Куди ж ми котимося?!

Пандемія коронавірусної інфекції показала, що це дійсно проблема планетарного масштабу, до якої прикута увага всіх країн. Про це говорять цілодобово. І це дуже правильно, бо вона завдала величезних економічних збитків. Крім того, під загрозою опинилося здоров’я людей і головне — їхнє життя. Ми перебуваємо в «окупації» коронавірусу, який щодня посилює свій тиск, не отримуючи адекватного супротиву з боку системи охорони здоров’я, яка, як і оборона, десятиріччями руйнувалася.

Здоров’я, трудові ресурси, обороноздатність, рівень соціального та економічного розвитку є взаємообумовлені та нероздільні в своєму впливі на становище будь-якої країни в світі. Сьогодні майже ніхто не сумнівається, що багаторічна провальна політика у сфері оборони стала одним із ключових факторів того, що Україна від 2014 року зазнала значних втрат населення й територій, соціальної та економічної кризи, до того ж вона і досі знаходиться в стані війни. А тут ще й пандемія коронавірусної інфекції. На жаль, епідемічна ситуація не покращується ще й за нинішніх умов наступу грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій.

Куди ж ми котимося?! Що нам робити? Чому економлять на розвитку профілактичної галузі охорони здоров’я? У цій занадто складній, навіть катастрофічній епідемічній ситуації нам усім необхідно об’єднатися, аби зупинити нову загрозу. На плечі медиків впав величезний тягар, а поширення коронавірусної інфекції показало ставлення різних гілок влади до вирішення нагальних питань організації лікування і профілактики цього особливо небезпечного інфекційного захворювання, яке несе величезну загрозу суспільству. Медичні працівники опинилися на передовій, ризикуючи своїм життям і здоров’ям. Відтак, на жаль, в Україні захворіли понад 16 тисяч медиків, із них близько 140-ка — померли, зокрема на Полтавщині 551 — захворів та 5 — померли.

Задовільний стан здоров’я населення, сприятливі умови проживання, фактори середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами, — це і є санітарне й епідемічне благополуччя населення, як визначено Законом України «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення», що є надзвичайно важливим елементом національної безпеки, особливо в епоху глобалізації, сучасних комунікацій та інтеграційних процесів. Практично це основа охорони здоров’я населення. Однак, попри окремі тенденційні заяви, політики в Україні так і не збагнули суті забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення. Охорону здоров’я асоціюють насамперед із лікуванням хворих, ліками, держпрограмами й закупівлями, забуваючи про профілактику захворювань. І цього року пандемія гострого респіраторного вірусного захворювання COVID-19 уразила тіло незахищеної системи охорони здоров’я України, яка роками знищувалася і піддавалася різноманітним експериментам. Від березня ми бездумно копіюємо західні методи тотальних і спрощених карантинів, майже не займаючись профілактичною роботою. Вже кілька разів малювали в своїй голові вихід на «плато» захворюваності і розслаблялися, не займаючись при цьому підготовкою кадрів, особливо епідеміологів, вірусологів, дезінфекціоністів, санітарних та інших лікарів, не проводячи санітарно-епідеміологічних розслідувань, не локалізуючи і не ліквідовуючи вогнища хвороби. Час невблаганно наблизив загрозливу фазу поширення захворювання в геометричній прогресії.

Погляньмо ретроспективно, як ми дійшли до нинішньої ситуації і чого досягла Україна (зокрема 21 міністр та 4 виконувачі обов’язків міністра охорони здоров’я) за роки запровадження ганебних «реформ». За даними Держстату, станом на 2018 рік всупереч Конституції України було ліквідовано 2 200 лікарняних закладів, скорочено 41 тисячу лікарів усіх спеціальностей та 247 тисяч працівників середнього медичного персоналу. І ці скорочення продовжуються й понині під виглядом оптимізації.

Для захисту бізнесу від тиску ліквідовано державну санітарно-епідеміологічну службу та державний нагляд за охороною здоров’я населення. Настала драматична, точніше — трагічна сторінка в історії української медицини, коли керманичі держави «зрубали гілку» профілактичної галузі охорони здоров'я. І це невдовзі позначилося на суспільстві тисячами випадків захворювання на кишкові інфекції та харчових отруєнь, низкою летальних випадків захворювання на ботулізм, отруєння метиловим спиртом, епідеміями кору, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, гепатитів, про що нині замовчують… Україна стала «лідером» в Європі за кількістю випадків захворювання на туберкульоз. Водночас в 1,8 раза зросла інвалідність серед працездатних українців, а також смертність серед населення, зокрема немовлят (удвічі вища, ніж у країнах ЄС). Тільки в березні цього року держава нарешті додумалася повернути посаду головного державного санітарного лікаря, однак профілактичної та контролюючої структури в системі охорони здоров’я досі не відновили. Передані різним відомствам функції фактично є так званим «веденим контролем», а не реальним державним наглядом, забезпеченням профілактики та контролю.

Крім того, радикально змінено принципи фінансування медицини Національною службою здоров’я України, яку люди вважають  монстром, що підлягає ліквідації, адже велика частина населення взагалі залишилася поза можливістю отримувати гарантовану Конституцією медичну допомогу, оскільки вона де-факто перетворилася на платну.

Нині триває депопуляція в Україні, адже смертність стабільно перевищує народжуваність. За даними Євростату, Україна за два десятиріччя втратила 7,13 мільйона жителів. За нинішньої тенденції, згідно з прогнозами ООН, до 2060 року чисельність населення України становитиме 24,4 мільйона. Варто зазначити, що вже 427 сіл зникли з карти України, і йдеться не про децентралізацію, а про обезлюднення.

Через захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції і наявність хронічних хвороб середній показник тривалості життя українців на 11 років менший порівняно із середнім показником тривалості життя в ЄС. Щоб рухатися вперед, частіше озирайтеся назад, інакше забудете, звідки ви вийшли й куди вам потрібно іти. Згадуючи минуле, ми щиро вдячні практикам, науковцям всіх поколінь, земським лікарям, які майже сто років тому створювали, розвивали і вдосконалювали профілактичну галузь охорони здоров’я України. Державна санітарно-епідеміологічна станція була побудована невипадково. Саме життя диктувало необхідність створення міцного протиепідемічного щита. Ним стала чітко організована, науково, лабораторно і кадрово забезпечена державна санепідслужба. Її головна ідея полягала в тому, щоб діяти на упере-дження, а не на очікування.

Сьогодні неможливо не враховувати стану занепокоєння національних служб охорони здоров’я і міжнародних організацій у зв’язку з пандемією коронавірусної інфекції та погіршенням санітарно-епідемічної ситуації щодо більшості інфекційних хвороб. Тому профілактика інфекційних хвороб має величезну державну і соціальну значущість. Про це свідчить заява генерального секретаря ВООЗ, яка була оприлюднена ще 1995 року: «Ми перебуваємо на порозі глобальної кризи через поширення інфекційних захворювань. Жодна країна світу не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу».

Пандемія коронавірусної інфекції показала, що світ не був готовий до цього виклику, зокрема й Україна. Цей період характеризується також активізацією багатьох інших інфекцій. Санітарна охорона території нашої держави має захищати від занесення і розповсюдження особливо небезпечних карантинних інфекцій, це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 893 «Про затвердження Правил санітарної охорони території України» від 22.08.2011 року. Але цей важливий державний документ вже давно потребує суттєвих змін, враховуючи проблеми сьогодення.

Здоров’я населення — це основа благополуччя країни. Адже тільки здорові люди формують трудові й оборонні ресурси держави, розвивають економіку та стійкість суспільства, творять науково-технічний прогрес, визначають місце країни в світовому співтоваристві. Охорона здоров’я — не тільки лікування хворих, це питання безпеки людей, їхньої праці, побуту й відпочинку. Хіба ми не хочемо знати, що їмо, яку воду п’ємо, чим дихаємо, які саме фактори шкодять нашому здоров’ю, як захищає нас держава?

Найважливіші завдання медицини — це насамперед профілактика хвороб і оздоровлення населення. Ці принципи були визначені ще тисячі років тому грецькими лікарями й удосконалені римлянами, про що свідчать ключові вислови, переведені з латинської мови: «Завдання медицини — оберігати, попереджувати, лікувати»; «Легше попередити захворювання, ніж лікувати»; «Протидій початку хвороби, бо пізніше медицина безпорадна». Нині ж медицина, на жаль, спрямована заради бізнес-інтересів більше на лікування, ніж на профілактику, тобто на заробляння грошей. Це величезна помилка керманичів різних країн, зокрема й України.

Ще у ХІХ столітті видатний хірург Микола Пирогов глибоко оцінив значення профілактики захворювань серед населення і зазначив, що «фунт профілактики коштує пуда лікування» (пуд — 16 кілограмів, а фунт — 1/16). Нині ж відомий принцип профілактики інфекційних хвороб акцентує увагу на тому, що 1 гривня, витрачена на профілактику, економить від 10-ти до 100 гривень на лікування, збільшуючи при цьому тривалість життя людей. Через захворюваність серед населення ВВП країни втрачає за рік близько 122,5 мільярда гривень (22,5 мільярда — через стаціонарне лікування та 100 мільярдів — через амбулаторне), від’ємний природний приріст населення щорічно зменшує його на 2,5 мільярда гривень.

Як демонструє ситуація з поширенням коронавірусної інфекції, некваліфікована, непрофесійна протиепідемічна робота взагалі здатна зруйнувати економіку країни. При цьому впроваджена система громадського здоров’я з власними методами моніторингу й спостереження та проектами нормативно-правових актів взагалі не діє. Ця недолуга демагогічна система громадського здоров’я за участю «грантоїдів» не на користь здоров’ю населення. Проте в державі є достатньо фахівців-патріотів (науковців і практиків), які здатні проаналізувати реформи за роки незалежності для виправлення необдуманих, злочинних помилок попередників і «грантоїдів», які лише заважають.

Медична реформа в Україні: обгрунтована оптимізація чи поступова ліквідація державної медичної системи? На це запитання є відповіді. В умовах пандемії гострого респіраторного вірусного захворювання COVID-19 варто прислухатися до Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреш, який заявив, «що світова спільнота програє коронавірусу. Мікроскопічний вірус може штовхнути мільйони людей у злидні та голод, що призведе до руйнівних економічних наслідків упродовж найближчих років». Жодна з наявних форм організації охорони здоров’я різних країн включно з американською та європейською моделями не виявилася ефективною в боротьбі з пандемією найнебезпечнішого патогену. Україна не стала винятком. Уже багато років ми спостерігаємо в дії чи то недоруйновану систему з колись ефективною медициною Миколи Семашка  та епідеміологією Льва Громашевського, які були наближені до населення, чи то недобудовану й непристосовану до економічних та соціальних потреб американсько-європейську модель системи охорони громадського здоров’я та страхової медицини. Тому нині система громадського здоров’я, яку «грантоїди» намагаються пропхати в нашій державі, — це той шлях, на якому система профілактики, боротьби з інфекційними захворюваннями та надання медичної допомоги населенню загалом будуть остаточно зруйновані. Тож це шлях у нікуди. Зараз варто рятувати життя та здоров’я наших громадян, активно запобігаючи поширенню коронавірусної інфекції й інших хвороб. А реформи та так звана «оптимізація» в системі охорони здоров’я призвели до ліквідації державної санепідслужби як основи профілактичної галузі держави. Виникли не лише опір медичної громадськості та незадоволення громадян, а й анархія в дотриманні санітарного законодавства. Коли представники ЄС проводили оцінку нашої системи профілактичної медицини, вони передусім запитали, скільки коштів Україна витрачає на профілактику. Під час пошуку відповіді було з’ясовано, що в бюджеті не було навіть відповідного рядка. Натомість річний бюджет Центру з контролю та профілактики захворювань у США становить 8,8 мільярда доларів, а німецький Інститут імені Роберта Коха заклав у бюджет на 2016 рік безпрецедентну суму на профілактичну діяльність — 12 мільярдів євро. Ці кошти витрачаються на різні програми з боротьби з гепатитами й туберкульозом, вакцинопрофілактику, соціально-гігієнічний моніторинг тощо.

Економія на ліквідації державної санепідслужби була непродуманою, безпідставною, а точніше — злочинною. Бо завдяки профілактичним заходам на кожній вкладеній гривні економили 10 гривень. Коли людина потрапляла до інфекційного відділення, санепідстанції отримували екстрене повідомлення. Терміново проводилося епідеміологічне розслідування, після чого вживали обмежувальних заходів. Однак після так званих «реформ», коли більше, ніж утричі скоротили кадровий потенціал, що призвело до колапсу й деморалізації, епідеміолог не може локалізувати спалаху. Раніше лікар-епідеміолог і санітарний лікар, знайшовши хворого, встановлювали збудник захворювання, шляхи передачі інфекції та місце і, запобігаючи поширенню хвороби, закривали заклад тощо. Нині ж, згідно з чинною моделлю, епідеміолог не може самостійно прийняти рішення про локалізацію, тобто закриття об’єкта. Спочатку він має повідомити Держпродспоживслужбу, втрачаючи при цьому час і оперативність, що викликає демагогію й хаос. Унаслідок ліквідації державної сан-епідслужби ми втратили досвідчених працівників, а молоді нецікаво працювати в цій системі та ще й із низькою заробітною платою.

Тож ситуація з пандемією коронавірусної інфекції показала, що в нас нині катастрофічно не вистачає лікарів-епідеміологів, вірусологів, гігієністів, дезінфекціоністів, токсикологів, лаборантів та інших медичних працівників, зокрема середньої ланки. Саме на них покладено найвідповідальніше завдання — зберегти генофонд та навколишнє середовище України. Тому необхідно відновлювати систему санепідслужби з урахуванням вимог сьогодення, хоча матеріально-технічна база, яку створювали майже сто років, майже знищена, а у вишах більше не готують спеціалістів цієї галузі медицини, тож на це знадобиться понад 10 років.

Усе нині залежить від політичної волі народних депутатів України, Кабінету Міністрів і МОЗ України, які мають усвідомити, що віруси, мікроорганізми, інфекційні хвороби не зупинити жодному кордону, враховуючи сучасні комунікації в світі. Їм, образно кажучи, на все «начхати», вони можуть уразити будь-кого. Усвідомивши це, варто почати діяти. Та можновладці чомусь лише обіцяють, і ми втрачаємо час. Відомий публіцист і критик Віссаріон Бєлінський говорив: «Великий реформатор приходить не для того, щоб зруйнувати, а для того, щоб створювати, руйнуючи».

Отже, все руйнується, втрачається, знищується здоров’я, життя і долі людей, бо хтось вирішив не переймати кращого досвіду з минулого, не дбає про дітей як майбутнє України-неньки, повністю розвалив систему імунопрофілактики тощо. А в Полтаві місцева влада своїми злочинними діями зробила все можливе, щоб припинити діяльність міського лабораторного підрозділу ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» за адресою: вулиця Івана Мазепи, 57, та ще й в умовах пандемії коронавірусної інфекції, коли обласний центр потрапив до «червоної зони». Це сигнал «SOS»! При цьому обласний штаб боротьби з COVID-19 облдержадміністрації поки що не виявив ніяких термінових дій для відновлення цього лабораторного підрозділу.

Можливо, світлом наприкінці тунелю для фахівців профілактичного напрямку охорони здоров’я та медицини загалом стануть конкретні дії щодо гарантії на державну політику у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення, збільшення фахівців цієї галузі та державне замовлення на підготовку спеціалістів вітчизняними вишами. Крім того, ті, хто порушив законодавство України та проводив експерименти над нашою медициною, мають понести відповідальність. Тож давайте робити все можливе, щоб профілактика, принципи здорового способу життя займали в нашому житті провідне місце і завдяки цим принципам хвороби не могли потрапити в дім кожної людини. Адже все це в майбутньому принесе людям щастя, здоров’я та гідне життя. Об’єднуймося та дотримуймося всіх карантинних вимог. Будьте здорові.

Валентин ШАПОВАЛ,

лікар-епідеміолог, організатор охорони здоров'я, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, член громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»

Володимир МАРКОВИЧ,

лікар-епідеміолог, 

організатор охорони здоров’я, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент