Світ після виборів у США: чого боїться Росія

Коли стали зрозумілими результати президентських виборів 2020 року у США, багато росіян почали замислюватися над тим, як це позначиться на позиції Росії в світовій політиці. Хоча більшість росіян не надавали переваг переможцю, запекла політична боротьба в США привернула величезну увагу, і не тільки тому, що за нею було цікаво спостерігати.

Офіційна кремлівська пропаганда безуспішно намагалася представити прояв громадянської волі на іншому кінці світу як політичний цирк або інтерпретувати непорозуміння всередині американського електорату як глибоку кризу демократії. Пророцтва хаосу й насильства на вулицях Вашингтона та інших міст США зазнали краху, а в дні ретельного підрахунку голосів у росіян був час поміркувати над проблемами, які спонукали мільйони американців зробити вибір на користь змін або проти них.

Очевидна відмінність від виборів у США чотирирічної давнини в тому, що тема Росії майже повністю була відсутня в гарячих і різноманітних політичних дебатах Сполучених Штатів Америки. Частково це наслідок того, що російські спецслужби виявили обережність й утрималися від втручання у виборчий процес. Більше значення мала очевидна нездатність Москви втрутитися в ключові міжнародні проблеми, що хвилюють американських виборців: від пандемії коронавірусної інфекції до світової торгівлі, підйому Китаю та зміни клімату.

Те, що Росія рідше відіграє роль головного міжнародного порушника спокою, не означає, що з’явилося більше можливостей поліпшити двосторонні російсько-американські відносини. Більшість експертів очікують подальшого посилення режиму санкцій Заходу. Примітно те, що деякі впливові голоси в Москві зараз виступають проти звичного використання конфронтації із Заходом у внутрішніх цілях і проти звичного зображення США в ролі свідомо ворожого противника Росії.

Одна зі сфер, де ще можуть відбутися деякі позитивні зрушення, — це контроль над озброєнням, що серйозно погіршився під час президентства Дональда Трампа. Найактуальнішим питанням зараз є тимчасове продовження договору щодо подальшого скорочення й обмеження стратегічних ядерних озброєнь (СНО-III), підписаного в розпал останнього американсько-російського «перезавантаження» у 2010 році. Термін дії договору закінчується в лютому 2021 року.

Президент Володимир Путін зробив деякі поступки вимогам США про «замороження» ядерних арсеналів, але поки він розчарований стриманою реакцією Вашингтона. Вступ у конструктивні переговори зі США й досягнення угод, що непрямо підтверджують статус Росії як ядерної наддержави, є справою виняткової важливості для Москви, але жодна адміністрація США не може повірити в обіцянки Путіна. Тому угода про дієву схему перевірки залишається каменем спотикання.

Приїзд нового, хоч і знайомого, президента США може допомогти залагодити напружені трансатлантичні відносини — проблему, за якою Росія стежить із глибоким занепокоєнням. Кожен крок до відновлення політичної згуртованості в НАТО робить традиційну гру Москви на непорозуміннях між США та Європою менш вигідною.

Водночас, незважаючи на прихід у Білий дім нової адміністрації, російським політикам не варто очікувати будь-якого пом’якшення позиції Вашингтона з розділення тягаря витрат. США продовжать очікувати від європейців збільшення витрат на власну оборону. Крім того, Москві варто розраховувати на підвищення уваги керівництва США щодо України. Однак у найближчому майбутньому на взаємодію Росії з більш згуртованим Заходом впливатиме практично назріла політична криза в Білорусі, де в Путіна наразі немає хороших варіантів. В останні дні Євросоюз запровадив нові санкції проти оточеного зусібіч президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Нещодавно виявлена нездатність Росії долати конфлікти навколо своїх кордонів впливає на її стратегічне партнерство з Китаєм. Москва повинна переглянути свою позицію щодо трансформованої і, можливо, менш емоційної конкуренції між США й Китаєм. Найімовірніше, нова адміністрація США приділятиме більше уваги зміцненню зв’язків із союзниками в Індо-Тихоокеанській області та ключовим регіональним державам, таким, як Індія, що зменшить можливості Росії для маневру. Пекін може зажадати від Москви більшої лояльності, але не варто очікувати, що Вашингтон запропонує нові суттєві стимули, здатні розколоти протоальянс Росії та Китаю.

На Близькому Сході Росія не може розраховувати на жодні вигоди від можливого ослаблення напруженості в американсько-іранських відносинах або від менш душевної дружби між новою адміністрацією та Саудівською Аравією. Основне занепокоєння Москви, як і раніше, викликатиме можливе падіння цін на нафту, але це може статися швидше як наслідок світової рецесії, ніж через будь-які зміни в зовнішній і енергетичній політиці США. Що стосується російсько-турецького партнерства, то наразі воно настільки хитке, що будь-які проблеми, які можуть виникнути в президента Реджепа Тайїпа Ердогана з новою адміністрацією США, не приведуть до відновлення відносин із Кремлем.

Можливо, найбільш значним впливом виборів у США є те, що мільйони росіян, стежачи за тривалим і копітким процесом затвердження остаточних результатів виборів, отримали більш чітке уявлення про демократичні процедури й інститути, незважаючи на пропагандистський галас,   продукований державними ЗМІ. Суспільне сприйняття відійшло від грубого й політично зручного образу агресивної наддержави з ексцентричним керівництвом.

Натомість росіяни побачили складну країну, яка бореться з непростими внутрішніми проблемами й жодним чином не прагне завдати шкоди Росії. Але поки США, схоже, знаходяться на шляху до відновлення тісних зв’язків зі своїми традиційними союзниками і повернення собі лідерства у світових справах, аби розібратися в політичних заворушеннях у Киргизстані або послабити позиції проєвропейського кандидата на виборах президента Молдови.

Володимиру Путіну так і не вдалося налагодити дійсно вигідний діалог із Дональдом Трампом, і тепер йому доведеться мати справу з президентом США, який добре розбирається в махінаціях кремлівського лідера і відкрито протистоїть клептократичному авторитарному режиму Росії. Він може сподіватися на те, що Вашингтон буде стурбований внутрішнім порядком денним обраного президента Джозефа Байдена, зосередженого насамперед на пандемії коронавірусної інфекції, яка і в Росії виходить із-під контролю. Проте порушення Росією міжнародних норм і правил у майбутньому піддаватимуться значно більш ретельній перевірці та, імовірно, зіштовхнуться з добре скоординованою реакцією відновленого Трансатлантичного альянсу. Найгірша перспектива, з погляду Кремля, — це повернення Білого дому до відстоювання демократичних цінностей, але вони є настільки потужною ідеєю, що не потребують цілеспрямованого просування.

Павло БАЄВ,

політолог, 

професор Інституту 

досліджень миру (Осло)