«Ми вже доведені до відчаю»

Невелике село Макухівка знаходиться в мальовничому куточку природи. Поряд сосновий ліс, річка Коломак, до обласного центру — рукою подати. Здавалося б, живи й радій. Проте місцеві жителі вже багато років скаржаться на те, що потерпають від сусідства зі сумнозвісним сміттєзвалищем, при цьому наголошуючи, що воно не макухівське, як зазвичай його називають, а саме полтавське міське. 

Протестному руху макухівчан уже 40 років

«Я ще пам’ятаю, як на місці оцього терикону зі сміття був піщаний кар’єр, — на ту пору ходила до молодших класів школи. Ми з ровесниками тут спускалися на санчатах із Білої гори. У 1964 році в тому кар’єрі знімали окремі сцени спільного радянсько-італійського художнього фільму «Вони йшли на Схід», — пригадує жителька села Макухівки Людмила Гавриленко. — А потім кар’єр поступово почали засипати будівельним сміттям та відходами з промислових підприємств Полтави. Так на очах у всіх звалище росло й росло. Іще наші батьки проти цього протестували. А загалом протестному руху макухівчан уже 40 років. Аби люди не «гавкали», за Полтавського міського голови Анатолія Кукоби до села підвели природний газ і провели центральною вулицею водогін (ті ж із селян, у кого лишилися колодязі, нині не можуть із них пити воду). То була хоч якась компенсація за фактично неприйнятні умови життя. А більше ніякої турботи від міста ми не відчували. Скажімо, просили хоча б дороги відремонтувати, проте вони так і лишаються розбитими. Раніше, було, стоїш коло клубу, де найвища точка в селі, і бачиш, як «маршрутка» їде бруківкою. А зараз, окрім сміттєзвалища, нічого не видно. Уже насипали гору того непотребу заввишки з багатоповерхівку».

«Це звалище на кістках, — додає Людмила Василівна. — Адже в 1930-х роках, у період сталінських репресій, у піщаному кар’єрі урочища Триби органами НКВС здійснювалися масові поховання жертв режиму. Точна кількість похованих у ті часи під Макухівкою невідома. І нікому нагорі немає до цього діла, хоч місцеві краєзнавці неодноразово порушували це питання».

Нині міський полігон твердих побутових відходів займає понад 17 гектарів (хоч, згідно з документацією, Полтавське комунальне автотранспортне підприємство № 1628 має право складувати побутові відходи на площі 15 гектарів). При цьому обсяг нагромадженого сміття становить понад 6 мільйонів тонн. За понад 60(!) років експлуатації звалище повністю вичерпало свої ресурси з прийому непотребу.

Сергій Васильєв живе на вулиці Озерній усього за 350 метрів від сміттєзвалища понад 20 років, тож сповна відчув усі «переваги» такого сусідства. Говорить: будинок звів батько, йому лишалося тільки добудувати його. Та якби 25 років тому знав, що екологічна ситуація в цій місцевості буде настільки безнадійною, добре б подумав, перш ніж прийняти рішення осісти в Макухівці. 

«От ви зараз уловлюєте неприємний запах гниття непотребу в повітрі? А ми цим повітрям увесь час дихаємо, — нарікає чоловік. — 3 роки тому під тиском активістів було ухвалене останнє рішення Полтавської обласної ради стосовно закриття міського сміттєзвалища. Більше того, розпочалися пошуки нової земельної ділянки під будівництво полігону. Ми, було, навіть дещо піднялися духом. Але після того функціонування сміттєзвалища не припинялося жодного дня. На сьогодні ж воно, без перебільшення, стало справжньою екологічною катастрофою».

Фільтратне озеро набрало загрозливих розмірів

Зокрема жителі села б’ють на сполох через утворене побіля масиву сміття фільтратне озеро, бо саме фільтрат (складні за хімічним складом стічні води, що виникають у результаті проходження атмосферних опадів через товщу непотребу) є основним фактором негативного впливу на навколишнє середовище. За словами макухівчан, отруйна водойма утворилася давно, із плином часу все більшала й більшала і нині набрала загрозливих розмірів. Хтось у «Фейсбуці», кого вразили її масштаби на знімку, навіть написав у коментарях: який, мовляв, дурень вирішив розмістити сміттєзвалище на березі річки? 

«Причому фільтратне озеро утворилося не на тій земельній ділянці, що відведена під полігон твердих побутових відходів, а на землях, що належать лісовому господарству, — уточнює Сергій Васильєв. — Збагачений токсичними речовинами (зокрема важкими металами), які викликають онкозахворювання, хвороби дихальних шляхів тощо, фільтрат не лише просочується в грунт, а й вільно стікає по рельєфу місцевості, впадаючи в річку Коломак, а звідти за течією — у Ворсклу. Тож тим, хто там купається чи ловить рибу, не позаздриш. При цьому полтавська міська влада заплющує очі на ось таку кричущу проблему. Міський голова Олександр Мамай за третю каденцію жодного разу не побажав зустрітися із цього приводу з активістами. Розумієте? То скільки йому іще потрібно каденцій, аби врешті-решт звернути свій погляд на міське сміттєзвалище?» За словами Юрія Канцедала, варто було б провести виїзну сесію Полтавської міської ради прямо отут, біля сміттєзвалища, аби депутати побачили все на власні очі й перейнялися цією проблемою.

Іще одна біда — у покладах непотребу внаслідок гниття органічних речовин без доступу повітря із часом утворюється звалищний газ, до складу якого входить метан. Це провокує часті пожежі й, відповідно, задимленість, сморід. Пожежу, що спалахнула 2 вересня минулого року, «надзвичайники» гасили аж 9 діб. Жителів Макухівки тоді врятувало тільки те, що вітер поніс дим із кіптявою на Полтаву.

«Як пояснюють «ДСНСники», полум’я загасити повністю не вдається, — приєднується до розмови іще одна активна жителька Макухівки Влада Орлова. —  Тобто внизу, на великій глибині, сміття продовжує тліти. Тож можете собі уявити, чим ми з односельцями постійно дихаємо». 

«Під час тієї 9-денної пожежі звалище горіло так, що асфальт поряд із ним був гарячим. І, ось побачите, воно знов неодмінно загориться, — пророкує Ніна Канцедал. — Відверто кажучи, ми щоразу боїмося, аби вогонь, не дай Бог, не перекинувся на ліс і село».

Планують перекрити під’їзну дорогу до звалища

Макухівчани зазначають, що вже давно можна було б і сміттєпереробний завод побудувати. Це питання порушували іще тоді, коли головою Полтавської облдержадміністрації був Валерій Асадчев. Він уже, було, знайшов навіть спонсорів. А потім влада змінилася — і все знову затихло. Втім, нині жителі села не вітають ідеї будівництва поблизу полігону ТПВ сміттєпереробного заводу. 

«Нас влаштувало б, якби вибрали оте ганебне фільтратне озеро, провели рекультиваційні роботи — і все, — висловлює думку багатьох односельців Сергій Васильєв. — Селян уже не влаштовує сусідство не лише з полігоном ТПВ, а й зі сміттєпереробним заводом. Повірте, усім нам просто увірвався терпець. Напишіть, що ми вже доведені до відчаю. Іще в 2006 році полтавські екологи заявляли, що сміттєзвалище переповнене на 107 відсотків (а нині — на всі 140 відсотків), натомість згідно з підрахунками міського управління ЖКГ — на 99 відсотків. Тобто, аби використати отой 1 відсоток, біля нашого села збираються висипати міське сміття іще 20 років?»

Оскільки віри в те, що місцева влада розв’яже наболілу проблему, в більшості макухівчан уже немає, вони вирішили звернутися напряму до Президента України Володимира Зеленського та інших високопосадовців, надіславши всім їм відеозвернення. «Перед цим ми надіслали листа, підписаного майже всіма жителями Макухівки, до Полтавської міської ради, приклавши до нього фотографії переповненого звалища. Однак відповіді так і не дочекалися. Відтак нашим наступним кроком стало звернення до Глави Держави, — пояснює Влада Орлова. — А оскільки надані екологічною інспекцією численні приписи не виконуються і ніхто не несе за це відповідальності, аби привернути увагу місцевої влади до проблеми, яка допікає нам багато років, плануємо перекриття під’їзної дороги до звалища».

«Чиновники сподіваються на те, що постоїмо максимум день—два — і розійдемося. Але ми плануємо безстрокову акцію, — ділиться Сергій Васильєв. — І коли сміття нікуди буде дівати, коли воно не вивозитиметься з міста кілька днів, чиновники, які ігнорують наші проблеми, самі до нас приїдуть. Ми налаштовані на рішучі дії».

Влада Орлова обіцяє сфотографувати масив звалища, що прилягає до дороги, і найближчим часом запустити в соцмережі флешмоб «Знайди своє сміття в купі», аби всі могли побачити цю жахливу картину, яку жителі Макухівки споглядають щодня.

«Коли ти щоранку проїжджаєш мимо сміттєзвалища на роботу й бачиш, як воно непомірно розростається, а ще постійно горить, це тобі не може не боліти. А знаєте, яка в усіх реакція на твої слова про те, що живеш у Макухівці? «О Боже, та це ж на сміттєзвалищі!» Розумієте? Так не має бути. Тож я вважаю, що наше завдання — зробити з цього місця розкішний куточок природи, куди людям хотілося б приїжджати, — зазначає Влада Орлова. — Як тільки закінчиться локдаун, до Макухівки мають прибути члени Комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування. Усе це «заварилося» завдяки народному депутату України Андрію Бобляху. Ми звернулися до нього по допомогу, і він єдиний відреагував». 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора