Народний артист України Герман ЮРЧЕНКО: «Ми боремося за музику. Це наша духовна місія!»

Нещодавно в Галереї мистецтв у Полтаві відбулися відкриті збори представників обласного відділення Всеукраїнської Національної музичної спілки, які «Вечірня Полтава» напередо-

дні анонсувала. Як це й відбувається у творчих людей, збори провели не лише в розмовах і дискусіях, а й наочно продемонстрували таланти членів музичної спілки та її прихильників. У такий спосіб іще раз довели, що мистецтво не має віку. У той день перед присутніми виступили юні таланти — піаніст Антон Колодій, який віртуозно виконав одну з найскладніших прелюдій Шопена, та Софія Курінна, котра зуміла зачарувати глядачів чудовою грою на сопілці. Розрадили душу своїм співом члени музичної спілки — заслужена артистка України Наталія Сулаєва, Валерій Соколик, Валентина Андреєва та гість заходу — заслужений артист України Володимир Дорош. А піаніст-віртуоз Сергій Горюнович заворожив джазовою імпровізацією. Правильно говорить голова обласного відділення Всеукраїнської Національної музичної спілки, народний артист України Герман Юрченко, що творча людина має в будь-якому віці демонструвати свій талант і підтверджувати звання, які заслужила за свою творчу кар’єру.

Безпосередньо про роботу й завдання музичної спілки Герман Юрійович доволі детально розповів нещодавно в інтерв’ю «Вечірній По-

лтаві». Тож сьогодні ми більше зосередимося на цифрах і фактах. Отже, фактично музична спілка бере свій початок від 1964 року, коли Герман Юрченко разом із дружиною Еллою Трусовою приїхали до Полтави та розпочали тут педагогічну й просвітницьку діяльність. Вони завжди дотримувалися думки, яку свого часу висловив відомий педагог Костянтин Ушинський: заспіває школа — заспіває народ — заспіває держава. Тому, працюючи спочатку викладачем Полтавського музичного училища, а потім — директором обласної філармонії, Герман Юрійович завжди намагався підтягнути публіку до високого мистецтва: організовував концерти найвидатніших музикантів, і, що не менш важливо, артисти зі світовими іменами залюбки включали Полтаву до свого гастрольного графіка. Бо їх тут уміли по-справжньому гідно прийняти, нагороджували заслуженою увагою й оплесками обізнаної публіки.

Зрозуміло, що культуру в По-лтаві Герман Юрченко піднімав не самотужки, а з командою однодумців — людьми, котрих він називає «апостолами духу». Імена багатьох із них Герман Юрійович згадав і під час нещодавніх зборів, а саме: Миколу Мироненка, Павла Матвієнка, Марію Безпалову, Івана Охріменка, Тамару Лебеденко, Анатолія Попіка, Віктора Колодяжного, Павла Бакланова, Олександра Борисьонка, Олександра Зиму, Віталія Коваленка, Анатолія Отича, Анатолія Лихошвая, Михайла Савченка, В’ячеслава Кущія, Григорія Головню, Івана Коваленка, Зінаїду Пасічник, Володимира Сліпака. Пам’ять про тих із перерахованих людей, кого вже немає з нами, присутні вшанували хвилиною мовчання.

По-справжньому важкі часи для музичної спілки настали в 2005 році, коли держава припинила фінансування творчих спілок. Тоді зі спілчанських лав вийшла й обласна філармонія, однак натомість згодом приєдналися колективи загальноосвітніх шкіл. Не полишаючи своєї просвітницької діяльності, Герман Юрченко разом із колегами почали проводити у школах «Уроки доброти», на яких діти часто вперше в житті чули класичні твори й спостерігали живу гру музикантів. За цей проект, який успішно триває вже понад 12 років за участю артистів Ангела Георгієва, Дмитра Соколова, Катерини Юрченко, Аліни Філіпюк, Лариси Борисенко, Євгена Присяжнюка, Валерія Соколика, Михайла Косенка, гурту «Краяни» та інших, колектив творців «Уроків доброти» навіть отримав міську премію імені Володимира Короленка.

Залишившись без державної підтримки, музична спілка пізнала на собі усі труднощі виживання. Спочатку почали скорочуватися традиційні фестивалі «Полтавська ліра» й «Зимова фантазія», які колись тривали по місяцю. Зрештою від їхнього проведення взагалі довелося відмовитися. Бо треба було елементарно виживати. Коли борги за комунальні послуги для музичної спілки перевищували вже 20 тисяч гривень на місяць, а місцева влада відмовилася допомагати, ситуацію врятували знову ж таки спілчани. Гроші на «комуналку» своїми концертами заробляли «Краяни», Микола Біденко, завдяки проектам Євгена Присяжнюка та фестивалям, організованим Віталієм Нечитайлом. Таким чином вижили, зробили висновки й вирішили вивести роботу музичної спілки на новий рівень (про це Герман Юрченко розповідав у інтерв’ю «Вечірній Полтаві»). 

Однак, попри всі труднощі, симпатиків і членів у полтавської музичної спілки додається постійно. Доказом цього є той факт, що під час останніх зборів Герман Юрченко вручив посвідчення новим членам спілки (хоча фактичними її членами деякі з цих людей є вже багато років): Валентині Андреєвій, Миколі Біденку, Ліні Богодистій, Ларисі Борисенко, Євгену Дуднику, Олександру Добрицені, Інні Зінчук, Юлії Завгородній, Лілії Пригоді, Євгену Присяжнюку, Наталії Похилько, Анатолію Пиляю, Сергієві Старченку, Наталії Сулаєвій, Геннадію Рагуліну, Ігорю Табелю, Валерію Соколику, Олегу Соловйову. 

Тож у Полтавському обласному відділенні Всеукраїнської Національної музичної спілки нині 54 члени. Серед них — 2 народних і 7 заслужених артистів України,  2 заслужених діячі мистецтв України, 8 заслужених працівників культури України, 7 лауреатів всеукраїнських і міжнародних конкурсів, 6 керівників закладів культури, 12 музичних педагогів. От із таким потенціалом наша музична спілка робитиме прорив нинішнього року. І розпочали з підтримки юних талантів. Керівникам усіх музичних шкіл міста було вручено сертифікати на 10 тисяч гривень для участі у ІІ міжнародному фестивалі мистецтв у Буковелі. Герман Юрченко оптимістично дивиться в завтрашній день і сподівається, що вже наступного року  суми в подібних сертифікатах зростуть до 10 тисяч євро. А працюватиме музична спілка, базуючись на «трьох китах»: радості, майстерності і просвітництві. 

Прагнення до розвитку музичної спілки підтримала й заступник Полтавського міського голови з питань діяльності й розвитку гуманітарної сфери Світлана Нестуля, яка наголосила на особливому значенні музики в житті людини, адже саме музика здатна зцілити не лише душу, а й тіло. А Володимир Дорош, вітаючи поважне зібрання, зазначив, що бути артистом нині дуже важко, адже ми живемо в капіталістичній державі і майбутнє культури, як і в усьому світі, — винятково за меценатством. Навів приклад Лубен, у яких проживає, де на початку 

ХХ століття працювали 4 театри, а нині навіть Міський Будинок культури зачинений. Згадав і Віденську оперу, на утримання якої держава щороку виділяє 250 мільйонів євро. Разом із тим пан Володимир зазначив, що вражений оптимізмом безпосередньо Германа Юрченка і його прикладом служіння музиці й мистецтву.

Наприкінці зібрання після озвучення планів на майбутнє Герман Юрченко підвів риску наступними словами: «Ми боремося за музику. Це наша духовна місія!». 

Варто зазначити, що збори членів музичної спілки не залишилися непоміченими, викликали багато емоцій і дискусій. Тож через деякий час до Германа Юрченка виникло ще кілька запитань, і ми їх поставили.

— Германе Юрійовичу, здається, такі відкриті збори, які провела спілка, є ідеальним середовищем для вивчення музичного життя нашого міста. Напевне, ви розраховували отримати якісь враження. Чи задоволені побаченим і почутим?

— І так, і ні. Завжди живе переконання, що творчі колективи за характером своєї діяльності поділяються на дві категорії — на «підвищені» й випадкові. Перші реалізують свої творчі плани з бажанням зробити те, чим пишатимуться, прагнуть щоразу піднімати планку своєї майстерності все вище, і так до безкінечності. У других же творчість іде абияк, за інерцією, без вогника й накопичення енергії. Тому з болем згадую відому думку: байдужість недозволена навіть звичайним людям, а тим паче — духовним (як вони себе називають).

— Через це ви так доволі нервово звернули увагу на тих, хто демонстративно залишав залу наприкінці зборів? Хоча цих людей було й небагато.

— Більше того, пізніше я мав можливість ознайомитися з думками деяких, які вони оприлюднили у своїх «постах» у «Фейсбуці». Здивувала позиція й тих кількох людей, які зробили коментарі, хоча взагалі не були на зборах. Як кажуть, чув дзвін… Дуже часто доводиться спостерігати, як творчі люди, захоплюючись собою в мистецтві, не можуть спокійно відреагувати на чиюсь інакшу думку. Вони не здатні зробити щось краще, не працюють на майбутнє, не стають самі критерієм високої культури, а часто й моральності. Недаремно ж говорять: ми отримуємо те, що випромінює наше нутро. 

— Здається, ви дуже ретельно готувалися до цих зборів.

— Так само, як ретельно готуюся й до кожного концерту. Це заплановані місії, де намагаєшся, щоб аудиторія була схожа на тебе за переконаннями. Бажаєш наблизити до спільної діяльності тих, у кого є духовне серце, хто зберігає подих високої культури, хто залишається правдивим у ставленні до тебе. На жаль, не завжди виходить так, як хочеш, але це природно.

— Розповідаючи історію музичної спілки, ви зупинилися й на труднощах її життя сьогодні. У зв’язку з останніми ваші плани щодо розвитку спілки можуть видатися утопічними.

— А ви як вважаєте?

— Знаючи вас, вірю, що вам під силу звернути ці «гори».

— Під час зборів я говорив про те, що раніше ми були сім’єю. Сім «Я»! Це безпосередньо спілка з її структурою, відділами, державною фінансовою підтримкою; музичне училище і філармонія. І чотири музичні школи міста. Сім організацій! Вдосконалюючи себе, спираючись на стрижень нашої професії, ми виховували полтавську аудиторію концертами, змінюючи її на краще.

— А нині?

— Нині ми вже велика родина — владні структури обласного департаменту культури, управлінь культури і освіти міста; обласний Центр народної творчості й обласний методичний кабінет; навчальні заклади мистецтва: музичне училище та  дитячі музичні школи міста й усієї області — наші осередки; академічний симфонічний та муніципальний духовий оркестри; Гадяцький коледж культури і мистецтв та Полтавський національний педагогічний університет; Міський Будинок культури; Палац дозвілля «Листопад» та Галерея мистецтв; театр імені Миколи Гоголя і театр поезії та пісні; медична академія й медичний коледж; обласне відділення Фонду культури й міцні штаби фестивалів мистецтв; наші друзі по просвітництву — загальноосвітні школи міста, зокрема № 1, 5, 11, 14, 17, 18, 20, 23, 27, 37, та інші, які вже наближаються до нас; усі засоби масової інформації… Багато керівників названих закладів є членами нашої спілки або її палкими прихильниками. 

— До речі, в оприлюдненому кілька тижнів тому у «Вечірній Полтаві» своєму зверненні до читачів ви звернулися до полтавців із проханням про фінансову допомогу спілці. Як люди відреагували?

— Не пожертвували жодної копійки. Звичайно, ми й не очікували не те  що на грошову зливу, а навіть на струмочки. Це був просто соціальний експеримент. Поки що підтримуємо себе самі. Перші меценатські внески зробили члени нашої спілки Дмитро Соколов та Сергій Горюнович. 

— Скажіть, а Володимир Дорош підтримав ваше звернення?

— Він постійний меценат наших заходів. Коли ж полтавці почнуть усвідомлено й активно відвідувати наші концерти й музично-мистецькі проекти, то це й буде найкращою підтримкою наших зусиль. 

— Це ваше побажання?

— Так. Хочеться, аби люди розуміли, що й наша духовна боротьба щодо захисту музики внесла свою лепту у те, щоб Полтава завоювала «срібло» — друге місце — у рейтингу найромантичніших міст України. Більше того, це ще раз доводить важливість висновку сучасних вчених про те, що тиша, як музика веде до збереження землі та її жителів в епоху стрімкого технологічного розвитку. Так що даруйте собі музику!

Оксана КЛОЧКО

«Вечірня Полтава»