Усе своє життя віддав служінню людям

Скажете: нескромно писати так про себе, проте я переконаний, що ви зміните свою думку, прочитавши ці рядки. Іще з юних років я мріяв служити у правоохоронних органах, вести боротьбу зі злочинністю, тому після демобілізації з армії в 1963 році рівно через місяць уже працював у По-лтавському міському відділі міліції. Але для такої відповідальної роботи потрібні були спеціальні знання. Тож у 1964 році я вступив на стаціонар до спеціальної школи міліції в Івано-Франківську, після закінчення якої аж до звільнення в запас працював у службі з боротьби з розкраданням соціалістичної власності. На цьому посту загалом пропрацював 27 років. Робота була цікавою, але дуже складною, потребувала постійного підвищення кваліфікації. Я викладався на повну силу, тож неодноразово мав подяки від Полтавського обласного управління внутрішніх справ та МВС України.

Після звільнення з органів внутрішніх справ у 1988 році не сидів без діла — працював в управлінні держтерінспекції (нині Головне управління Держпродспоживслужби), проводив профілактичну роботу з метою недопущення продажу неякісних товарів та обрахунків покупців. І якщо такі випадки виявлялися, то неодмінно вживалися рішучі заходи адміністративного впливу. Цій роботі віддав 13 років життя, після чого, не гаючи часу, почав працювати на посаді юрисконсульта в Полтавському будівельному технікумі транспортного будівництва, де працюю й понині. Основне моє завдання — надання юридичної допомоги студентам та працівникам навчального закладу щодо захисту їхніх прав.

Так, я юрист за професією, а волонтер за покликанням, тому безкоштовно надаю юридичну допомогу особам похилого віку щодо роз’яснення житлового законодавства, порядку надання субсидій, оформлення матеріалів до суду тощо. А одного разу познайомився в міському громадському транспорті з безхатченком. Той розповів, що йому 67 років, сім’ї не має, раніше працював на різних підприємствах міста й мешкав у гуртожитку. Та сталося так, що підприємство припинило свою роботу, і мого нового знайомого виселили з гуртожитку. Так він опинився на вулиці й почав жити на вокзалах, у скверах, підвалах. Пенсії не мав, паспорта й трудової книжки — також. Я уважно вислухав чоловіка, записав його дані й пообіцяв, що допоможу. І справді, невдовзі через поліцію та еміграційну службу вдалося отримати паспорт, через Центр із надання адмінпослуг міськвиконкому  зареєструвати його в Центрі адаптації для бездомних осіб. А через архів міськвиконкому отримали довідки на мою адресу про підтвердження роботи чоловіка на хлібозаводах № 2 та № 3, взуттєвій фабриці, у рембудтресті. Урешті-решт як волонтер, я звернувся до Управління Пенсійного фонду Київського району міста Полтави і надав усі документи, необхідні для оформлення йому пенсії. Нині чоловік має паспорт, постійне місце проживання, пенсію, яку отримує вже з листопада 2019 року, за що він мені дуже вдячний. А мені приємно, що мої знання й доброта потрібні людям. Я готовий і надалі надавати посильну допомогу соціально незахищеним особам у розв’язанні їхніх проблем. І так буде, поки й житиму.

Володимир КУРБАЛА,

полтавець