У Полтавському академічному обласному театрі ляльок відбувся показ вистави для сімейного перегляду під назвою «Крабат — учень чаклуна». Ця вистава випадково потрапила до репертуару нашого театру. Режисер Ніко Лапунов із 2015 року, працюючи тоді в Миколаївському театрі, робив «розвідку» для вистави — досліджував епоху, народності, міфи та легенди тієї місцевості, де відбуваються події. Мав 10 «розвідок» у столі. І коли у 2019 році директор Полтавського театру ляльок Тетяна Вітряк запитала, чи має Ніко ідеї для постановки вистав для сімейного перегляду, режисер запропонував такі вистави, як «Крабат — учень чаклуна» та «Леді у лавандовому».
Глядачі, дивлячись виставу «Крабат — учень чаклуна», проводили паралелі з книгами про Гаррі Поттера британської письменниці Джоан Роулінг. Режисер Ніко Лапунов створив сценарій за романом німецького дитячого письменника сербського походження Отфріда Пройслера «Крабат», написаного у 1971 році на основі фольклорних сюжетів. Спільним у Крабата і Гаррі Поттера є те, що вони навчаються в школі магії. Але батьками Гаррі були чаклуни, а Крабат — сирота, якого наймає господар млина. Фактично Крабат за їжу та дах над головою потрапляє у рабство до Майстра. Сам млин виявляється школою чорнокнижжя, де одноокий Майстер викладає таємну науку своїм дванадцятьом підмайстрам. Кожної новорічної ночі один із дванадцяти хлопців має загинути, щоб продовжити життя Майстра. Обраний на смерть підмайстер має сам викопати собі могилу. На місце померлого Майстер приводить новачка, якого сам вибирає з допомогою магії — переважно бездомних дітей чи сиріт. Втекти з млина в Козельбрусі неможливо, утікач незмінно повертається, бо його шляхи зачаровані Майстром. Існує тільки один шлях покласти кінець трагедіям. Один-єдиний! Треба, щоб знайшлася дівчина, яка полюбить учня чаклуна. Вона має попросити Майстра відпустити його і витримати призначені для неї випробування...
Отфрід Пройслер писав, що хотів наголосити на небезпеці захоплення силами зла, яке пережило його покоління. Тому Крабат розуміє, що став рабом магії, бореться з головним ворогом не як юний учень чаклуна — за допомогою чар та заклинань, а з допомогою дружби, любові й готовності до самопожертви.
У виставі полтавського театру грають 6 акторів: Чаклун — Сергій Циба, Крабат — Сергій Мамон, Тонда і Незнайомець — Лель Хмеленко, Канторка — Юлія Шустова, Час — Марфа Буторіна, Юро — Валентина Щокіна. Також діють 12 учнів і 6 воронів — це ляльки. На сцені театру вперше створили діючий водяний млин. Є у виставі і незвичайні актори — тіні, за допомогою яких показані перевтілення героїв, передані їхні емоції. Вдало використана відеопроекція, завдяки якій ми бачимо, як падає сніг, літають ворони, палає млин, під час любовної сцени розцвітають квіти…
Актори зібрані в єдиний ансамбль, наче дивовижні квіти з оранжереї у вишуканий букет. Сергій Циба показує нам Мірошника — чаклуна, який після смерті чергового учня стає молодшим на 20 років, а потім знову поступово старіє. За час вистави герой Сергія декілька разів змінює свій вік, і глядач це бачить та чує. Фантастична акторська робота голосом і пластикою — від старості до молодості впродовж вистави! Сергій Мамон зумів бути переконливим в образі 13-річного сироти, який приходить працювати до Мірошника, і 17-річного хлопця-чаклуна, закоханого юнака. Школярі, затамувавши подих, чекали кожного його виходу на сцену.
Складно було й Лелю Хмеленку, адже водночас грав найстрашнішого персонажа — Незнайомця, котрого боїться навіть сам чаклун, і ляльку Тонду — вірного друга Крабата. Саме Тонда вустами Леля повідомляє Крабату, що любити тут не можна. Це підтверджує і пісня про неможливе кохання, яку виконують три актриси сербською мовою. Це три долі, три відьми, три жінки, які йдуть зі служби в церкві зі свяченою водою. Тріо робить неймовірне на сцені — жінки рухаються, танцюють, співають і грають на тібетських співочих чашах. Ці чаші відбивають кожен рядок пісні про неможливу любов.
Іще одна цікавинка вистави — музика. Одна мелодія триває впродовж вистави в різних аранжуваннях. Пісня «Coventry Carol» спочатку звучала англійською мовою. Ця колискова створена в 1392 році, її співали матері приреченим дітям. На ноти вона була покладена в 1534-му. Ніко Лапунов на цю музику написав дві нові пісні — Часу і дуету Крабата та Канторки. Мелодія журлива і радісна, змінює характер, ритм і темп впродовж дії вистави.
У кожного, хто дивиться цю виставу, залишається своє враження, але всі згодні з тим, що вона зроблена прекрасно, сучасна й актуальна, хвилює, пробуджує думку. На виставу приходять чимало дітей віком від 6-ти до 14 років. Але жоден школяр не плаче, не боїться, бо поряд сидять батьки, яких можна потримати за руку й запитати про незрозумілі речі. Найбільше цю виставу полюбляють дивитися школярі 10—14 років, які називають Крабата полтавським Гаррі Поттером.
Оксана КРАВЧЕНКО
Фото Владислава МОГИЛАТА
Додати новий коментар
Puzwex
5.11 2022 - 7:58
Посилання
calcitriol 0.25mg usa <a href