідь, зокрема близько 10% — дуже деградована. Від негативної дії водної ерозії потерпають 369,3 тис. га, зокрема дуже змиті площі — 25,9 тис. га, від вітрової ерозії — 380 тис. га, що від загальної площі сільськогосподарських угідь становить 16,6% та 17,1% відповідно. Загальний обсяг грунту, еродованого з орних земель, перевищує щорічно 7 млн. т, а площа ріллі становить 2 тис. га. Щороку в атмосферне повітря області надходить від 170-ти до 180 тис. т забруднювальних речовин.

Основними причинами такого стану Полтавщини є висока розораність території, а також скорочення захисного лісорозведення, які спостерігаються за часів незалежності України. Досягнення оптимального рівня лісистості країни в межах 18—20% потребує збільшення площі лісів на 2 млн. га, зокрема хоча б на 50 тис. га на території Полтавської області.

У зв’язку з глобальними змінами клімату та посиленням антропогенного впливу значно зросла пожежна небезпека в лісах, збільшилося розповсюдження осередків шкідників та хвороб лісу. Відсутність у більшості сільгосппідприємств і особливо великих агрохолдингів, які володіють значними площами сільгоспземель, науково обгрунтованих сівозмін призводить до значної деградації грунтів та зменшення в них вмісту гумусу. Про що можна говорити, коли нинішнього року на Полтавщині кукурудзою зайнято 648 тис. га, соняшником — 384 тис. га, соєю — 120 тис. га, що становить 38,1%, 22,6% і 7,1% відповідно від загальної кількості орної землі.

Аналіз статистичних даних свідчить про відсутність закономірного зростання полтавських лісів. Так, у 1900 році їх було 273,1 тис. га, у 1945-му — 167,8 тис. га (на значній площі лісів були зрубані під час Другої світової війни), у 1988-му — 241,4 тис. га, у 1996-му — 270,6 тис. га, у 2016-му — 285,9 тис. га, у 2017-му — 281,3 тис. га, у 2018-му — 276,7 тис. га, у 2019-му — 280,2 тис. га.

Найбільші лісові масиви зосереджені в Котелевському, Гадяцькому, Шишацькому, Полтавському і Чорнухинському районах, де лісистість територій становить від 21,5% до 14,4%. Лісодефіцитними районами області є Глобинський — 2,3%, Семенівський — 2,2%, Машівський — 2,8%, Козельщинський — 4,1%, Решетилівський — 4,1%, Хорольський — 4,2% та Гребінківський — 4,4%.

Починаючи з 2012 року, в області спостерігається помітне зменшення обсягів робіт із захисного лісорозведення, що пов’язано з дефіцитом вільних земель, а також із припиненням фінансування цих робіт за кошти державного бюджету. В обласній цільовій програмі комплексного розвитку лісового господарства «Ліси Полтавщини на період 2016—2025 років» передбачається заліснення 3,4 тис. га земель, із них — 2,52 тис. га малопродуктивних та деградованих земель запасу, що дасть змогу підвищити лісистість територій області на 0,2% (до 9,1%). 

«Розвиток лісового господарства проводиться в межах програми «Ліси Полтавщини на період 2016—2015 років» — вона стала практично єдиною в Україні, яка реально діяла. Загалом збільшення лісистості в області є безпрецедентним досягненням не тільки для України, а й для багатьох інших країн», — зауважив головний інженер лісового господарства області Юрій Рогожинський. Виникає питання: то коли ж в області лісистість досягне науково обгрунтованої вимоги? Управління лісогосподарської галузі Полтавщини продовжує зазнавати реорганізації, що негативно позначається на ефективності її роботи.

Нині у нас сформувалося покоління зовсім байдужих до природи й екологічно неграмотних людей, які бажають брати від неї більше, нічого натомість не віддаючи. Спостерігається активна деградація природних ландшафтів, зникають види рослин і тварин, малі та великі річки, ставки, штучні водосховища продовжують забруднюватися стічними водами, змитими з полів із добривами й отрутохімікатами, сільськогосподарська продукція нерідко забруднена нітратами і пестицидами, зростає дефіцит чистої води. Тисячі населених пунктів України зникають або ж стають вимираючими. Сільське і лісове господарство катастрофічно втрачає робочу силу, а покинуті села, які славилися вишневими садками, заростають бузиною, американським кленом і бур’янами. Усе це — наслідок споживацького ставлення людей до природи, в результаті чого наш народ розраховується своїм здоров’ям і добробутом, хворобами та скороченням тривалості життя.

І, дивлячись на це, на думку спадають слова великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який побував у різних місцях України і вболівав за природу та долю своєї неньки-землі:

«Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?»

Свого часу відбувалася всесвітня акція «Дерева», яка закликала, щоб кожна людина протягом свого життя зробила подарунок матері-землі — посадила хоча б одне дерево. У зверненні Організації Об’єднаних Націй до всесвітньої громадськості з цього приводу є такі слова: «Ми не успадкували Землю від наших предків, ми її позичили в наших нащадків».

В одному із законів Ярослава Мудрого «Про церковні суди і земські справи» йдеться: «Аще кто сжег или посек зазря деревья, сугубо за оскудение земель, да осужден будет». То коли ж у нас буде хтось «осужден» за знищені ліси, підпали, практично знищену більшість лісосмуг? І коли ж ми зрозуміємо, що ліс — це «легені» планети і головний засіб боротьби з опустелюванням?

Микола ОПАРА, 

кандидат сільськогосподарських наук, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавського державного аграрного університету, заслужений працівник сільського господарства України, заступник голови з наукової роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»