Григоріанський календар і церкви в Україні: активні дискусії тривали ще в XVII столітті

Зараз в Україні постало питання: за яким календарем — старим юліанським чи новоюліанським, наближеним до григоріанського, — мають вірні східного обряду (православні й греко-католики) відзначати релігійні свята, зокрема Різдво Христове? Принаймні серед вірян Православної церкви України (ПЦУ) та греко-католиків є люди, навіть окремі архієреї, які не проти перейти на новоюліанський чи григоріанський календар. Варто зазначити, що це питання серед вірних східного обряду в Україні та Білорусі порушувалося й раніше. Так, дискусія щодо церковного календаря розгорнулася в 40-х роках XVII століття з ініціативи Касіяна Саковича — одного з видатних українських інтелектуалів того часу.

Прихильник передових ідей

Цього діяча в нас знають насамперед як автора книжки «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного», написаних, озвучених і опублікованих у 1622 році. Це один із кращих зразків тогочасної української поезії. Автор, прославляючи гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та запорозьких козаків, порівнював їх із героями старовини, а також звертався до ідей античних філософів. Фактично то було нове слово в українській поезії.

Також Касіян Сакович відомий як один із перших пропагандистів ренесансного аристотелізму в Україні. У 1620 році він уклав і видав твір під назвою «Аристотелівські проблеми…» До речі, спонсором цього видання був відомий захисник православ’я — волинський чашник Лаврентій Древінський. У 1625 році Касіян Сакович видав іще один твір, написаний у дусі ренесансного аристотелізму, — «Трактат про душу…». У той час цей діяч працював ректором Київської братської школи, а пізніше — проповідником у Люблінському православному братстві.

Будучи доволі освіченою людиною, Сакович зустрічав несприйняття в середовищі православних консерваторів. Зрештою він перейшов до табору прихильників унії, посприявши такому ж переходу двох видатних українських культурних діячів — Мелетія Смотрицького й Кирила Транквіліона-Ставровецького. Він і його соратники сподівалися, що в унійному таборі їм вдасться легше й краще реалізувати свої просвітницькі ідеї.

Календарна дискусія

Касіяна Саковича не задовольняли різні «абсурди», що існували в середовищі православних. На жаль, із ними він зустрівся і серед прихильників унії. Одним із таких «абсурдів» мислитель вважав дотримання старого юліанського календаря, який був менш точним, ніж григоріанський.

Ініціатори унії з православного боку — єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький, ведучи переговори з римською курією в 1595 році, обумовили, що з’єднані з католиками вірні східного обряду в Україні й Білорусі дотримуватимуться юліанського календаря. Вони не хотіли, щоб опоненти звинувачували їх у «новинах».

Та все ж серед освічених прихильників унії й навіть православних, які на унію не пішли, були люди, котрі розуміли потребу у введенні  григоріанського календаря. Власне, одним із них був Касіян Сакович. У 1640 році він підготував твір «Старий календар…», де вказував на помилки юліанського календаря. Твір у рукописній формі був поданий на розгляд у Віленському Свято-Троїцькому монастирі. На цьому дійстві були присутні представники вищого унійного духовенства — митрополит Антоній Селява, архімандрит цього монастиря Олексій Дубович та інші. При цьому Олексій Дубович одержав благословення від митрополита на друкування цього твору. Опублікований «Старий календар…» було прочитано й схвалено. При схваленні теж був присутній митрополит Антоній Селява. Навіть супротивник Касіяна Саковича — турово-пінський єпископ Пахомій Война-Оранський — сприйняв цей твір, хоча йому не подобалися гострі висловлювання автора щодо невідповідностей в юліанському календарі. Здавалося, був зроблений серйозний крок у плані підготовки до запровадження григоріанського календаря.

Однак така позиція, яка полягала в здійсненні календарної реформи, не приймалася багатьма адептами унії. Вони прагнули зберігати свою «унійну ідентичність», відділяючи себе від католиків. Словом, Касіян Сакович не знайшов розуміння в таборі прихильників унії. Це стало поштовхом до його переходу у стан католиків, що він і зробив у 1641 році. Зокрема він писав: «Я залишив облуди, єресі та забобони греко-руські, про знищення яких не турбується унійна влада, а тих, хто хотів викорінити їх, переслідують. Я, на жаль, відчув це на собі, коли через видання книги виявив їх видиму облуду в календарі, а потім показав їм невеликі помилки та блуди… За це мене переслідували мало не до смерті».

Уже будучи католиком, у 1642 році Касіян Сакович пише й видає полемічний твір «Перспектива…», де піддає критиці різні «абсурди» як у православній, так і в унійних церквах. Не обійшов він питання й календаря. Водночас письменник-полеміст виступав за розвиток освіти. Він зокрема хвалив православного київського митрополита Петра Могилу за його культурно-освітню діяльність.

«Перспектива…» Касіяна Саковича викликала критику з боку і православних, і прихильників унії. Православні відповіли великим твором «Літос, або Камінь із пращі правди на розбиття…». З унійного боку проти Касіяна Саковича з низкою своїх творів виступив дерманський архімандрит Іван Дубович. Один із них називався «Календар правдивий Христової церкви», де, зрозуміло, порушувалися календарні питання. Гостро критикував Касіяна Саковича уже згадуваний єпископ Пахомій Война-Оранський, який видав спрямований проти нього полемічний твір «Дзеркало або заслона…». Саме він належав до найбільш ревних серед унійних владик захисників юліанського календаря. І православні, і прихильники унії, критикуючи Касіяна Саковича, часто вдавалися до його компрометації, образливих висловлювань. Тобто ідеї мислителя, зокрема думка про необхідність прийняття григоріанського календаря, не сприймалися. 

Загалом же унійне й православне середовище в Україні середини XVII століття виявилося занадто консервативним. Відтоді минуло чимало часу. Є сподівання, що цей консерватизм зменшився. І вірні східного обряду в Україні все ж зважаться на те, щоб відмовитися від старого юліанського календаря.

Петро КРАЛЮК,

український філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор, голова вченої ради Національного університету «Острозька академія»

«Радіо «Свобода»