Аналіз чергових брехень Володимира Путіна про Україну

Отже, проаналізуймо найголовніші тези давно анонсованої статті Володимира Путіна про Україну. 

Брехня № 1. Путін стверджує, що в Києві і Чернігові в часи Київської держави жили якісь інші племена, крім слов’янських (натяк на угро-фінів, які заселяли в той час увесь центр Росії). Ясно, що це повна й безглузда брехня. Угро-фіни — це історія Росії, але не України і навіть не Білорусі.

Брехня № 2. Путін згадав князя Боброка Волинського, який справді врятував московського князя Дмитра Донського від розгрому татарами. Проте він забув сказати про те, що насправді московити тоді билися не за визволення від ординського ярма, а за хана Тохтамиша. На монетці Дмитра Донського міститься напис: «Султан Тохтамиш хан хай панує». 

Брехня № 3. Путін стверджує, що «вплоть до середины XV века сохранялось единое церковное управление», і забув сказати, що саме Московія неканонічно виокремила Московську митрополію з Київської митрополії і, відповідно, Константинопольського патріархату.

Брехня № 4. Путін зауважує, що «свои войска на соединение с Мамаем вёл великий князь литовский Ягайло — сын тверской княжны», і забуває зазначити, що, коли 1382 року московський князь втікає від Тохтамиша і той палить Москву, обороняти її лишається литовський князь Остей.

Брехня № 5. Путін пише, що Богдан Хмельницький вимагав у поляків, щоб «воевода Киевский был народа русского», проте забув згадати, як козаки називали в той час предків росіян. А називали вони їх московськими людьми чи московитами, є чимало письмових підтверджень. До речі, у Посольському приказі в Москві в ХVІІ столітті були перекладачі з української мови. 

Брехня № 6. «Затем послы Богдана Хмельницкого и Москвы объехали десятки городов, включая Киев, жители которых принесли присягу русскому царю», — пише Путин. Насправді низка міст і полків відмовилися присягати московському цареві. Ось як про це написано в нашому головному тогочасному літописі, який називається «Історія Русів» і який, до речі, ніякими русами московитів не вважає: «Козаки підняли відверте ремствування й галас проти Хмельницького, називаючи його «запроданцем та зрадником Вітчизни», підкупленим начебто послами, і що вони, визволивши себе з ярма польського з пролиттям великої крові й жертвою премногих тисяч козацької братії, які наложили головами своїми за волю Вітчизни, знов запродуються в неволю добровільно і віддаються такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в найлихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж заковувати себе в нові ланцюги рабства та неволі… Протопоп Черкаський Федір Гурський, який був вшанований у народі як видатний богослов та проповідник, узявши текст зі святої Євангелії, говорив на зборах, що, «як, мовляв, від трьох царів та волхвів піднесені немовляті Христу дари: золото, ладан і миро знаменували буття і страждання Його на землі та повернення на небеса… То так і ції дарунки, піднесені від різних царів козацькому народові, знаменують: чим вони вдягнені або вкриті, в тому буде жити або тим вкриватиметься народ, ними зваблений. Наприклад, дари польські складаються із сукон, покритих килимом, то буде і народ, який із поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; турецькі дарунки покриті бавовною та шовком, то і народ, який із ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та бавовняні матерії; а московські дари всі в рогожах, з лика, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, вбереться він у рогожі і під рогожі. І ці висновки вірні і перевищують всіх оракулів на світі... Полковник Богун попереджав: «У народі московському владарює найнегідніше рабство і невільництво найвищої міри. У московитів, окрім Божого та царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їхню думку, створено нібито для того, щоб бути лише рабами. Самі вельможі та бояри московські титулуються зазвичай рабами царськими, і в проханнях своїх завжди пишуть вони, що б’ють йому чолом; стосовно ж простих людей, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки або, за їхньою назвою, «крестьяне» обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за невідомими у світі правами та привласненнями продаються на базарах і в житлах своїх власниками й господарями нарівні з худобою, а нерідко і на собак вимінюються. І продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою та знаннями будь-якого ремесла, щоб через те швидше їх купили і дорожче заплатили. Словом, з’єднатися з таким негідним народом є те саме, що кинутися із вогню в полум’я».

Брехня № 7 — цинізм вищої міри. Виявляється, за словами Путіна, українці воювали за те, щоб Москва по-зрадницьки, всупереч угодам і присягам, розідрала Україну по Дніпру: «Война носила, по сути, освободительный характер. Она завершилась Андрусовским перемирием 1667 года». Насправді в 1668 році почалося Антимосковське повстання на чолі з Петром Дорошенком, завдяки якому більшість московських воєвод були вибиті з України.

Брехня № 8 — оповідання про назву України. Буцімто вона походить від слова «окраїна», якого насправді в українській мові немає, зате є слово «країна», яке й означає власне країну. Слово «Україна» вперше з’явилося в літописі під 1187 роком. Це відбулося ще до монголо-татарської навали, що підривало імперські оповідання про «спільну колиску» з російським народом. Тому Росія довго намагалася вивести назву України від слова «околиця». Це було можливим, бо мало хто навіть з учених читав літописи, просте прочитання яких розставляє всі крапки над «і». 

У літописному повідомленні від 1187 року йшлося про те, що за Перея-славським князем Володимиром Глібовичем «тужила вся Україна». Перея-славщина була одним із князівств власне Русі, до якої на той час належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-Сіверське князівства. Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більше, ніж сам Київ. Тому слово «Україна» не могло означати околиці князівства. А головне — незрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, а не все князівство. 

Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав «в Україну Галицьку» (князь в’їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями). У Галицько-Волинському літописі 1213 року є запис: «Данило ж повернувся додому і їхав із братом, і прияв Берестій, і Угровеськ, і Верещин, і Столпе, і Комов, і всю Україну». Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині — городище у селі Новоугрузьке Любомльського району Волинської області).

Відомі повідомлення в наших літописах і про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися «в свою Україну», тобто у власне князівство. А ще окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах «чернігівська Україна», «сіверська (новгород-сіверська) Україна» або тим паче «київська Україна»? 

Вживання назви Україна в літературі XII—XV століть однозначно свідчить про те, що цей термін вживався як синонім «князівства», «землі». Слово «Україна» означає «наше князівство», «наша земля», «країна». 

Брехня № 9. Путін пише: «Левобережье, земли, взятые под защиту единого государства, напротив, стали активно развиваться. Сюда массово переселялись жители с другого берега Днепра». Насправді московити силоміць зганяли народ із Правобережжя у 1689—1690-х і 1711—1713 роках, спалюючи вщент сотні міст і сіл. Найперше в Україні саме на Лівобережжі Москва у 1783 році застосувала дикунське кріпацтво з правом продажу кріпаків, якого зроду не було в Україні.

Брехня № 10. Українці, за словами Путіна, «участвовали в освоении и развитии Урала, Сибири, Кавказа, Дальнего Востока». Проте він забув додати головне: переважна більшість українців робили те не з власної волі.

Брехня № 11 — буцімто Івана Мазепу підтримало мало козаків. Насправді його підтримала більшість старшини і вся Запорізька Січ, за що Петро І наказав страчувати кожного запорожця, а словом «мазепинець» московити лякали два століття. 

Брехня № 12. Також Путін згадав про «теж російського» Тараса Шевченка, але забув вказати, чому раптом він, онук вільного, у Російській імперії став рабом і хто його запроторив на 10 років без права писати й малювати. Іще Путін забув розповісти, як Шевченко писав про тих українців, які вважали Росію «общим отечеством», тобто зрадників і попихачів Москви, «няньок отечества чужого». У Тараса Шевченка багато творів про них, «рабів з кокардою на лобі». Приміром, такий: 

«Бували войни й військовії свари:

Галагани і Киселі, і Кочубеї-Нагаї —

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало.

Остались шашелі: гризуть,

Жеруть і тлять старого дуба.

А од коріння тихо, любо

Зелені парості ростуть.

І виростуть; і без сокири

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, будяки

Та кропива, а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гній — і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А ми помолимося Богу

І небагаті, і невбогі».

Брехня № 13. Путін пише, що південні землі Росії назвали «Новоро-

сією». Хто назвав? Цариця, яка знищила справжню державу на цих землях — Запорізьку Січ? То так і скажіть, що назвали «Новоросією» вкрадені в українців землі. Але назва та була чужа, неприродна, відтак не протрималася і 10 років, тож навіть царі про неї забули.

Видатний дослідник козацтва Дмитро Яворницький наводить дані, згідно з якими в 1760-х роках на території земель Вольностей Війська Запорозького проживали понад 100 000 населення, з яких 14 000 «добірного» товариства, тобто завжди готових до бою запорожців. 

Загалом на Запорізькій Січі проживали понад 20 тисяч, також було 8 паланкових фортець із населенням 1—5 тисяч осіб, близько 100 великих сіл і 4 000 зимівників (хуторів) із населенням приблизно 50—300 осіб кожен. Хоча бували й більші зимівники. Інший перепис того часу налічував близько 1 700 зимівників, вочевидь, рахуючи найбільші. 

Варто зазначити, що оця велетенська кількість зимівників на неозорих територіях сучасної Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Харківської і Луганської областей нікуди не зникла — більшість із них виросли в сучасні села.

Крім того, 20-тисячне населення Січі у 1760-х роках було зовсім немалим, як для міста. Зокрема в Москві на той час проживало 150 тисяч. 

Нарешті брехня № 14. Путін пише, що «квазідержавні утворення», мається на увазі УНР і ЗУНР, були нестійкими. За Україну, УНР і ЗУНР йшли на бій проти сильніших армій сотні тисяч українців. Причому без зброї, набоїв, зв’язку й тилу. А скільки на нашій пам’яті людей вийшли за СРСР під час його розпаду? Нуль! Навіть співробітники КДБ не вийшли. То хто тоді, як не СРСР, квазідержавне утворення? Те ж саме, до речі, стосується і Російської імперії, яка, як писав один російський літератор у 1917 році, «слиняла за неделю». 

Ну, і найбільш цинічна брехня № 15. У всьому розлогому матеріалі Путіна не знайшлося жодної згадки про Голодомор — свідоме вбивство Москвою близько 10 мільйонів українців, переважно дітей. Бо насправді це і є квінтесенцією всього російського «брацтва» з Україною. Путін називає голод «общей трагедией». Наскільки цей кремлівський злочин був ніяким не спільним для України і Росії, можна прочитати у творі російського письменника Володимира Тендрякова «Хлеб для собаки». 

Брехня № 16. Згідно з висловлюванням Путіна, «жителі Луганська і Донецька взялися за зброю» під впливом трагедії в Одесі 2 травня 2014 року. Насправді загін російського офіцера Ігоря Гіркіна захопив Слов’янськ і Краматорськ на місяць раніше. 

Загалом стаття Путіна настільки сповнена пересмикуваннями, що, якщо прибрати брехню і демагогію, там нічого, крім погроз Україні, не залишиться. Ну, і найголовніше: він написав, що територія України — це, мовляв, історична територія Росії. Насправді історична територія Росії — це те, що на північ від лінії, яка називалася «засечная черта», ще 300 років тому вона пролягала біля міста Тула за 180 кілометрів від Кремля.

Олександр Палій