«Російський президент фактично став на бік України»: як інтерв’ю Володимира Путіна допомогло у справі щодо Криму в Європейському суді

Європейський суд із прав людини 14 січня почав розгляд скарги України проти Росії стосовно Криму. У повідомленні суду сказано, що в позові України «було достатньо доказів», зокрема за фактами порушення прав кримськотатарського населення на півострові. Питання анексії півострова Росією ЄСПЛ за цим позовом не розглядатиме.

Будуть розглянуті звинувачення в неналежному розслідуванні Росією вбивств, у незаконному позбавленні волі й недостойному поводженні з людьми, переслідуванні неросійськомовних ЗМІ, залякуванні і переслідуванні релігійних лідерів, автоматичного надання російського громадянства тощо. Заступник міністра юстиції України, уповноважений із питань ЄСПЛ Іван Ліщина розповів виданню «Настоящее время», чи можна вважати рішення ЄСПЛ перемогою України, як далі розглядатиметься справа і як її просуванню допомогло інтерв’ю Володимира Путіна.

— Європейський суд із прав людини назвав скаргу України «частково прийнятною». Багато хто назвав це першою кримською перемогою. Поясніть, чому.

— Це дійсно перша перемога, тому що для нас було дуже важливо встановити факт ефективного контролю з боку Російської Федерації над Кримом до референдуму. Тому що Російська Федерація визнає наявність у ньому ефективного контролю, починаючи з 

18 березня 2014 року, коли підписали нібито договір між Республікою Крим і Російською Федера-цією про входження першої до другої. У той же час ми стверджували, що до цього сталася фактично окупація Криму російськими військами, відповідно, референдум не має жодного сенсу, тому що він був проведений в умовах окупації.

Ми не очікували, що Європейський суд встановить цей факт, адже думали, що розгляд цього питання буде перенесений. Однак Європейський суд вважає, що Україна подала достатню кількість матеріалу, щоб вже на цьому етапі встановити факт ефективного контролю, починаючи з ночі з 26-го на 27 лютого, коли російський спецназ захопив Верховну Раду АРК. «Проміжна перемога» для нас вже остаточна, тобто ми домоглися однієї з основних цілей, яку перед собою ставили, коли починали цей процес.

— Як я розумію, велися суперечки, яку саме дату вказувати щодо початку ефективного контролю. Чому не 20 лютого, як зазначено на російських медалях «За повернення Криму», або, наприклад, 22—24 лютого, коли з’явилися дані про те, що російські військові виходять зі своїх частин у Криму?

— Коли готуєш справу, маєш враховувати, що точно можна довести. Медаль — це добре, але вона лише підтверджує той факт, що операція почалася раніше. Нам потрібно було встановити факт ефективного контролю. Європейський суд це питання розглядає не з точки зору якихось законів, прийнятих тією чи іншою стороною, а фактично — з якого моменту росіяни отримали ефективний конт-роль. І тут досить очевидною була саме дата захоплення АРК, коли під дулами автоматів проголосували за новий склад її уряду на чолі із Сергієм Аксьоновим. Того ж дня російські військові взяли під конт-роль цивільну адміністрацію, поліцію, почалося блокування українських військових частин. Крім того, був заблокований аеропорт Сімферополя. Саме з 26-го на 27 лютого розпочалися активні дії, і Європейський суд із нами погодився.

— Із 17 пунктів порушень прав людини суд відхилив 3: системні вбивства й розстріли, залякування іноземних журналістів і націоналізація майна українських військових. Чому? Хіба всього цього не було в Криму?

— Усе це було. І Європейський суд не резюмував, що тут немає порушень, лише зауважив, що відсутня системність. Річ у тому, що в ЄСПЛ заява однієї держави про порушення прав іншою розглядається в разі наявності так званої адміністративної практики. Тобто якогось системно повторюваного порушення, якому сприяють дії держави-відповідача. Відтак у цьому контексті ЄСПЛ і визнав, що була відсутня достатня кількість випадків для того, щоб встановити системність. Ми змогли довести два факти вбивства українських моряків російськими військовими, і ЄСПЛ визнав, що цих двох випадків недостатньо для встановлення системності. Те саме стосується майна моряків і іноземних журналістів — там ми змогли довести лише один пункт. При цьому щодо обмеження свободи слова українських ЗМІ, які були заборонені в Криму, ЄСПЛ визнав заяви прийнятними.

— Можете детальніше розповісти про те, як слова Володимира Путіна допомогли в рішенні суду на користь України?

— Річ у тім, що Україна серед своїх доказів подала запис інтерв’ю Володимира Путіна у фільмі «Крим. Шлях на батьківщину». Відтак російським юристам було дуже важко спростувати обвинувачення, тому що їхній президент фактично визнав усі ті речі, в яких Україна обвинувачує Росію.  Ми говорили, що, по-перше, «зелені чоловічки» — то були російські військові. По-друге, вони перебували поза територією своїх пунктів постійної дислокації, дозволених угодами між Україною і Росією, то були представники військових частин, які не належать до Чорноморського флоту і таким чином незаконно перебувають на території, тощо. Усі ці факти фактично двома або трьома фразами Путін підтвердив.

Це не було єдиним доказом. Ми подали до ЄСПЛ досить великий обсяг матеріалів. Тільки 100 пунктів присвячені детальній хронології подій, пов’язаних із діями російських військових. Усі докази ми отримували від відповідних українських органів і правозахисників. І слова Путіна, як завершальний штрих підтвердили правдивість всіх тих матеріалів, що ми подали. ЄСПЛ помітив, що росіянам надзвичайно складно спростувати обвинувачення, і врахував це, тож у цьому разі президент РФ фактично став на бік України. 

— Суд же не може повернути Крим Україні? І Росія навряд чи виконає рішення ЄСПЛ. Чого ви тоді чекаєте від суду і коли буде відоме його рішення?

— Рішення стосується захисту прав людини. Європейський суд захищає права людини. Дуже важко заздалегідь передбачити, але на ухвалу рішення ми очікуємо приблизно протягом 5—10 років. Звичайно ж, завдання полягає не в тому, щоб повернути Крим Україні одним рішенням суду. У будь-якому разі це не той суд, який міг би посприяти в цьому питанні. З іншого боку, Україна повинна захищати своїх громадян, які постраждали. Дуже важливо довести безглуздість референдуму на тлі окупації, і цей факт встановлений міжнародним судом. Не політичною організацією, не заявами політиків або дипломатів, а судом — за результатами розгляду позицій обох сторін. Отож це незаперечний факт, який дуже важливий для української і російської позицій у світі.

Володимир МИХАЙЛОВ

«Настоящее время»