Пенсіонерка створила парк інсталяцій, на який приїздять дивитися сотні людей

Про цю садибу ми дізналися від наших читачів. «Такого ви не побачите ніде», — писали нам. Тому ми вирішили побачити все на власні очі, вирушивши до дачного селища поблизу Микільського. Сказати, що здивувалися, — не сказати нічого. Дивовижні фігури казкових героїв, тварин і людей на кожному кроці. Вони зустрічають біля воріт, ховаються в гілках дерев, а на терасі взагалі примостилися двоє інопланетян.

«У вас велика дача? Бо я вам викопала гібіскус!» — такими словами зустріла мене господиня Надія Григоренко. Окрім дивних фігур, у цій садибі щедро буяють кущі та дерева, а також безліч квітів. На території розташовані кілька рукотворних озер.

Надія Іванівна звикла до незваних візитерів. Але видно: щиро радіє нам, розпитує про міські новини, розказує про своє хобі. «Ой, до нас постійно хтось приїжджає, питають: «Можна сфотографуватися біля ваших фігурок?». Будь ласка, фотографуйтеся. Для того ж і робила, щоб людей радувати. Як почали боліти ноги, так і знайшла собі відраду. Буває, всю ніч у мене світло горить, сусіди кажуть: «Надю, чи тобі не спиться?». А мені дійсно не спиться, доки чогось не зроблю. Але останнім часом дуже вже розхворілася, немає сил братися за нові роботи, хоча задумів багато, та духу не вистачає!» — ділиться Надія Григоренко.

Надія Іванівна приїхала з чоловіком до передмістя Полтави ще в 1966 році. Відтоді працювала паспортисткою в Терешках, там же має квартиру. Їхні діти — син і донька — вже кілька років живуть за кордоном. І хоча Григоренки дуже сумують за ними, однак не дають собі нудьгувати, постійно знаходять заняття. Відтак, щойно потепліє, виїздять на дачу разом з вірним собакою Мухтаром.

«І Марина, і Вадим постійно дзвонять. Добре, що техніка до такого дійшла. Не те, що колись, — лист раз на півроку отримували від далеких родичів. Діти хвилюються за нас, а ми — за них. Ну, а що робити, як таке життя зараз: мусять молоді люди їхати світ за очі долі шукати. Але ми з чоловіком не жаліємося, аби тільки здоров’я було, а що ж зробиш — все гірше ноги носять. Я теж, поки мала краще здоров’я, їздила за кордон: два роки в Греції була, працювала там у старенького подружжя. Ставилися до мене добре, нічого не хочу сказати поганого, люди були порядні. Але чужина все одно є чужина. А от для нашої молоді вона стане рідною, адже в них більше часу для того, щоб звикнути. Тільки шкода, що такі хороші, розумні діти звідси їдуть», — бідкається Надія Іванівна.

Казкові фігурки вона робить давно. Згадує, що іноді виготовляла їх на замовлення. У процесі створення використовує старий одяг, тканини та дерево — тобто стає в нагоді  все. «Пропросили знайомі дівчата зробити листоношу Пєчкіна з відомого «мультика». Я спершу не бралася: раптом не справлюся? Але, як то кажуть: очі бояться, а руки роблять. Позносили для нього одяг: костюм, шапку. Довго з ним вовтузилася. Кілька разів переробляла, щось додавала. Як завершила, поклала на ліжко. Так чоловік злякався! Зайшовши до хати, подумав, що то хтось чужий завітав до нас, ще й ліг поспати!» — розповідає пані Надія.

Господарі пропонують попити чаю з пиріжками — так у них заведено зустрічати усіх. Видно, що обоє люблять поспілкуватися. Про свою популярність в Інтернеті Надія Іванівна чула, але ставиться до цього з гумором. Хтось її вироби лає, а хтось захоплюється ними. Але байдужими вони точно не лишають нікого.

Алла ШИРОКОВА

www.0532.ua