Тушонка для наших захисників

Працівники та студенти відок-ремленого структурного підрозділу «Полтавський фаховий коледж Національного університету харчових технологій» зібрали посильну гуманітарну допомогу для наших бійців. Із представниками цього навчального закладу зустрілася заступник голови Шевченківської районної в місті Полтаві ради Наталія Костіна, яка з 2014 року доправляє на фронт прості, але такі необхідні для наших вояків речі, які рятують їм життя. «Часто буваємо практично на передовій, бо я хочу бачити, як хлопці там харчуються, де сплять, який загалом у них побут, де ворог, — розповіла пані Наталія юнакам та дівчатам. — У мене запитують: невже вам, мовляв, не страшно? Ні, набагато страшніше отут постійно стикатися з байдужістю. Я могла б уже відійти від волонтерської діяльності (у мене є діти, онуки), але хлопці телефонують із фронту й просять: потрібне оте й оте. Коли привозимо бійцям навіть ті ж таки домашні смаколики, вони дивуються: а що, про нас іще пам’ятають?» 

«Оскільки ми навчаємося в харчовому коледжі, наша студентська рада вирішила: а чому б не приготувати для наших захисників тушонки! Сказано — зроблено. На практичних лабораторних заняттях із технології приготування м’яса ми виготовили в автоклаві тушонку зі свинини, розклали її по баночках, які закрутили кришками та спакували в коробки. І от тепер передаємо бійцям, — пояснила голова студентської ради Софія Гунько. — Також силами викладачів і студентів закупили плівку для облаштування бліндажів, штикові лопати, ліки та ласощі. Скидалися коштами, хто скільки міг». 

Заступник директора з виховної роботи Наталія Гавриленко додала, що до ініціативи долучилися всі працівники коледжу — від директора Анатолія Палаша до технічного персоналу. І навіть ті, хто був у відпустці, дорікали, як їм могли про неї не повідомити.  

Тим часом Софія Гунько розказала, що про війну на Сході України знає не з чуток. Її велика родина проживала в місті Горлівці Донецької області. У 2014 році, коли Слов’янськ захопили російські диверсійні групи, сім’я Софії, втікаючи від війни, вирішила перебратися до Полтави. «Переїхавши сюди, ми також зайнялися волонтерською діяльністю, — стверджує дівчина. — Мої батьки недаремно боялися, що нашу квартиру можуть обстріляти. Нині в ній знесений снарядом балкон. А загалом як наша оселя, так і домівки дідусів та бабусь повністю розграбовані — і це зробили наші «брати».

Іще один студент — Денис Онісенко — зазначив, що просто не міг не долучитися до ініціативи, адже чув про війну з уст близької людини: «Мій троюрідний брат 2 роки провів у зоні АТО/ООС — будучи медиком, вивозив на «швидкій» поранених. Він говорив, що останніх було дуже багато». 

Насамкінець волонтерка Світлана Іванченко подякувала юнакам та дівчатам за небайдужість, запевнивши, що їхня допомога неодмінно надійде за призначенням. «Я з цим навчальним закладом співпрацюю з 2017 року, — констатувала вона. — І це не єдина їхня допомога, вони надають її періодично. Певний відрізок часу в актовій залі коледжу ми плели маскувальні сітки й «кікімори». І було надзвичайно приємно, коли до цієї роботи приєдналися й студенти. Загалом вони сплели 12 сіток розміром 9 на 6 метрів. Це «золоті» діти, і я надзвичайно пишаюся ними».

На сьогодні допомога, зібрана працівниками та студентами коледжу, уже знайшла своїх адресатів. Наталія Костіна разом з іншими волонтерами доправила її нашим бійцям на фронт.

Ганна ЯРОШЕНКО

Фото автора