Святослав Літинський, який вісім років у судах захищає українську мову: «Мова є визначальним фактором території»

Вісім років математик, «айтішник» Святослав Літинський захищає українську мову в судах. За цей час мав майже півсотні судових справ, і лише 5 із них програні. Сьогодні Святослав Літинський — кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної української мови (мовного омбудсмена). Як справа захисту української мови стала для нього хобі? Чи може одна людина змінити ставлення до української мови? Чи грає син відомої гросмейстерки Марти Літинської в шахи? Про це розмова кореспондента «Радіо «Свобода» з громадським діячем, доктором філософії Святославом Літинським, якого називають «мовним суперменом».

— Чи син відомої шахістки Марти Літинської грає в шахи?

— Ні.

— Як ні?!

— Є такий жарт, що природа відпочиває на другому поколінні. Мама мене віддала в гурток, але особливих здібностей щодо гри в шахи я не показав. Була смішна ситуація. Мене в 9 класі від школи відправили на змагання. Прийшов на ці змагання, і там мене запитують, чи Марта Літинська — моя мама. Відповідаю: так, і організатор перед змаганням оголошує: тут, мовляв, син Марти Літинської, привітаймо його. Усі поплескали в долоні. А мені із сьомого ходу третьорозрядник поставив мат. Можна сказати, осоромив маму. Мама спокійно до цього поставилася. Професійний спорт трохи деформує людину, бо ти весь занурений у нього. 

Тато — автор енциклопедично-геодезичного словника. Лише 5 чи 7 держав у світі мають свій енциклопедично-геодезичний словник

— Але все ж ви успадкували математичні здібності. Ваша бабуся Ірина Шуль, яка не так давно померла у віці 102 роки, перебувала в нацистському таборі в роки війни, але до кінця життя була активною членкинею товариства «Надсяння». У вас дуже цікава українська родина. 

— Мій тато — доцент політехнічного університету. У нього теж є мовна історія. У школі в них робили все, щоб учні ненавиділи українську мову й літературу. Запросили дуже поганого вчителя, який плекав у серцях дітей ненависть до українських письменників. Але тато — автор енциклопедично-геодезичного словника. Це фундаментальна мовно-геодезична українська праця, усі терміни в ній наведені також німецькою, англійською та російською мовами. Лише 5 чи 7 держав у світі мають свій енциклопедичний геодезичний словник. Мова формує світогляд, мислення. Існують наукові статті, де говориться, що мислення визначається мовою.

— Крок за кроком можна змінити ситуацію — якось ви про це сказали мені в розмові. Як вам реально вдалося змінити ситуацію за 8 років, відколи захищаєте українську мову?

— Багато чого вдалося. Згадаймо 2012—2013 роки, коли в магазині не було жодного ноутбука з українською клавіатурою. Зараз від 20-ти до 70% ноутбуків з українською клавіатурою. Заходиш до магазину побутової техніки й бачиш, що, скажімо, понад половина пральних машин із українським маркуванням. Ситуація змінюється. Існує «мовний» закон. У 2012 році був ухвалений «закон Ківалова — Колесніченка», який фактично нівелював українську державу. Через 7 років після того був ухвалений якісний закон уперше за 30-річну історію нашої державності. Відбулися фундаментальні зміни. 

Ми упустили мовне питання й через це маємо завойовані та анексовані території

— Щодо закону про мову, до роботи над яким ви були залучені, то чи не забагато там пом’якшень, чи буде він у такому вигляді ефективним?

— Мені як співавтору закону здавалося, що на 30-му році незалежності України можна без відтермінувань вводити вимоги, які прописує закон, фактично часто покладаючись на рішення Конституційного Суду. Але депутати все ж деякі пункти вилучили. Там є 2022-й, 2024-й, 2030 рік відтермінування по ЗНО. Для мене це дивно на 30-му році державності, але все ж то був консенсус. Вважаю, що непотрібно змінювати закон у частині посилення чи скасування періодів відтермінування. Він уже є — і добре. Цього питання не варто порушувати, закон має попрацювати 5—7 років. А вже потім можемо ухвалювати новий консенсусний варіант.

На початку нашої незалежності ми упустили мовне питання і через це, на мою думку, маємо завойовані й анексовані території. Через це маємо таку ситуацію нині. Цей закон відповідає часу. А щодо того, як діяти, він гарно говорить, що в побуті розмовляй, як хочеш, релігійні обряди веди, як хочеш, якщо ти звертаєшся до продавця із проханням обслуговувати тебе іншою мовою, аніж державна і той погоджується, то будь ласка. Це прекрасно —  ніяких тобі особистих обмежень. Така форма цивілізована, вона дасть змогу  україномовним отримувати всі послуги державною мовою, якщо вони цього захочуть, а нацменшинам — мовою, яка підходить обом сторонам:  продавцю й покупцю. 

— Ви вимагали, аби внутрішній паспорт був без російськомовної сторінки, а маркування побутової та електронної техніки велося українською мовою, подавали позови на заступників голови Нацполіції й міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Міністерство відмовило вам у наданні перекладу українською мовою виступів Арсена Авакова. Яка судова справа для вас була найскладнішою?

— Для мене найскладнішою була перша справа, бо я з жодними заявами й позовами раніше не мав справ, тож найважче було почати. Це так завжди — почати й переступити через щось складно. Мені тоді допомогли друзі-юристи. Якщо хтось говорить: подам, мовляв, на тебе в суд, це не так страшно. Це свого роду змагальність, ти якісь свої обгрунтування подаєш у ході процесу. Власне, завдяки всьому цьому я зрозумів сам судовий процес. Адже раніше з подібним я не стикався. Тому, вважаю, важливо у школах вчити дітей комунікувати з державними органами. 

Потребу в захисті мови ми вбачаємо щодня

 — Ви витрачаєте свій вільний час на позови, судові засідання, і так триває 8 років. Як це сприймають ваші рідні і друзі?

— Друзі підтримують, жартуючи, що в мене класне хобі. Бо воно дає  реальний результат. Тобто моє оточення мене підтримує, а потребу в захисті мови ми вбачаємо щодня. Якщо говорити числами, то у 2013 році на телебаченні було лише 16% української мови. Тепер, згідно із законом, ми повинні мати 75% українського продукту, але там є багато винятків, тому насправді маємо менше. Як наслідок, це гроші, що залишаються в державі. Отже, цією справою варто займатися й надалі.

— А чи багатьох людей ви мотивуєте своїм хобі?

— Дуже багато людей, які купують побутову техніку чи щось інше в Інтернет-магазині, пишуть мені, що завдяки мені змогли придбати «пралку» чи ноутбук із маркуванням українською мовою. Це дуже надихає, коли люди таке говорять. Це приємно. Багато людей надавали цьому значення, але не хотіли робити якихось кроків. Людина не може все своє життя боротися, заходячи до магазину. Якщо хочеш купити йогурт, а немає напису українською, то ти або все одно його купиш, або будеш голодний. Більшість людей купить такий, який є. Самообмеження — це як постріл у ногу. Тому, коли є результат — йогурт із написом українською мовою, то приємно його купити й написати: дякую!

— Що втратила Україна й українці через мовний конфлікт, русифікацію великої частини держави?

— Ми втратили частину держави. Більшість країн, які мають дві офіційні державні мови чи одну офіційну, а іншу поширену, мають проблеми. Швейцарія — єдина країна, в якій ми про ці проблеми не знаємо. Хоча в них є ретороманська мова, яка фактично вмерла через засилля німецької (там її  називають швейцарсько-німецька), французької та італійської. Якщо ми хочемо зберегти державу, її цілісність, то питання мови дуже важливе. Через це й Бельгія має проблеми, і Канада: Квебек кожні десять років оголошує референдуми про від’єднання. Білоруська мова просто загинула на державному рівні, через що розпочалися інтеграційні процеси Білорусі в іншу державу. Є дуже цікава карта України, на якій позначені регіони й видно: де понад 50% населення українську мову вважають рідною, якраз там і пролягає військовий кордон. Мова є визначальним фактором території. Немає мови — немає ідентичності, немає держави. 

Питання мови таке ж важливе, як сильна армія. В Україні воно штучно політизується

 — Ви один із кандидатів на посаду Уповноваженого із захисту державної мови. Що насамперед має зробити людина, яка буде обрана на цю посаду?

— Найважливіше утворити секретаріат, тому що зараз це фактично як швець не те що без чобіт, а й без молотка, шила та ниток. Секретаріат — це орган, який забезпечує діяльність Уповноваженого, зокрема виплачує йому зарплату, має поштову адресу, працівників. Це окремий державний орган, і в законі прописано, що після того, як оберуть Уповноваженого із захисту державної мови, він стане повністю незалежним. Є закон, який визначає порядок його функціонування, там є кілька пунктів. Він має взаємодіяти з Кабміном щодо всіх питань, пов’язаних із державною мовою, долучатися до освітніх програм, співпрацювати з українцями за кордоном, також взаємодіяти з іншими органами державної влади, готувати статистику щодо того, чи існують якісь  загрози українській мові. 

До 2022 року відтерміновані будь-які штрафи. Для великих корпорацій штрафи від 3-х до 8 тисяч гривень смішні, вони навіть не знатимуть, що заплатили такі штрафи. Тому до 2022 року передбачені звернення до них, прохання, взаємодія без жодного державного примусу: мовляв, друзі, в Україні ви мали б послуговуватися українською мовою.

Питання мови таке ж важливе, як сильна армія. В Україні воно штучно політизується. Як відчать дослідження, мовне питання для людей ніколи не було актуальним. Політики його весь час загострюють, щоб нав’язати якісь свої міркування. Але є державна мова і держава Україна  — от і все. Державні службовці мають послуговуватися лише українською, на роботі вживати лише державну мову, а в побуті — це вже їхній вибір.