Із любов’ю й повагою до Івана Петровича…

Міський голова Полтави Олександр Мамай із лауреатами щорічної  міської дитячої літературної премії імені Івана Котляревського.
 

9 вересня, в 252-й день народження українського письменника, класика нової української літератури Івана Котляревського, у Полтаві відзначили лауреатів щорічної міської дитячої літературної премії імені нашого видатного земляка. Урочиста церемонія відбулася біля пам’ятника автору «Енеїди» та «Наталки Полтавки» на бульварі його ж імені. 

Переможців нагороджували за участю міського голови Олександра Мамая. Юні лауреати премії імені Івана Котляревського отримали не лише теплі напутні слова, квіти, почесні грамоти виконавчого комітету Полтавської міської ради, а й сертифікати на грошову винагороду. Цьогорічний призовий фонд конкурсу становив 54 тисячі гривень. Володарі перших місць отримали по 4 000 гривень, других — по 3 500 гривень, третіх — по 3 000 гривень, четвертих — по 2 500 гривень. Організатори конкурсу встановили ще й дві заохочувальні премії — по 1 000 гривень.

А незадовго до нагородження журі визначило найкращих творчих «нащадків Івана Котляревського». Суддівську команду очолювала заступниця директора міського департаменту культури, молоді та сім’ї Людмила Орлова. До складу журі також увійшли поетеса, голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок, директор літературно-меморіального музею Івана Котляревського Руслан Яременко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри педагогіки та суспільних наук університету економіки і торгівлі Віта Сарапин та інші. Твори оцінювали за кількома досить складними критеріями, як от висока художня майстерність, відображення проблем сучасного суспільства, оригінальність ідей та образів, самостійність сюжету, грамотність тощо. Крім того, перевагу віддавали творам «у дусі Котляревського», тобто виконаним у гумористичному жанрі.

У цьому творчому конкурсі, що був заснований 2003 року, традиційно беруть участь школярі міста Полтави. Вони змагаються у двох вікових категоріях: 5—8-мі та 9—11 класи, в номінаціях «Поезія» та «Проза». 

Серед молодших учасників — поетів — першу премію виборола  учениця 8 класу ліцею «Здоров’я» № 14 Євгенія Зубко. Друга премія — в учня 7 класу ЗОШ № 19 Романа Микитенка, третя — в учня 5 класу ЗОШ № 28 Кирила Тилика, четверта — в учениці 5 класу ЗОШ № 37 Валерії Бови.

У віковій категорії «учні 5—8 класів» у номінації «Проза» такі переможці: І премія — у шестикласника ЗОШ № 25 Іллі Гнідаша, друге місце  виборов учень 8 класу ЗОШ № 8 імені Панаса Мирного Іван Безкоровайний, третє місце присуджено учениці 6 класу ЗОШ № 4 Анні Гринь. Четверту премію розділили між собою восьмикласниці гімназії № 17 Софія Помінчук та Соломія Помінчук. 

Серед поетів 9—11 класів члени журі виділили таких учнів: 

І премія — у десятикласниці ЗОШ № 5 Софії Мінайченко, 

ІІ премія — в учениці 10 класу ЗОШ № 9 Аліни Шумілової, 

ІІІ премія — в одинадцятикласника ЗОШ № 37 Арсенія Лавріненка, ІV премія — в учня 10 класу ЗОШ № 26 Віталія Писаренка.

Юні прозаїки з 9—11 класів мають своїх переможців: 

І премія — в учениці 11 класу ЗОШ № 4 Софії Старіченко, 

ІІ премія — в учениці 10 класу гімназії № 17 Софії Чертіхіної, 

ІІІ премія — в десятикласниці Полтавського міського багатопрофільного ліцею імені І. П. Котляревського Іванни Браїлко, ІV премія — також у десятикласниці першого ліцею Марії Шрамко.

Заохочувальні премії отримали учень 6 класу ЗОШ № 25 Єгор Петров та учень 6 класу ЗОШ № 4 Михайло Фролов. 

Ми попросили поділитися своїми враженнями від цьогорічної міської дитячої літературної премії імені Івана Котляревського секретаря журі, провідного наукового співробітника літературно-меморіального музею Івана Котляревського Євгенію Стороху.

— Цього року творчий конкурс мав чи не рекордну кількість учасників, — розповіла Євгенія Всеволодівна. — У ньому взяли участь 64 учні з 18 полтавських шкіл, які подали на конкурс 78 прозових і поетичних творів. На мою думку, полтавські школярі все більше відчувають неповторний смак роботи зі словом. Журі також відзначило високий мовний рівень написаних творів. Усе — тематика, сюжети, стиль, грамотність — має тенденцію до покращення. 

— А що б ви назвали «родзинкою» цьогорічної дитячої творчості?

—  Унікальний момент конкурсу — той, що учень однієї полтавської школи, який років три тому написав «Пригоди по-шарлаївськи», уже має своїх наступників. Щороку з’являються нові пригоди в цьому загадковому селі, і в усіх нас, хто мав нагоду перечитувати конкурсні твори, воно вже асоціюється з дитинством. Тут досить простий приклад використання теми канікул у бабусі й дідуся. Але багата, барвиста дитяча уява, захоплива до пригод, дає щороку нового лауреата. Ці діти, можливо, між собою знайомі, і відбувається обговорення якихось подій, пригод, пустощів тощо. А природність дитячої поведінки на канікулах, пошук чогось нового у знайомстві зі світом і разом з тим кумедні, часом трохи екстремальні речі викликають неабияке зацікавлення. Коли ми бачимо «Пригоди по-шарлаївськи», уже цікаво: що ж буде нового? Шарлаївка чи, може, Шарлаї стали місцем, де відбуваються літні дитячі пригоди премії Івана Котляревського. 

— Які теми в пріоритеті в учасників конкурсу?

— Коло тем розширюється. Це домашні улюбленці — пригоди котиків, собачок; вимоги до батьків купити тваринку — такий собі «пресинг по-дитячому». Найважливіша тема — родинного тепла і родинних стосунків. Це нас, дорослих, не може не тішити. Бо приємно, коли юна людина з раннього віку сприймає родинні цінності з повагою, глибинною любов’ю, адресує батькам та іншим членам родини найніжніші слова. Мені здається, що велике досягнення родини і школи — виховати дітей саме такими. Їхня любов усвідомлена, чиста й щира. Цікаво також спостерігати за тим, які ще теми люблять наші діти. Це, звісно, школа, уроки, оцінки. За останні два роки у життя школярів уві-

йшов карантин, і вони також жартують на цю тему. Адже комусь по-дитячому не хочеться просиджувати перед екраном під час дистанційного навчання, метикують, як не вдягати шкільного костюмчика, встигнути з’їсти булочку. А щоб піти трохи погуляти, перед екраном натомість можна всадовити кота… Дитина є дитина. І те, що дітвора дивиться на цей світ з усмішкою і щирим оптимізмом, викликає у нас, дорослих, неабиякий позитив. Ми далеко не завжди вміємо бачити в житті  щось веселе. А жанр, у якому діти творять конкурсні роботи, дуже складний — гумористичний. Якщо не вірите, що це непросто, спробуйте написати що-небудь смішне. Ми занадто переобтяжені політикою, комунальними проблемами, тарифами тощо, а діти ще вільні від цього. Тому дивляться на все з чистотою й безпосередністю. І нам би в них повчитися…

Школярі вміють бачити, підмічати різні ситуації, словесну гру. Пишуть і про популярні поїздки за кордон, які, напевно, обговорюють між собою в школі. Приміром, де краще відпочивати влітку. Комусь подобається Париж, комусь — Венеція, а один хлопчик каже, що в селі, де живе його бабуся, нічим не гірше. Можливо, автор побував уже не в одній країні, але він робить висновок, що вдома також гарно. Це, безумовно, великий плюс, бо ці діти через кілька років і самі почнуть будувати майбутнє. 

Іще один важливий момент — у щирих дитячих творах, мов у дзеркалі ми бачимо, що відбувається в душі дитини. Цей конкурс дає прекрасний матеріал для психологів та аналітиків. У дитячій творчості багато доброти, легкості і впевненості в тому, що все буде добре й навіть чудово. Я переконана, що Іван Котляревський пишався б такими нащадками!

Підготувала 

Людмила ПЕРЕДЕРІЙ

 

Обережно: суржик!

Ой, ну знову! Скільки вже можна нагадувати людям про те, що говорити треба правильно? От скажітъ мені, будь ласка, як можна витримати, коли поруч сидять дві жіночки і так «незвично» перемовляються між собою:

— Ну шо, Валю, як там Толік? Я чула от Танюшки, шо він там шаріки па перекрьостку біля бібліотеки начав продавать, — поцікавилась перша жіночка, намагаючись розпочати бесіду. 

— Та нє, то все Володя, його брат. То він попросив, шоб Толя його на деньок підмінив, — відповідає Валя.

— Ну, понятно тоді.., — протягнула жіночка.

I от що цікаво. В моїй голові наввипередки літали думки лише навколо цих суржикових слів, бо в мене вже від них, мабуть, автоматична програма виправлень запускається. Я просто, коли їх чую, починаю в голові прокручувати правильні слова. От навіть на уроках, коли однокласники починають відповідати, в мене в думках одразу: «Та ну, на якій наступній неділі? «Наступного тижня» нормальні люди кажуть. Hiби ти, Аню, не сім п’ятниць, а сім неділь на тиждень маєш».

І чомусь постійно так. Вже жодний мій день не минає без 5-хвилинних роздумів на зразок: «Та ну, неможливо так просто взяти i розмовляти двома мовами одночасно!» А тут іще постійно хтось у моїй голові: «А чого ж, міжна!»

От вам, будь ласка, цікавий приклад: «Скільки тобi вже год?» Уci підсвідомо розуміють під цими словами вираз «скільки тобі років», але ж насправді, якщо прискіпливо придивитися, то ні російською, ні українською так ну точно не кажуть.

А як же важко іноземцям нас розуміти, уявляєте?! Для прикладу припустімо, що ви вивчаєте icпанську мову, бо мрієте потрапити в Мексику. Вчите її так добре, так стараєтеся, що аж дим іде з вух. Коли у вивченні досягнете певних висот, можна летіти й у Мексику. Прилетіли й одразу починаєте своєю досконало вивченою іспанською запитувати корисну для вас інформацію. Аж тут раптом у відповідь... «спенгліш»! От вам i «збірна солянка» зi «cпенішу» та «інглішу». Не дивно, що ви, може, щось i зрозумієте в тій розмові, бо ще в школі вивчали англійську, проте уявляєте, наскільки це образливо, коли вчиш одне, а тут взагалі інше?

Те ж саме i з іноземцями в Україні (звучить ну прямо як той фільм «Прибульці в Америці»). Вони чесно вивчають українську мову, щоб приїхати до нас і бути нарівні з її носіями, а в результаті виявляється, що наче щось вчили-вчили, а все одно нічого не зрозуміло.

У таку «суржикову пастку» якось потрапив i Сем зі Львова. Biн був американським учителем, який приїхав працювати в Україну. Жив, навчав i начався він у Львові, відвідуючи курси української мови. Отримавши у мовній школі сертифікат, Сем вирішив, що час подорожувати Україною. Свою мандрівку розпочав із Києва — столиці України. Що там уже розповідати!

Змалечку в Сема була мрія: створити своєрідний гастротур, а Одеса була для цього ідеальним містом. Тож уже першого дня було обрано ресторан, де подають чи не найсмачніші морепродукти. Одразу, коли Сем вмостився за столиком, йому принесли меню, щоправда, російською мовою. Biн там не розібрав анi слова (аж дивно, чому?) й одразу звернувся до офіціанта:

— Вибачте, будь ласка, а це меню написане українською?

— Ой, нє. У нас є лише російською.

— Я не зовсім розумію, що тут написано. Допоможете перекласти?

— Канєшно, харашо.

— Перепрошую, ви сказали «конюшня»?

— Яка конюшня? Кажу, що перекладатиму вам.

— А-а-а, ну добре. Toдi підкажіть, будь ласка, що входить у цю страву? Тут написано щось на зразок стейка з якоїсь «говядіни» під «гарбузно-маліновим» соусом?

— Ану, дайте подивлюсь. Тут стейк i арбузно-малiновий соус, — за цієї мови офіціант зробив розумний вигляд i почав перекладати. — Да, це стейк із говядіни, а ще гарбузово-малиновий соус. Дуже вкусно, кстаті.

— Тоді давайте мені це, — кивнув головою Сем, який, oкрім стейка i гарбузово-малинового соусу, не зміг нічого розібрати.

Принесли страву, вона мала дуже апетитний вигляд. Сем так швидко з’їв той стейк — аж за вухами лящало. Все було смачне, як і обіцяв офіціант. Уже попросивши рахунок, американець зi Львова помітив, що йому стає трохи спекотно, аж піт по лобі тече. Офіціант, який саме підійшов, щоб віддати решту, теж помітив, що з клієнтом щось не так, і запитав:

— З вами все харашо?

— Так, — відповів Сем, напевно, не розуміючи, що означає останнє слово, і сказав: — Мені просто погано.

— А що могло статися?

— Це схоже на алергію, чесно кажучи. А ви не знаєте, в моїй страві часом не було кавуна? В мене якраз тільки на нього алергія.

I тут офіціант отетерів, прикусивши нижню губу. Ну, звичайно, там був кавун, бо соус був не гарбузово-, а кавуново-малиновий. От вам i суржик, от вам i гібрид, оце так втрапив офіціант-початківець у неприємну ситуацію. Ну що ж, коли втрапив, то треба викручуватися. Та він, на щастя, не розгубився i викликав «швидку» для бідненького Сема зi Львова, який мріяв побачити Україну, мріяв про гастротур, а в результаті його лише роздуло, мов рибу-фугу від того підступного кавуна. Добре, що мандрівник вже хоч напівздоровий лежить у лікарні, харчуючись не стейками, а дієтичною їжею.

Ну, от і так буває. Тож дбайте про чистоту не лише ротової порожнини, а й своєї рідної української мови. Хтозна, може, й вас який-небудь Сем зі Львова про кавуно-гарбуз запитає. Ну тоді ви вже точно знатимете, що йому відповісти.

Софія ЧЕРТІХІНА,

лауреатка конкурсу

 

 

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 136 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Uwxcdm.

order calcitriol <a href="https://rocaltrtn.com/">order calcitriol for sale</a> calcitriol oral