Святкувати так святкувати!

Два дні, 18-го та 19 вересня, в історичному центрі Полтави, на Івановій горі, вирував Міжнародний гастрономічний фестиваль «Полтавська галушка», який цьогоріч проводиться вже втретє. Попри те, що як першого, так і другого дня час від часу зривався дощ, фестиваль зібрав багато людей, котрі через перманентні карантинні обмеження занудьгували за розвагами та й просто смачною їжею.

Галушки чорні, зелені, оранжеві, коричневі…

Попри те, що найкращі ресторани та кафе, які два дні працювали на виїзді, пропонували багато всякої смакоти, найбільш популярною стравою були, звичайно ж, галушки — символ достатку і просто кулінарний шедевр. Хоч ціни на них дещо й кусалися (одна галушка витягувала в середньому на 15 гривень), полтавці просто-таки розмітали їх, очевидно, вирішивши не економити й наїстися від пуза: фестиваль відбувається ж не щодня. Варто зазначити, що продавці проявили неабияку винахідливість: серед запропонованих були галушки як з м’ясом, так і зі шпинатним пюре, лохиною, вишнею та шоколадом. Це й не дивно, адже в Полтаві готують 30 видів галушок! Дівчата з полтавського ресторану «Beer House» здивували чорними галушками, пояснивши, що готували їх, як і традиційні, от тільки в тісто додали чорнило каракатиці. Причому на ціні їхня оригінальність жодним чином не позначилася — вони так само коштували 15 гривень за штуку. А представники колективу кафедри технологій харчових виробництв та ресторанного господарства Полтавського університету економіки і торгівлі разом зі студентами пропонували скуштувати галушки різних кольорів. Як пояснила доцент згаданої кафедри Юлія Левченко, зелені галушки отримують завдяки тому, що в тісто додають сік кропу, оранжевими ті стають за рахунок пюре гарбуза, а коричневі — виготовляють із гречаного борошна. Олександра Горобець, також доцент цієї кафедри, котра саме замішувала тісто, додала, що річ не тільки в кольорі, а й у тому, що з додаванням корисних інгредієнтів і харчова цінність галушок поліпшується: вони стають джерелом каротину, клітковини, вітамінів та мінералів.

А от відома кулінарка з Опішнянської територіальної громади Катерина Піщаленко готувала на «буржуйці» борщ із галушками. «Це рецепт моєї бабусі, а може, й прабабусі, — розповіла жінка, помішуючи вариво. — У нашій родині завжди такий борщ варили — галушки кидали наприкінці, коли він був уже майже готовий».

Уперше із дзвіниці головного храму Полтави прозвучала мелодія трубача

Схоже, сам Бог велів стати засновницею й незмінним організатором фестивалю «Полтавська галушка» Ларисі Семенязі — у дівоцтві жінка мала прізвище Галушка. «Як завше, наш фестиваль має девіз «Галушки всіх країн, єднайтеся!», — посміхається пані Лариса. — А особливість нинішнього дійства вже хоча б у тому, що воно відбулося за таких непростих обставин (торік через суворі карантинні обмеження ми не змогли його провести). Що іще особливого? Ви ж самі бачите, смачна їжа, гарний настрій гостей, виступи просто неба прекрасних творчих колективів з усієї області. До речі, можемо похвалитися прем’єрами двох написаних полтавськими композиторами Геннадієм Рагуліним та Володимиром Шевчуком пісень про Полтаву й нашу головну локальну страву, один із символів української національної кухні — галушки. А ще вперше із дзвіниці головного храму міста — Свято-Успенського кафедрального собору — прозвучала мелодія, яку виконав трубач Андрій Овчаренко. Тепер хочемо зробити такий прецедент постійним, аби хоча б раз на тиждень у певний час люди приходили до дзвіниці й слухали гру наших прекрасних музикантів».

На 18-ту годину першого дня фестивалю був запланований показ колекції етноодягу полтавського дизайнера Ірини Григорової. Втім, познайомитися з новою колекцією можна було й заздалегідь. «Я назвала цю колекцію «Ми українки», — повідала мені Ірина Григорова. — Це абсолютно нова концепція одягу з льону, який оздоблений вишивкою, мережкою, розписом ручної роботи. Як бачите, чи не кожна квітка, зображена на сукнях, є рослинним символом України. Розпис виконаний дорогими фарбами — прати можна хоч сто разів. А в оцій моїй сукні (буду в ній сьогодні на показі колекції) використаний фрагмент старовинного мережива, якому понад сто літ. Ми підібрали й цікаве взуття до цих суконь — усе буде дуже стильно. Такий одяг для сильної жінки, яка не втікає від труднощів, а лишається жити на своїй землі, змінюючи світ навколо себе. І ми закликаємо всіх співвітчизниць, які, шукаючи кращої долі, поїхали працювати за кордон, повертатися додому. Ось такий посил цієї колекції одягу та її показу».

Долучився до фестивалю й Полтавський академічний обласний театр ляльок, представивши малечі вистави «Колобок» та «Веселі ведмежата», а актори в образі завзятих козаків на конях фотографувалися з усіма охочими. А загалом чи не на всіх локаціях були обладнані фотозони. Дуже творчо підійшли до облаштування фотозони представники Центру дозвілля «Водограй» Щербанівської територіальної громади, відтворивши інтер’єр старовинної української хати. «Представлені тут речі селянського побуту зібрані нами, а піч і отой млин, що стоїть поодаль, — показує очільниця згаданого центру Анна Овчаренко, — зроблені власноруч. Думаю, нам усе вдалося, бо люди зупиняються й роздивляються із зацікавленням».

«Наречена» із Черкас, а «нареченого» знайшли аж у столиці

Як і позаторік, «родзинкою» фестивалю стало дійство «Галущине весілля» на подвір’ї музею-садиби Івана Котляревського. Як зазначила авторка вказаного дійства Яніна Барибіна, цього разу вирішили відтворити народні традиції, пов’язані з укладенням шлюбу, за дослідженням етнографа Федора Вовка «Весілля в Гадяцькому повіті» 1899 року. Щоправда, «взяти шлюб» зважилася не реальна пара — молоді люди познайомилися лише тут, на фестивалі. 

«Наречена» Ольга має прізвище Галушко, вона екскурсовод, краєзнавець із Черкас. А «нареченого» вдалося знайти аж у столиці. Його звати Євген Сметана, він працює декоратором на телебаченні. Ми  запропонували їм зіграти роль молодят, і вони охоче погодилися, — повідомила Яніна Барибіна. — Як на мене, пара просто чарівна». 

Інші люди, які завітали на весілля, грали ролі батьків нареченої, сватів, боярів, дружок, світилок. За словами Яніни Барибіної, відтворити обряд подружнього єднання молодих допоміг засновник етнографічного музею «Древо» в рідному селі Козубівка на Хорольщині Едуард Крутько. Окрім цього, він виступав ще й у ролі боярина, активно проявивши себе у шлюбному ритуалі викупу нареченої. Троїстими музиками стали члени київського молодіжного фольклорного гурту «Щука-Риба». А в обряді розрізання короваю взяли участь молодички з Великих Будищ, що на Диканщині, на чолі з директором Будинку культури й за сумісництвом очільницею народного музею весілля Оксаною Трипольською.

«Ми запросили на нинішнє дійство й батьків нашої позаторішньої пари. До речі, після обряду комори (особливого звичаю першої шлюбної ночі) у подружжя Олега та Юлії Галушків народилося дитя. І всі люди, котрі долучилися до цього дійства, яких об’єднує любов до народних традицій і прагнення їх відроджувати, — це теж така собі велика сім’я, яка все розростається», — підсумовує Яніна Барибіна.

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора