«Аби пройти усі дороги»

4 березня в літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського відбувся вечір пам’яті журналістки і письменниці Зінаїди Мироненко, приурочений до сорока днів, як вона залишила наш світ. Модераторка заходу — завідувачка відділу обслуговування користувачів бібліотеки Ніна Климко — організувала й провела цей добрий та сумний захід, зібравши тих, хто добре знав Зінаїду Андріївну. Тепла атмосфера отієї журливої ноти, що буває лише тоді, коли говоримо про найближчих, панувала в літературній вітальні протягом майже двох годин на вечорі «Аби пройти усі дороги». Випадкових людей тут не було — лише колеги, учні, друзі та родичі (син Сергій, невістка Тамара й онук Антон). Усі виступаючі говорили слова подяки цій великій людині та журналістці, котра віддала 50 років свого життя газетярській справі, а на заслужений відпочинок пішла… у 72 роки.

Розпочався вечір із читання заповіту Зінаїди Мироненко. Це з трепетом зробила Ніна Климко. «Мій заповіт» був опублікований у газеті «Полтавський вісник» 4 лютого 2021 року. Так колеги виконали останню волю Зінаїди Андріївни. 

Книжкова виставка показала творчий доробок Зінаїди Мироненко як письменниці. На заході пані Ніна ознайомила присутніх з усіма книгами цієї непересічної жінки, закоханої в життя, котра вболівала за долю України.  «Рідні береги» — поетична збірка, де поєднані громадянська та інтимна лірика,  гумор; колективна збірка «Ми з ними — в одному човні» — оповідки про тварин. 

На вечорі звучало багато віршів і серед них, мабуть, найболючіший — «Не хочу війни», де є такі рядки: 

«Я не хочу війни, не хочу. 

Бо війна вже у мене була. 

Досі бачать злякані очі, 

Як палала вогнем земля». 

Це вистраждано нею, народженою 3 квітня 1935 року в селі Якимове Великобагачанського району. Дитинство вкрала Друга світова війна, потім був Голодомор 1947 року. Батько загинув на війні. Тож їй було про що згадувати і що пам’ятати… 

Зінаїда Андріївна закінчила  філологічний факультет Київського університету  імені Тараса Шевченка, прекрасно знала українську мову, мала вроджену грамотність. Будучи романтиком, у молоді роки подалася працювати аж у Заполяр’я й на Командорські острови. Завжди писала без прикрас  про простих людей, ніколи не була членом Комуністичної партії, була дуже незалежною. «Стійка, бойова, щира, відверта, без фальші, не терпіла неправди, лицемірства. А ще вона швидка, тендітна, гостра на язик, завжди допомагала людям, не рахуючись із власним часом… Її неможливо забути», — поділилася  ведуча Ніна Анатоліївна. 

Колега — журналістка Ганна Дениско — додала, що ця енергійна жінка не могла не працювати. «Вона писала вірші лише тоді, коли відчувала внутрішню потребу щось озвучити поетичним словом — влучно, щемно, щиро, відверто та болюче. Зінаїда Мироненко останнім часом не могла ходити  навіть по квартирі, але турбувалася про стан парку в заповіднику у Гоголевому, який занепадає. Її книга «На острові» довго лежала в архіві. У 2020 році вона показала мені цей машинописний текст російською мовою. Я переклала та зробила комп’ютерний набір. У повісті про 70-ті роки, де дія відбувається на острові Беренга, багато перипетій, тонко й психологічно виписані конфлікти, характерні для тих років. Ця повість — документ тієї доби»,  — розповіла Ганна Дениско. Допомогла видати цю книгу подруга письменниці — артистка Людмила Шамукова.

Крім того, на вечорі прозвучали  ліричні вірші Зінаїди Мироненко в майстерному виконанні провідного бібліотекаря сектору періодичних видань Людмили Гожди. Журналісти й письменники Павло Стороженко, Віталій Скобельський та автор цих рядків поділилися своїми спогадами про Зінаїду Андріївну як славного метра полтавської журналістики, яка професійно писала на будь-яку тему, в якої не було неходжених доріг. Робота в газеті «Полтавський вісник» стала її «лебединою піснею». Заступник редактора цієї газети Віталій Скобельський пригадав, що на пенсію Зінаїду Мироненко проводжали тричі... Але довго всидіти вдома через свою нестримну енергію вона не могла. Тому знову поверталася до редакції. Колишній редактор Павло Стороженко поділився, що у Зінаїди Андріївни залишився пласт романсових віршів та пообіцяв передати їх музикантам. «Це будуть класичні українські романси», — підсумував Павло Сергійович. Голова ГО «Полтавське обласне товариство політв’язнів та репресованих», волонтер Анатолій Банний говорив про жінку з могутнім серцем, яка до останніх днів допомагала йому в організації поїздок на Схід. На завершення заходу виступив син Зінаїди Мироненко — Сергій, він подякував організаторам та учасникам заходу за теплі слова на адресу його мами — людини з непростим характером, але світлої і доброї.

Оксана КРАВЧЕНКО