Спорудивши енергоефективний будинок, полтавець став незалежним від дорогої «комуналки»

Життя — річ непередбачувана, і ні-хто не знає, які випробування чекають на нас завтра. Сталося так, що фахівець у сфері телекомунікацій Віталій Майборода, котрий мав велику квартиру в центрі Полтави, раптом залишився без житла. Варто зазначити, що чоловік є батьком-одинаком (самотужки піднімає на ноги доньку Віталіну), відтак перед ним постало завдання терміново розв’язати житлову проблему. Найперше виникла задумка звести будинок за ціною звичайної однокімнатної квартири.

— Я міркував так: де краще жити — в тісній однокімнатній квартирі чи у приватному будинку з бодай невеликим двориком, у якому можна припаркувати автомобіль, поставити бесідку, аби збиратися там із друзями? — ділиться 55-річний Віталій Майборода. — Відповідь, як на мене,  очевидна.

Із завданням звести будинок за ціною однокімнатної квартири впорався на сто відсотків

7 років тому він узявся за реалізацію цієї ідеї на земельній ділянці площею 6 соток, що розміщена в районі колишнього Малобудищанського цегельного заводу. У чому ж унікальність будинку, про який ідеться? Насамперед у тому, що він круглої форми, а дах у ньому має вигляд купола (це дає суттєву економію при будівництві, адже на скатний дах у звичайному будинку припадає 30 відсотків витрат). Стіни першого поверху викладені з цегли й газоблоків. А другий поверх виготовлений за японською технологією повністю з пінопласту (японці називають пінопласт будівельним матеріалом ХХІ століття) й покритий бітумною черепицею, причому не містить дерев’яного чи металевого каркаса. За словами господаря, оскільки будинок округлої форми, вітер торкається його стін по дотичній, а отже, не так охолоджує. 

Спочатку наш герой звів перший поверх площею 30 квадратних метрів, потім добудував другий (тут тепер розміщена доньчина кімната), отримавши загалом 60 квадратних метрів житлової площі. Згодом пану Віталію цього виявилося замало, тож він вирішив розширити дім, спорудивши по колу іще одну стіну. І от тепер має будинок із 4 кімнат площею понад 100 квадратних метрів. 

— На сьогодні я вклав у це приміщення 20 тисяч доларів. У сусідній багатоповерхівці приблизно стільки ж коштує однокімнатна квартира, — порівнює чоловік. — Відтак якщо хтось захоче й собі побудувати подібну оселю, треба розраховувати на те, що квадратний метр такого житла обійдеться приблизно у 200 умовних одиниць.

5 років тому «Вечірка» вже писала про нетипову домівку Віталія Майбороди. Тоді її будівництво було саме в розпалі. Хоча й тепер, попри те, що пан Віталій із донькою от уже кілька років обживають помешкання, тут іще чимало недоробок. 

— Чому так довго доводжу все до належного стану? Усе впирається в гроші, — пояснює господар купольного будинку. — Я військовий пенсіонер. Раніше мав бізнес, але зараз усі свої підприємства закрив. Якщо ж є кошти, ось такий будинок можна звести навіть самотужки за якихось 3—4 місяці — максимум за півроку. Я будував його з допомогою своїх друзів, які є членами ГО «Центр підприємливих людей». Сам я очолюю цю громадську організацію, об’єднуючи під своїм дахом людей, котрі йдуть дещо попереду всіх і готові втілювати прогресивні ідеї в життя. Нині можу з певністю сказати, що з першим завданням — звести будинок за ціною однокімнатної квартири — впорався на всі сто відсотків.

Наступним завданням було добитися повної автономії будинку

Друге завдання випливло вже в ході будівництва. Річ у тому, що пан Віталій почав зводити свій дім у межах дачного кооперативу, до якого на ту пору не було підведено ані мереж теплопостачання, ані електрики, ані природного газу. Це і спонукало його встановити новітні системи енергозабезпечення — обладнання, яке забезпечує життєдіяльність будинку й робить його автономним.

— Щоправда, водою поки що користуюся кооперативною (витрати на неї становлять 50—70 гривень на місяць), але з часом планую пробурити у дворі свердловину. Мене всі відмовляють від такого кроку, адже це влетить у добру копієчку, та я мислю інакше: для мене є принциповим добитися стовідсоткової автономії свого помешкання, — констатує мій співрозмовник.

— Гаразд, із водою все зрозуміло. А як ви розв’язали проблему з теплом? — цікавлюся. 

— Ми з Віталіною теплолюбні — у нас і взимку температура повітря в приміщенні не опускається нижче 22 градусів. Найперше, що прийшло в голову, — збудувати  дров’яну піч. Але при цьому я врахував особливість купольного будинку, зробивши не вертикальний димохід, а горизонтальний (заклав його під підлогою). У підсумку така піч працює як тепловий акумулятор: протопивши раз, потім можна й три доби не топити. Тому 3—4 кубометрів дров цілком вистачає, щоб перезимувати без проблем, — охоче розповідає полтавець. — Потім захотілося встановити газовий конвектор (або обігрівач). Він живиться природним газом, тож довелося придбати балон із блакитним паливом. Вмикав цей пристрій тільки раз, коли купив, — щоб випробувати, як він працює. Балону газу вистачило десь на тиждень, аби забезпечити опалення кімнати площею 20—30 квадратних метрів. Але як дров’яна піч, так і газовий конвектор — це резервні системи опалення на випадок, якщо, не дай Боже, вийде з ладу основна, електронна. Далі мої пошуки альтернативи дорогих енергоносіїв привели мене до думки про використання безкоштовної енергії сонця. Прочитавши в Інтернеті інформацію про сонячний повітряний обігрівач, вирішив зробити такий прилад  власноруч. Принцип його роботи простий: сонячні промені нагрівають металеву пластину колектору, а спеціальний вентилятор перекачує тепле повітря до будинку. Таких сонячних колекторів у мене 6. 

Але й на цьому Віталій Майборода не зупинився — минулоріч вирішив удосконалити згадану систему опалення. Річ у тому, що другий поверх так званої прибудови із сонячного боку він повністю покрив прозорим плоским пластиковим шифером, що має тривалий строк використання й добре утримує тепло.  Спершу планував створити тут зимовий сад. Однак сонце настільки нагрівало приміщення, що квіти цього не витримали — засохли. 

Повітряна пічка, що підігрівається за рахунок енергії сонця

— Площа цієї зони — 40 квадратних метрів, а обсяг повітря — понад 100 квадратних метрів. Зараз надворі температура повітря становить 10 градусів, а в «зимовому саду», як бачите, 30 градусів. За сонячної ж погоди тут спекотно, як в Африці, а термометр просто «зашкалює», — запевняє господар оселі. — Тобто це така собі повітряна пічка, що підігрівається за рахунок енергії сонця. Аби подати тепле повітря всередину будинку, я  встановив систему трубопроводів діаметром 180 міліметрів, розвівши металеві труби по всіх кімнатах, а також вентилятор і датчик. Ця система виявилася настільки ефективною, що відразу замінила всі сонячні колектори — тепер необхідність у них відпала, тож збираюся їх демонтувати.

До речі, батареї всередині будинку інженер телекомунікацій також зробив сам зі звичайної керамогранітної плитки для підлоги. Вони працюють за принципом «теплої підлоги», от тільки кріпляться до стін. Подібні керамічні обігрівачі продаються й у магазині, але коштують по 900 гривень. А саморобні обійшлися Віталію Майбороді у 300 гривень кожен. Проте більш ефективною системою опалення на сьогодні він вважає тепловий насос або інвекторний кондиціонер, який узимку може працювати як обігрівач. Цей пристрій збирається придбати вже найближчим часом. Розраховує, що працюватиме він знову ж таки від дармової енергії сонця. Метикуватий чоловік радить придбати його й тим мешканцям багатоповерхівок, котрі мають індивідуальний тепловий лічильник і за потреби можуть перекрити централізоване теплопостачання.

Звісно, головне в будинку — це електрика, адже з нею в сімействі, яке складається з двох членів, пов’язане не тільки освітлення домівки, а й робота 2 холодильників, електропечі, пральної машини, комп’ютерів тощо. Аби розв’язати й цю проблему, винахідливий пан Віталій встановив на даху 4 сонячні панелі (їхня загальна потужність становить приблизно 2 кіловати, а за місяць вони спроможні виробити близько 300 кіловат-годин електроенергії). Чоловік стверджує: цього цілком вистачає, щоб забезпечити й освітлення в будинку, і роботу електроприладів. Хоч найближчим часом він планує додати іще 4 сонячні панелі, аби довести виробіток електроенергії до 600 кіловат-годин на місяць.

— Нещодавно й сусіду допоміг встановити на оселі 5 сонячних панелей. Це в нього дачний будинок, але життя склалося так, що він теж мешкає тут постійно. І ось така кількість сонячних модулів повністю забезпечує помешкання електрикою. Але я всіх попереджаю, що сонячні панелі ефективно працюють лише  від березня до жовтня. У зимові ж місяці ефективність сонячної станції падає десь уп’ятеро. Це потрібно обов’язково враховувати, — наголошує Віталій Майборода.

Сонячні панелі працюють у тандемі з вітрогенератором

Який же вихід зі становища? Можна докупити сонячні панелі, що й збирається зробити герой цього матеріалу. А поки що в пана Віталія сонячні панелі працюють у тандемі з вітрогенератором. Тобто взимку, коли сонце дає менше світла й тепла, він включає вітроустановку й у такий спосіб використовує безкоштовну енергію вітру. 

— Оце серце енергозабезпечення мого будинку — мережевий інвектор, — показує чоловік. — До нього підключені фотоелектричні модулі й домова мережа. Він перетворює вироблену в панелях енергію на змінний струм. Завдяки цьому інвектору сонячна станція може працювати без акумулятора. Це дає суттєву економію, адже акумулятор тягне на половину її вартості. Хоча, аби добитися повної автономії свого будинку, потрібно витратитися. Тож я планую його придбати, аби мати в запасі мінімум 

10 кіловат-годин електроенергії. Бо буває ж так, що днів 3—4 надворі стоїть похмура погода. До речі, тим містянам, котрі мешкають у багатоповерхівках, рекомендую встановлювати сонячні панелі на балконах, аби зменшити витрати на «комуналку». Думаю, непомірні ціни на комірне, які з часом тільки зростатимуть, урешті-решт змусять людей вдатися до таких кроків. 

На обійсті Віталія Майбороди стоять 6 чи 7 власноруч зроблених вітроустановок. Навіщо так багато? Усе тому, що чоловік експериментує, яка з них найбільш ефективна. 

— Конструкцію оцього вітрогенератора запозичив в Інтернеті. Це копія вітрогенератора китайської фірми. Такий промисловий пристрій для перетворення кінетичної енергії вітру на електричну коштує 45 тисяч гривень. От я й став думати, як його здешевити. І знайшов рішення: дві 200-літрові бочки розрізав навпіл, встановивши половинки під кутом одна до одної. А замість генератора використав знятий з електровелосипеда, перепаявши контакти. Така модель може працювати на землі: за швидкості вітру 3—5 метрів за секунду починає виробляти електроенергію. А загалом її можна використовувати, де завгодно. Як бачите, така ж вітроустановка стоїть на даху мого будинку. А оцей вітрячок, зроблений із бочки, розрізаної на 5 частин, призначений для роботи однієї електричної лампочки, його можна використовувати на дачі. В Україні є такий винахідник, вчений Олексій Оніпко, то він розробив вітряк отакої форми, а я його повторив. От бачите, вітер незначний, а він рухається. А оце вітрова турбіна, яка може виробляти 1 кіловат електроенергії за годину. Закінчивши випробування, поставимо її на даху 5-поверхівки. Така вітроустановка може забезпечити освітлення навколо будинку у вечірній час, — на свою улюблену тему пан Віталій може говорити годинами. — Оцей горизонтальний вітряк рекомендують підняти на висоту 6—8 метрів — не в кожного є така можливість. До того ж і працює він дуже шумно. Натомість вертикальні вітроустановки працюють так, що ми їх не чуємо.

— І яка ж із них найбільш ефективна? — допитуюся. 

— Ота, що встановлена на даху, — стверджує любитель експериментів.  

«Українці ще не дозріли до такої форми житла»

Віталій Майборода переконаний, що за ось такими купольними автономними будинками майбутнє. Адже їхнє будівництво обходиться вдвічі—втричі дешевше за звичайні, не кажучи вже про економію на «комуналці» за його експлуатації. 

— Відверто кажучи, у мене була ідея споруджувати такі оселі для українців, — зізнається пан Віталій. — Я навіть мав замовлення. Але телефонували з Казахстану, Ізраїлю, Америки. На жаль, не міг туди по-їхати, бо ні з ким залишити доньку. Будував би тут, в Україні, але реальних замовлень від співвітчизників не було. Багато людей приїжджають, аби подивитися на мій дім. Комусь він подобається, комусь — ні. От сусідка говорить, що в такому нізащо не жила б. Дехто цікавиться, як у круглому помешканні розмістити меблі. А загалом у мене склалося враження, що земляки іще не дозріли до отакої купольної форми житла. І хоч у багатьох областях України вже з’являються подібні будинки, на Полтавщині таких я не зустрічав. У Полтаві дім такої форми є тільки в мене, та ще в колишньому передмісті Юрівці бачив будинок, який називають геодезичним куполом.

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора