«Княгиня Ольга в мистецтві ткання гобелена»

У четвер, 4 листопада, у великій залі Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка відбулося відкриття персональної виставки гобеленів під назвою «Роздуми» вже досить відомої майстрині, заслуженого майстра народної творчості України, доцента кафедри образотворчого мистецтва Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Ольги Пілюгіної.

«Її гобелени з нефарбованої вовни — це взагалі вищий пілотаж»

У 41 авторському гобелені ручної роботи, представленому на виставці, — усе її життя в мистецтві. Ставши знаною мисткинею (мабуть, багатьом добре відомі її гобелени «Коляда», «Гетьманський», «Воля» тощо), пані Ольга не спочиває на лаврах, увесь час перебуває в творчому пошуку. От і цього разу здивувала поціновувачів своєї творчості роботами з нової так званої еко-серії, що символізує гармонійне співіснування людини і природи. У них використала багато відтінків нефарбованої овечої вовни, подекуди доповнивши їх невеликою кількістю фарбованих, але неяскравих, щоб підкреслити природність фактури. 

Під час відкриття виставки багато хто з присутніх  висловив слова захоплення талантом і майстерністю мисткині. «Мені не хочеться говорити, що це декоративно-ужиткове чи ще якесь мистецтво. Тому що це просто мистецтво, причому найвищого гатунку, — зазначила директор художнього музею Ольга Курчакова. — Це просто незбагненно — як молода художниця володіє ниткою, відчуває фактуру, колір, композицію, пластику. До того ж коли вона встигла так багато зробити? Оце питання не дає мені спокою». 

Голова Полтавської обласної організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко назвав авторку персональної виставки «княгинею Ольгою в мистецтві ткання гобелена». А заступник директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Гліб Кудряшов додав: «Ми називаємо Ольгу Пілюгіну українським картографом. Я певен: вона делегована на нашу землю вищими силами, і мені дуже хотілося б жити в такій Україні, яку вона творить на своїх гобеленах».

Пані Ольга виросла у відомій решетилівській мистецькій родині. «Я бачу тут не стільки доньку, скільки художницю, за яку мене розпирає гордість, — зізнався у своєму виступі Євген Пілюгін, для якого килимарство також стало справою всього життя. — Мабуть, решетилівська земля дала їй сили для створення оцих чудових робіт. Я дуже задоволений сьогоднішнім рівнем майстерності доньки. Хочеться іще раз пробігтися залою й роздивитися всі Ольжині гобелени».

Ольга Пілюгіна здобула фах вишивальниці в Решетилівському художньому професійному училищі, де викладали її батьки, а в Полтавському технічному університеті з неї виховали скульптора, кераміста, художницю. Євген Іванович показав мені дві великі скульптури у виконанні доньки, що знаходяться в зимовому саду художнього музею. «У підсумку ж вийшла гобеленниця, — резюмував він. — Ткати її навчила старша сестра Наталка, килимарниця за фахом. Після 10 років викладання в художній школі я порадив Ользі піти на творчі хліби. Так вона почала працювати в моїй майстерні. Згодом нам удвох там стало тісно. А зараз донька вже має власну майстерню, де й народжуються ось такі вишукані роботи. Вважаю, її гобелени з нефарбованої вовни — це взагалі вищий пілотаж».

Свій найбільший гобелен виготовляла три роки

Сама Ольга Пілюгіна поділилася, що відкриття  вернісажу — для неї велике свято, і подякувала всім, хто прийшов розділити її радість. За її словами, якщо виміряти всі представлені на виставці роботи, на які витрачено багато років життя, то можна одержати умовний суцільний килим завдовжки 240 метрів і завширшки 1,75 метра.

— Зазвичай на один виріб — від створення ескізу до завершення гобелена — витрачаю 4—5 місяців. А от свою найбільшу роботу — килим розміром 2,5х3 метри — виготовляла 3 роки. Багато часу йде на створення малюнка натурального розміру, коли потрібно продумати всі деталі, щоб композиція заграла. Тут, як у живописі не можна чогось недописати. Потім підбираю нитки, фарбую їх, а далі настає сам процес ткання. Оскільки виконую роботу досить довго, потрібно запастися терпінням, аби не кинути її на півдорозі. І коли вже вона експонується, для мене це велика радість. Гобелени, які ви бачите, — це мій погляд на світ. Я створюю їх тому, що не можу цього не робити, — розповіла мисткиня.

— Які ваші найулюбленіші образи з тих, до яких вдаєтеся у своїй творчості? 

— Це, звісно ж, дерево життя — споконвічний символ нашого народу. Дуже люблю зображувати птаха — образ людської душі, яка прагне до світла, Бога, самовдосконалення. Також часто відтворюю образ зерна як зародження ідей, думок, чогось нового, що, потрапляючи у сприятливий грунт, проростає й дає гарні плоди.

— Іноді ви використовуєте у своїх роботах 300 відтінків кольорів — це важко собі навіть 

уявити.

— Може, навіть більше. Бо мені подобається створювати переливи, ефект об’ємності. Водночас, як бачите, маю гобелени, у яких обмежена гама кольорів — щонайбільше 10—15. Бо в такому разі ставлю за мету використати якомога більше відтінків нефарбованої вовни, підкреслити натуральність виробу. А загалом я люблю експериментувати, створюючи різні кольорові гармонії.

— Ваш гобелен «Воля» уві-йшов до сотні робіт, відібраних до експозиції відомого міжнародного трієнале художнього текстилю «Від Лозанни до Пекіна». 

— На цій виставці в Китаї були представлені роботи художників з усього світу, виконані в різних техніках. Та з України туди відібрали твори лише двох митців. А загалом беру участь у закордонних виставках не так часто, як хотілося б. Тому що такі досить об’ємні роботи дуже важко перевозити. Тож найчастіше представляю свої гобелени на виставках, які організовують у різних країнах посольства України. За їхньої підтримки це зробити значно простіше. У тому, що гобелени набувають усе більшої популярності, думаю, є й моя немала заслуга. Бо я постійно популяризую цей художній промисел, намагаюся влаштовувати експозиції в найбільших залах, щоб це мистецтво жило й було модним у сучасному непростому світі.

— Ваш батько Євген Іванович говорив мені, що ви маєте більше замовників серед українців за кордоном. 

— Це не означає, що нашим співвітчизникам в Україні не подобаються гобелени. Просто через низьку купівельну спроможність вони часто не мають змоги їх придбати. А в зарубіжжі люди готові викладати гроші за високохудожні речі, там справжні витвори мистецтва дуже цінуються. Тож за кордоном моїх робіт, може, навіть більше, ніж в Україні. 

— Такі рукотворні гобелени просто не можуть бути дешевими? 

— Якщо ось такий стовідсотково натуральний виріб виконується кілька місяців або років і якщо цією технікою володіє дуже обмежена кількість майстрів, то як гадаєте, може він бути дешевим?

Ганна ЯРОШЕНКО

Фото автора