«Я почала писати Україну»

У Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася презентація нової поетичної збірки відомої полтавської поетеси родом із Лубенщини Юлії Манойленко «Слідами смальти». Тематика віршів, які увійшли до цієї збірки, здебільшого патріотична, духовна. У них ідеться про вічні цінності, любов до рідної землі, природи, зустрічається багато краєзнавчих моментів.

Це вже восьма книга члена Національної спілки письменників України Юлії Манойленко. На написання низки віршів Юлію надихала наша красуня Ворскла. Поетеса розповідає, що коли вона приїхала до Полтави і побачила цю річку, то полюбила її відразу і назавжди. Вставала о четвертій ранку і ходила на берег Ворскли, де писала вірші.

У Полтаві Юлія Манойленко поселилася відносно недавно, раніше проживала в Лубнах, працювала в художній галереї. Тепер Юлія працює у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Зізнається, 13 років багато спілкувалася по роботі з художниками, а тепер ближче до письменників.

Передмову до збірки Юлії Манойленко «Слідами смальти» написав архієпископ Харківський і Полтавський Православної церкви України Афанасій. Як письменник, відомий під ім’ям Володимир Шкурупій, яке має від народження. На презентації він зазначив, що поетеса Юлія Манойленко має дуже високий рівень творчості, в її віршах звучить любов до України, до Бога. Вона вже стала на один щабель із найвідомішими поетами  України. Юлія ж називає владику Афанасія своїм духовним натхненником.

Поетеса щиро вболіває за долю своєї Батьківщини. У неї свій, особливий поетичний світ. Книжка «Слідами смальти» вийшла друком у полтавському видавництві «Дивосвіт», дизайн відповідає почуттям, які наповнюють цей Всесвіт. У поезії Юлії Манойленко багато образів, зокрема й історичних.

«Мені здається, що я прозора — крізь серце сходить Новий Завіт…» — так могла написати тільки Юлія Манойленко. Її творчий почерк абсолютно впізнаваний. Лише в уяві цієї поетеси може зустрітися таке: «Стара тополя перейде брід»…

На презентацію своєї книжки Юлія Манойленко одяглася в красивий національний костюм — справжній український народний стрій. Вона дуже любить усе глибинно національне, популярне в давні часи і зараз знову. Зала, де відбувалася презентація, була прикрашена вишитими рушниками — Юлія спеціально привезла сюди родові рушники, кролевецькі, які дуже береже. На запитання, хто для неї «маяк» у поезії, поетеса відповіла: «Тарас Шевченко». Ще в ранньому дитинстві бабуся часто читала їй вірші зі старого «Кобзаря»… Також Юлія дуже любить поезію Василя Стуса.  «Це дві вершини. Чомусь мене дужче тягне до чоловічої поезії, а не до жіночої», — зізналася вона.

Восьму поетичну збірку щойно презентували, а в Юлії Манойленко вже майже готова до друку наступна. 

Наталія ЖОВНІР

Фото автора

Р. S. «21 серпня, напередодні наших великих національних свят — Дня Державного Прапора і 30-річчя незалежності України, в книгарні «Полтавська книга» відбулася презентація збірки поезій Юлії Манойленко «Слідами смальти». «Родзинкою» зустрічі стало те, що вірші з нової поетичної добірки поетеси читали, крім авторки, й гості. Всі вони відзначали глибину її віршів, сакральність, образність і велику всеосяжну, але позбавлену будь-якої пафосності любов до України, свого роду, коріння, природи й усього сущого. Недарма ж книжка починається віршем «Я почала писати Україну». Ця любов не декларативна, а така, яка йде з глибин душі, вистраждана, вимолена, мабуть, ще далекими пращурами і всотана поетесою з молоком матері», — написала на своїй сторінці у «Фейсбуці» директор видавництва «Дивосвіт» Ганна Грибан.

«Я почала писати Україну.

Я знаю біль — 

йому немає меж.

Над шиєю — 

довічна гільйотина,

Зате в руках — 

блискучий гордий меч.

Рядками вірша 

туга проростає,

Щоб відігнати пустку 

і сльоту.

Я почала писати 

тайну з таїн

Про сокровенне — 

Матінку Святу.

Як шия вже схиляється 

до плахи,

Як тіні із минулого ячать,

Шукаю крайку 

і вдягаю плахту,

Слідами смальти 

сходить благодать.

Я почала писати Україну,

Її погідність і її журу.

Хрести, розп’яття, 

постріли у спину

І несусвітнє 

журавлине «кру».

Юлія Манойленко. 

(збірка «Слідами смальти»)