«Ми вже пом’янули сина на сороковий день після кончини, а що стало причиною його смерті, так і не знаємо»

Горе прийшло в родину Валентини й Валентина Бондаренків, котрі проживають у селі Копили, що неподалік від Полтави, неждано-негадано. Здавалося б, іще не так давно вони провели 44-річного сина Дениса в дорогу — той працював далекобійником у литовській компанії, що в Каунасі, тож відправився туди на власному автомобілі. І раптом 13 жовтня батькам зателефонували з цієї фірми й повідомили, що їхній син… помер. 

«Денис працював у компанії, про яку йдеться, років три. Перед цим об’їздив усю Європу. А останнім часом возив вантажі великою «фурою» лише в Італію та Францію. Той рейс, що став для сина останнім, був якраз у Францію. Син поїхав із дому абсолютно здоровим, ні на що не скаржився, та й узагалі він ніколи ні на що не хворів. І раптом… Це сталося в місті Ніцца… Напередодні з ним спілкувався по телефону його двоюрідний брат із Донбасу. Він запевняє, що Денис був веселим, жартував. А 12 жовтня його не стало. Уявляєте? Як таке могло трапитися?» — не може отямитися від пережитого потрясіння мати — 66-річна Валентина Бондаренко.

За словами убитої горем жінки, тільки через 10 днів, а саме 22 жовтня труну з тілом сина доправили до моргу Полтави. «Ми забрали сина 23 жовтня й на пташиних правах  (без довідки про смерть, яку нам усі тепер відмовляються видати) поховали на маленькому сільському кладовищі за місцем проживання, — продовжує сумну розповідь Валентина Петрівна. — У морзі моєму чоловіку й доньці, які забирали тіло сина, видали цілий стос паперів — усі вони французькою мовою. На наше прохання добра знайома, котра працює викладачем французької мови у виші, їх переклала. Але ж там немає жодного слова про причину смерті моєї дитини! Зазначається лише, що в його крові не виявлено слідів алкоголю й наркотичних речовин. Та ми це й так знаємо: якщо Денис сідав за кермо, він не брав і краплі спиртного до рота — Боже упаси. Який алкоголь?» 

За словами Валентини Бондаренко, оскільки син досі прописаний  у селі Гора, що підпорядковане Горішньоплавнівській міській раді, її чоловік — Валентин Григорович, узявши оті папери, написані французькою мовою, поїхав туди, аби взяти довідку про смерть сина. Проте йому відповіли: це, мовляв, не документи — і в зазначеній довідці відмовили.

«У мене просто серце розривається, — крізь сльози говорить Валентина Петрівна. — Розумієте, ми вже пом’янули сина на 40-й день після кончини, а документа про його смерть не маємо, як нібито він живий. Усі нам кажуть: їдьте, мовляв, у Францію. Повірте, я б так і зробила. Та куди ж тут поїдеш під час пандемії, що бушує у світі? Європейські ж країни  закрили свої кордони. Ми вже зв’язувалися телефоном із французьким патолого-анатомом, проте змогли поспілкуватися лише із секретарем. У нас склалося враження, що вони щось замовчують. І що то за таємниця, пов’язана зі смертю сина, невідомо. Попри все я хочу знати, чому помер мій син, із якої причини».

Як повідомили мені у відділі державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, згідно із Сімейним кодексом України та Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», смерть підлягає державній реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті або за місцем поховання. Але, згідно з інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану міста Горішніх Плавнів, у випадку, про який ідеться, смерть уже зареєстрували уповноважені органи Франції (для того, щоб вивезти труну з тілом померлого в Україну, — тільки в дуже рідкісних випадках перевозити тіло дозволяється з лікарським свідоцтвом про смерть). Тобто свідоцтво про реєстрацію смерті вже видане на території іноземної держави. На ньому має бути штамп апостиляції (підтвердження підписів і печаток на офіційних документах апостилем робить їх чинними в усіх країнах-учасницях Гаазької конвенції, до якої приєдналася й Україна). Подвійна ж реєстрація смерті міжнародним законодавством не передбачена. Відтак подружжю, яке втратило сина, радять нотаріально засвідчити переклад одержаного документа, після чого його можна пред’являти скрізь, де потрібно. А от щодо причини смерті, то така графа у свідоцтві про смерть не передбачена.

Також мені вдалося зв’яза-тися з Антикризовим центром Управління консульського захисту Департаменту консульської служби МЗС України. На мій лист з описом цієї жахливої ситуації надійшла оперативна відповідь такого змісту: «Рекомендуємо батькам померлого звернутися щодо одержання інформації з порушених питань безпосередньо до консульського підрозділу Посольства України у Франції. Ваше звернення також було надіслано до зазначеної дипломатичної установи. Однак з огляду на вимоги чинного законодавства у сфері захисту персональних даних інформація щодо згаданої ситуації може бути надана лише близьким родичам померлої особи».

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»