Зшити пошматовану долю: у Полтаві жінки зі складним минулим створюють одяг для відомого французького бренда

На перший погляд, у підприємстві, що випускає продукцію під торговою маркою «My space», немає нічого особливого, оскільки невеликим цехом із сучасним швейним обладнанням сьогодні вже нікого не здивуєш. Водночас сама назва виробничого бренда (в перекладі означає «мій простір») виникла невипадково. Тут працюють жінки, які потрапили в складні життєві обставини і тепер намагаються створити свій власний острівець стабільності.

Шанс на майбутнє

У кожної з 25 швачок, яких привела сюди нелегка доля, за плечима — окрема трагічна історія. Одні — переїхали до Полтави з окупованого Донбасу або втекли від домашнього насилля, інші — повернулися з в’язниці, де відбули чималі терміни за тяжкі злочини. Є також ВІЛ-інфіковані і ті, хто поборов залежність від алкоголю та наркотиків.

«Роботодавці просто не хочуть брати їх на роботу, та й спеціальних програм адаптації там немає, — розповідає заступник виконавчого директора БО «Світло надії» Анатолій Павленко. — Тому їм дуже важко соціалізуватися. Вони просто не знають, як застосовувати свої навички. Часто буває таке: жінка вийшла з колонії і через певний час знову туди повернулася, адже в скрутний час не отримала ні підтримки, ні допомоги».

Аби розв’язати цю проблему, кілька благодійних організацій міста створили спеціальний центр, де надають тимчасове житло, консультацію психологів і можливість освоїти новий фах. Найбільш доступною і популярною стала професія швачки, оскільки нею володіють фактично всі жінки, які повернулися з місць позбавлення волі. Але і тут є певна проблема. За гратами вони працювали переважно на старому обладнанні. І оскільки власники швейних цехів не хочуть займатися перенавчанням новеньких, жінкам вказують на двері не лише через складне минуле. Саме тому в організаторів центру поступово виникла ідея не лише працевлаштовувати своїх клієнток, а й надавати їм роботу на власному соціальному підприємстві.

Свій простір завжди кращий

Поспілкуватися із самими майстринями не пощастило, бо вони не люблять, коли хтось ятрить їхні незагоєні рани. Але через відчинені двері цеху видно, як вони працюють на нових імпортних швейних машинках. У «передпокої» робочої частини є щось на зразок гардеробної, де висять готові для продажу моделі. Здебільшого це традиційні футболки, екосумки, головні убори. І все ж особливу увагу привертають стримані, але досить симпатичні блузки й сукні.

 «Основним нашим замовником є французький бренд «IKKS». Із ними співпрацюємо на умовах давальницької сировини, — повідомила голова правління навчально-виробничого центру «Громадська спілка» Марина Смірнова. — Що це означає? Замовник надсилає нам тканину, фурнітуру та інші деталі. Ми шиємо замовлення і відправляємо йому назад. Логістика, перевезення — за все відповідає замовник. Спроможність нашого виробництва становить 5 тисяч одиниць на місяць. Де можна купити наші моделі у Франції? Ми, до речі, запитували про це в партнерів «IKKS». Кажуть, що в них є бутики, зокрема й на знаменитих Єлисейських Полях».

Співпраця з іноземним брендом приносить соціальному підприємству певну стабільність, оскільки є кошти на покриття комунальних витрат та скромну зарплату. Але говорити про перспективу розвитку досить складно через брак ресурсів.

Внесла свої корективи й пандемія, що ускладнила логістику і скоротила обсяги замовлень. Отож восени позаминулого року тут зареєстрували власну торгову марку «My space», розпочавши випуск уже своєї продукції. З’явився також конструкторський цех, що став експериментальним майданчиком для пошуку нових ідей. Зрештою полтавське підприємство отримало від Міносвіти ліцензію на навчання за спеціальностями «Швачка» і «Закрійник». Це дає змогу жінкам швидше знаходити роботу на інших фірмах і почуватися впевненіше в новому житті. Про те, наскільки складно створити себе заново, свідчить хоча б ось ця простенька історія.

«Є у нас дві жінки — Лариса і Наталя, за плечима яких — чималий термін перебування в колонії, — зазначає Анатолій Павленко. — Недавно вони підійшли до мене і зі сльозами на очах розповіли, що клієнткам центру влаштували справжній корпоратив. Здавалося б, що ж тут такого? Але в їхньому житті подібне свято трапилося вперше. Ніколи раніше вони не переживали ось таких простих святкових емоцій. Загалом уже сама можливість жити й працювати серед людей без подібного факту в біографії дає чималий шанс на швидку адаптацію. Хоча психологічні зриви в них — не така вже й рідкість. Наші фахівці про це знають і завжди готові допомогти».

Підопічні цього проекту — своєрідний барометр, за яким можна відстежувати загальну «погоду» в нашому суспільстві. Скажімо, в перші два роки війни на Донбасі сюди з’їжджалися люди, які втратили житло або не змогли прийняти закони окупаційного режиму. Допомогти їм було простіше, бо зону АТО покидали соціально активні люди. Співробітники центру нерідко влаштовували їх до місцевих ОТГ, де, окрім роботи, можна отримати і дах над головою.

Трапляються і зовсім проривні історії. «Одна сімейна пара, — ділиться пан Анатолій, — отримала фінансову допомогу від наших міжнародних партнерів і відкрила власну кав’ярню в столиці. Були також випадки, коли наші клієнти знайшли високооплачувану роботу в Полтаві і змогли придбати власне житло. Словом, багато що залежить і від самої людини».

Лариса САЛІМОНОВИЧ

«Україна молода»