Саме так можна сказати про героя нової книги «Звитяжець наукового свинарства О. П. Бондаренко (1884—1937 рр.)», яка нещодавно побачила світ у полтавському видавництві «Дивосвіт». Її автори — відомі науковці Віталій Нагаєвич, Віктор Самородов, Михайло Сокирко та Анатолій Шостя. Вони присвятили цю працю вікопомним подіям у житті аграрної спільноти України, а саме — 100-літтю заснування Полтавської державної аграрної академії та 90-річчю Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН України, з якими найбільш тісно за своє коротке життя (53 роки) співпрацював Олександр Пилипович. Разом із цим він так багато зробив для України. Ось чому хочеться донести громадськості головні віхи життя Олександра Бондаренка, адже вченого справедливо вважають першопрохідцем наукового свинарства — національної галузі зоотехнії України. З огляду на це перегорнемо сторінки монографії та познайомимося з науковцем.
Народився Олександр Бондаренко
29 травня 1884 року в славетних козацьких краях у селі Стародуб на Чернігівщині. Після закінчення сільськогосподарського училища в Новозибкові вступив до кращого сільськогосподарського вишу тодішньої Російської імперії — Московського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1912 році, отримавши запрошення працювати у Полтавському земстві на посаді агронома в Решетилівці.
У той час тут було дуже розвинене вівчарство. Саме поліпшенню вовни двох знаменитих місцевих порід овець — сокільської та решетилівської — і присвятив свою діяльність молодий фахівець. Для цього він використовував унікальну каракульську породу овець, завезену до нас із Середньої Азії. Тоді ж Олександр Пилипович проявив себе не тільки кваліфікованим науковцем, а й талановитим організатором, адже саме він заснував перше на Полтавщині Товариство з обробки, фарбування та реалізації смушків. Здібного неординарного науковця помітили і запросили на посаду завідувача відділу тваринництва першої на теренах України та Росії наукової аграрної установи — Полтавської сільськогосподарської дослідної станції.
Працюючи в ній, Олександр Бондаренко звертає пильну увагу на розвиток пріоритетної для України галузі сільського господарства — свинарства. Поголів’я свиней у той час тільки в Полтавській губернії становило майже 505 тисяч голів. Вигодуваних тварин продавали не тільки в себе вдома, а й за межами краю, навіть у Англії. Все це вимагало інтенсифікації галузі — як у плані організаційному, так і на засадах наукової теорії, якої тоді власні зоотехніки практично не мали. От за розв’язання всіх цих проблем першим із науковців України і взявся Олександр Пилипович.
Під Полтавою він створив племроз-плідник свиней класичної англійської породи — великої білої. Далі разом зі своїм талановитим помічником і учнем М. І. Матійцем організував мережу парувальних пунктів для практичної роботи з поліпшення свиней у селян. Усе це дало плідні результати. І вже у 1927 році при По-лтавській сільськогосподарській дослідній станції відкривають першу в колишньому СРСР племінну книгу великої білої породи. Її директором призначають Олександра Бондаренка.
На ту пору науковець запроваджує так звані «полтавські норми» годівлі свиней, веде їхню пропаганду, активно доводячи, що Україна може виробляти власний високоякісний бекон. Завдяки комплексній та цілеспрямованій діяльності вченого свинарство стає вигідною і досить прибутковою галуззю. Це сприяє тому, що Держкомторг України у 1926—1927 роках приймає рішення про будівництво беконних фабрик у Полтаві та Кременчуці. Олександр Бондаренко організовує навколо них розгалужену мережу парувальних пунктів для отримання тварин високих кондицій. Також розробляє положення про стандарт українського бекону, адже його продаватимуть за кордон — в Англію, Данію та Швецію, де вимоги до цього продукту складалися століттями і були досить високими.
Та полтавський бекон завоював ринки не тільки цих країн, він став бажаним у Франції, Італії і навіть у Німеччині. Цікава деталь, яку варто б враховувати й сьогодні: «Сільбанк України» почав видавати селянам, які постачали тварин на згадані беконні фабрики, кредити під мізерні відсотки. Згадана підтримка разом із забезпеченням племінної та відгодівельної роботи сприяли тому, що у 1927 році всі вироби Полтавської беконної фабрики на міжнародній виставці у Парижі здобули найвищі нагороди. Полтавський досвід виробництва бекону прислужився всій Україні, сприяв будівництву беконних фабрик у інших містах. Та не лише з організацією беконного виробництва в Україні пов’язують ім’я Олександра Бондаренка. Він стояв біля витоків теорії породоутворення у свинарстві. Доречно згадати, що саме він є головним автором знаменитої миргородської породи свиней.
У 1927—1934 роках Олександр Пилипович працював професором Полтавського сільськогосподарського інституту, де вивчив цілу плеяду здібних молодих людей, які згодом стали видатними науковцями. Праця Олександра Бондаренка сприяла тому, що відділ тваринництва Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції було реорганізовано у самостійну, першу в Україні Полтавську зоотехнічну станцію, а згодом — в Український інститут експериментальної зоотехнії, незмінним директором яких був Олександр Бондаренко. Згодом на базі згаданого інституту було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут свинарства (сучасний Інститут свинарства та агропромислового виробництва НААНУ), в якому Олександр Пилипович обіймав посаду спершу директора, а згодом — заступника та завідувача відділу годівлі.
Олександр Бондаренко був автором першого в Україні підручника зі свинарства, а також унікального, нині вже раритетного альбому порід свиней. Як провідного науковця, його було запрошено до роботи у відділ тваринництва Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук, який тоді розташовувався в Харкові. Тут він одночасно завідує кафедрою тваринництва в університеті імені Артема та веде дослідження в Українському інституті тваринництва.
Тож бачимо, що професійне життя Олександра Бондаренка розвивалося динамічно та результативно. Але і таку людину — лідера наукової думки та діяча всеукраїнського виміру — не обминули лихі часи життя в колишньому СРСР. У книзі вперше найбільш повно й аргументовано описані наслідки відвертої політичної боротьби, яка від 1933 року розпочалася в Інституті свинарства. І хоч тоді Олександр Пилипович вже жив у Харкові, але, незважаючи на це, потрапив у поле зору компетентних органів. Адже навесні 1938 року НКВС в Полтавській області сфабрикував кримінальну справу № 127953 проти вісьми співробітників тодішнього Всесоюзного НДІ свинарства у Полтаві. Усі вони звинувачувалися як члени контреволюційної «шкідницької» організації, яка нібито протягом багатьох років діяла під керівництвом Олександра Бондаренка. Розпочалися арешти й допити його колишніх співробітників. Згодом усі вони були репресовані. Все це негативно позначилося на стані здоров’я науковця. В ніч із 6-го на 7 лютого 1937 року в Харкові на 53-му році життя він пішов у вічність. Після цього ім’я Олександра Пилиповича підлягало негласному замовчуванню. Це тривало цілих 10 років…
Стараннями професора Віталія Нагаєвича відбувалося справжнє повернення вченого нащадкам. Та зроблено ще дуже мало, тому рецензована книга — своєчасний та цінний духовний пам’ятник науковцю. Нам варто радіти цьому, але необхідно зробити більше, зокрема в По-лтаві, Кременчуці, Решетилівці та Миргороді, де й досі немає вулиць, які б мали славетне ім’я науковця. Окрім Полтави, у зазначених містах не відкриті й меморіальні дошки на честь цього достойника. Як справедливо зазначають автори книги, «Олександр Бондаренко — фігура національного виміру!», і з цим, прочитавши рецензоване видання, не посперечаєшся. Ось чому можемо радіти та пишатися новою книгою.
Світлана КИГИМ, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
Додати новий коментар
Ocqpid
4.11 2022 - 6:41
Посилання
calcitriol oral <a href=