Лікарів із державних медзакладів розігнали, а тепер там мені радять звертатися до приватників

Я народився у квітні 1941 року. Через 3 місяці, у липні того ж року, мого батька мобілізували на фронт. Він загинув 2 травня 1942 року. Старший брат Федір із 1939 року служив у Червоній армії. Ми один одного так і не побачили, оскільки він загинув 16 липня 1941 року, захищаючи Київ від нальоту німецьких бомбардувальників. 20 вересня 1941 року йому б виповнилося 20 років. На фронті загинули також двоє моїх дядьків.

Малим я пережив війну 1941—1945 років, голод 1947 року, післявоєнну відбудову народного господарства країни. Закінчив технікум, інститут, відслужив 3 роки в армії. Після закінчення вишу мене направили на роботу до Полтави. Приїхав сюди в 1969 році разом із дружиною й малою донечкою. А зараз мені 80-й рік. Маю 52 роки трудового стажу на різних посадах і володію певним життєвим досвідом, щоб оцінити прожите й пережите.

Нагадаю, що ми, діти війни, наші батьки й діди збудували могутню державу, створили потужну економіку. Але знайшлися «розумники», які назвали себе патріотами й демократами і фактично знищили промисловість України, довели простих людей до зубожіння. Вони побудували собі маєтки, купили дорогі автомобілі, а гроші вивели в офшори. І головне — продовжують руйнувати державу. Коли аналізуєш історію України часів незалежності, розумієш, що нам увесь час не щастило з президентами. І ось ці президенти та інші бездарні керівники держави довели країну до руїни. За 29 років незалежності населення України значно зменшилося, зарплати й пенсії знизилися, відтак і купівельна спроможність людей упала. Усі ці президенти, прем’єр-міністри, міністри розповідали й далі розповідають, що вони роблять реформи в державі для людей. Але чому після тих реформ нам живеться все гірше й гірше? Зокрема після реформи Уляни Супрун у медицині народ отримав сповна. 

Я як інвалід після перенесеного інсульту і дитина війни мав право на безкоштовне протезування зубів. І ось у березні цього року в нашій 4-й поліклініці скоротили всіх зубних терапевтів. У травні в мене розболівся зуб. Як завше, пішов до поліклініки, проте в реєстратурі мені повідомили, що стоматологічне відділення закрите, і порадили звертатися до приватників. А зуб тим часом болів. Я обійшов усі кабінети обох поліклінік (старої й нової). Врешті-решт медик, яка працювала в одному з них, зглянулася наді мною й надала допомогу — ліквідувала скальпелем нарив. Аж тут знову трапилася неприємність: зламався інший зуб. Іду до ортопедів. Мені пояснюють, що зараз змінилися правила: пенсіонерам і дітям війни відмінили знижки, посилають до кабінету № 108 райвиконкому. Чимчикую туди. Там запитують, які в мене пільги. Відповідаю: я інвалід після інсульту, дитина війни, пенсіонер. У відповідь: це, мовляв, не пільги. Хапаючись за соломинку, додаю, що я іще ветеран праці (маю навіть медаль «Ветеран праці»). Мені кажуть, що для такої категорії громадян передбачена пільга, але ж у мене пенсія більша за 2 940 гривень. Відтак «знижка не положена».

Іще один приклад недолугості медичної реформи. У жовтні цього року дружина впала і зламала праву руку. У 1-й міськлікарні їй наклали гіпс. Через місяць травматолог зняв його й порадив розробляти руку. Я іду в реєстратуру за направленням на ЛФК, а тут мені повідомляють, що фізіотерапевтичне відділення… повністю скорочене. Виходить, робіть самі, що хочете. От вам і медична реформа. У мене й дружини виникає запитання: чому директор департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Віктор Лисак не пояснює людям, як їм жити, лікуватися, як купити на мізерні пенсії дорогі ліки, як лікувати радикуліт, болі в суглобах, коли відповідних процедур у поліклініках не роблять? Для чого взагалі існує департамент охорони здоров’я, якщо лікарів із державних медзакладів розганяють, закривають цілі відділення?

Цими днями по українському суспільному радіо почув повідомлення про результати репрезентативного опитування українців наприкінці листопада цього року, яке показало: 73 відсотки людей вважають, що наша країна рухається в неправильному напрямку. Я теж так вважаю.

Михайло АРТЮХ,

пенсіонер із Полтави