«Цей ваш доктор Хаус — грамотний чоловік…»

Учора мене прооперували. Ви б про це ніколи не дізналися, якби на мене попереду не чекала реабілітація, яку буде складно приховати. Маю надію, що мій «Мессенджер» не наповниться запитаннями про те, який папірець зробити, щоб теж полетіти до Берліна. Нехай у вас ніколи не буде необхідності в такому папірці, любі. Нехай Берлін буде тільки для радісних і щасливих поїздок. Ну, а щоб ви посміхнулися, розповім історію, яка могла статися тільки зі мною.

Останні сім тижнів я прожила з відчуттям постійного болю. П’ять абсолютно різних діагнозів, 10 УЗД, уколи, гормони, онкомаркери, блокади, МРТ, рентгени тощо... З усіх сил намагалася жити своїм звичним життям, однак із кожним днем ​​мені ставало тільки гірше. Я майже перестала ходити до офісу, усе більше часу почала проводити в ліжку. 40 хвилин на «Кураж-базарі» — 8 годин без руху, 2 години на човнику — ніч на знеболювальних, день народження у друзів — доба в холодному поту.

Чесно кажучи, незважаючи на силу волі плюс характер і віру в те, що все буде добре, потрібно тільки знайти причину, останні тижні перетворилися на нестерпне випробування. І в день, коли я вже була не при собі, трапилася доленосна розмова. Ледь дошкандибала до кухні за чашкою чаю, де Людмила, няня наших дітей, варила суп.

— Не знаю, що робити, — сказала я. — Ми перепробували все. Просто все. Не можу так жити.

— Ясенько, ви тільки не смійтеся, — відповіла Людмила. — Розумію, що це звучить безглуздо, але в одній із серій серіалу «Доктор Хаус» була схожа історія. Теж не могли знайти причину, і боліло героїні от точно, як вам. Може, потрібно перевірити? А раптом виявиться, що діагнози збігаються? 

В іншому разі я б розреготалася. Але в мене був вибір між шаманами та теорією страшного пристріту й медициною, нехай і «кіномедициною». Приїхавши на прийом до лікаря, розповіла йому цю історію, однак у відповідь почула: це смішно. Проте вже через 5 хвилин обстеження він заперечив:

— Не смішно! Як би дивно це не було, але ймовірність існує.

Відтак мене відправили на додаткове обстеження. Черговий лікар посміхнувся, мовляв, 95% того, що діагноз не підтвердиться.

— Ну, що я можу сказати? 95% того, що діагноз підтверджується, — зауважив він через годину.

Стало зрозуміло, що потрібна операція. І ось ми в Берліні. Нові обстеження, і діагноз таки підтверджується. Мій хірург жартує: мовляв, цей ваш доктор Хаус — грамотний чоловік, потрібно все-таки подивитися хоча б цю серію...

На завершення хочу сказати спасибі моїй родині, дітям, які кожен день підтримували мене, моїй команді, друзям, нашим приголомшливим клієнтам, котрі говорили: «Не хвилюйся, ми все зробимо», та всім, хто бачив, що мені ставало погано і не видав чи не порушив мого особистого простору. І, звичайно, окреме спасибі Людмилі. Бережіть себе, любі. І пам’ятайте: якщо ти здоровий і нещасливий, значить, ти дурень.

Ярослава ГРЕС