«Остання молитва» Павла Волика

На персональну виставку творів монументаліста, майстра декора-тивно-ужиткового мистецтва, педагога, народного художника України Павла Волика, присвячену 80-річчю від дня його народження, до виставкової зали Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка завітали його колеги, друзі, рідні та шанувальники. 

«Своєрідним символом-заспі-вом, що визначив спрямування всієї виставки та її назву, стала епічна і лірична картина «Молитва» (1997 р.), сповнена високої емоційної напруги. Сьогодні, коли вже добігає кінця третій рік, як перестало битися серце Павла Івановича, приходить розуміння того, що ця досить характерна для його живописної спадщини робота і є програмним твором митця», — сказала, відкриваючи виставку, директор Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова.  

Творча спадщина митця надзвичайно різноманітна, і виставка це доводить, адже, окрім живописних полотен, поетичних та жанрових творів, сповнених світла і сонця, тут представлені різьблені деревопласти та чеканка з металу. Донька художника — Олеся Павлівна — уточнила, що назва виставки походить від двох картин. «Не лише від тієї, про яку розповіла директор музею, а й іще однієї, розміщеної в центрі експозиції. Цей твір останній, на який поклав мазки тато. Картина на виставці без рами. Тато не встиг її назвати, тому вона лишилася без назви. Бачите там хмаринку зверху у вигляді кола? То тунель, через який пролітає душа… «Молитва» — його душа, розмова з Богом!» — підсумувала донька художника. 

Також вона переповіла оповідки про батьківську хату, що була для Павла Волика оберегом і символом України. «Під час Великої Вітчизняної війни важкий снаряд потрапив у сарай, через що його вщент рознесло, а хата вціліла. Бомба-запальничка впала, дійшла до тину і згасла. Фугасна бомба восени 

1941 року застрягла під воротами, проте не вибухнула. У 1943 році, коли німці відступали, один кинув гранату в їхній двір, і хата… знову вціліла. Свого батька мій батько не пам’ятав, бо він загинув на Курській дузі, тож мама самотужки піднімала дітей на ноги. Із роками та хата зруйнувалася, тому батько побудував своїми руками нову, де мешкав улітку, пишучи картини, і куди приїжджали ми з онуками та правнуками. А ще тато часто розповідав нам, трьом донькам, що літає уві сні, читав свої вірші, проте ніколи їх не записував. На жаль, ми цього теж не зробили. Батько говорив: «Треба захопитися тим, що робиш. Із любові народжуються діти і твори!».

  У 30 років Павло Волик вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Художник працював спочатку з деревом, металом, займався монументально-декоративним розписом, ткацтвом. Наприкінці 

80-х років почав активно працювати в образотворчому мистецтві і швидко став відомим у краї майстром українського пейзажу. У Галереї мистецтв представлено понад 

130 творів, написаних ним у різні роки, проте більшість — у ХХІ столітті. Тут панує пейзаж, який має особливий настрій та енергетику. Особливо багато картин з пейзажами рідної Котелевщини, співцем якої він був.  

 «Подія радісна і водночас сумна… Це духовна виставка. Його живопис вийшов із монументалізму. Такі ефекти, як світло, контражур свідчать про те, що це майстер найвищого класу. Твори мають характерну стилізацію, чіткий посил до глядача. Тут доброзичлива атмосфера, арт-терапія. Павло Волик прекрасно знав історію, культуру України, гарно співав. Я вперше побачив його в тролейбусі в крислатому капелюсі, від нього віяло внутрішньою культурою, інтелігентністю. Коли формував кафедру в 90-х роках, то звернувся саме до нього, щоб створити мистецький «оркестр». На кафедрі Павло Іванович викладав 17 років і користувався великим авторитетом серед колег та студентів», — розповів завідувач кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка  з 2001-го по 2014 рік Олександр Тарасенко.

Директор Полтавського крає-знавчого музею імені Василя Кричевського Олександр Супруненко продовжив думку про глибоке вивчення Павлом Воликом історії полтавського краю, згадав, як не раз бували в наукових експедиціях у Більську: «Наше знайомство розпочалося у 2011 році. Павло Волик цінував старожитності  краю. Вони його надихали на творчість. Ми були на розкопках, а він у цей час писав картини. Нас відпускав вночі, щоб відпочили, а сам чергував до ранку, оберігав те, що ми розкопали. У краєзнавчому музеї відбулася персональна виставка Павла Волика «Гелон очима художника», де було поєднано археологічні знахідки та його картини. У нього є спеціальний цикл живописних робіт про Гелон. Павло Іванович пишався, що виріс на цій землі. Він був доброю людиною і надійним другом, наставником. Крім того, Павло Волик мріяв, щоб його творчий спадок залишився на Котелевщині — в Історико-культурному заповіднику Більськ». 

Наприкінці заходу було показано програму журналістки й поетеси  Інни Дідик-Снарської «Зустріч для вас. Павло Волик». Після її перегляду у відвідувачів вернісажу склалося враження, що Павло Волик увесь цей час був поряд. 

Оксана КРАВЧЕНКО

Фото Олександра РОЗУМА