Хто став лауреатом дитячої літературної премії імені Івана Котляревського 2020 року?

Нинішній рік знаменний тим, що міська влада Полтави надала переможцям дуже достойні грошові винагороди: за І місце — 4 000 грн., за ІІ — 3 500 грн., за ІІІ — 3 000 грн., за ІV — 2 500 грн. Було також дві заохочувальні премії по 1 000 грн. Загалом призовий фонд становив 54 000 грн. — найбільше за всю історію дитячої літературної премії на честь автора «Енеїди».

Отже, назвемо переможців. 

У номінації «Поезія» (5—8 класи):

І премія — Олександр Антошин, учень 8 класу Полтавської гімназії № 17;

ІІ премія — Олеся Бондаренко, семикласниця Полтавської ЗОШ № 37;

ІІІ премія — Данило Солончук, учень 7 класу ЗОШ № 29;

ІV премія — Анна Остап’юк, учениця 7 класу ЗОШ № 25.

У номінації «Проза» (5—8 класи):

І премія — Артем Романов, учень 7 класу ЗОШ № 10;

ІІ премію розділили Софія Помінчук, учениця 6 класу гімназії № 17, та Соломія Помінчук, п’ятикласниця цієї ж гімназії;

ІІІ премія — Даниїл Демченко, учень 6 класу ЗОШ № 2;

ІV премія — Даниїл Кучер, учень 5 класу гімнзії № 17.

У номінації «Поезія» (9—11 класи):

І премія — Арсеній Лавріненко, десятикласник ЗОШ № 37;

ІІ премія — Ангеліна Черменська, учениця 9 класу ЗОШ № 25;

ІІІ премія — Софія Мінайченко, учениця 9 класу ЗОШ № 25;

ІV премія — Анна Шуть, учениця 11 класу гімназії № 21.

У номінації «Проза» (9—11 класи):

І премія — Орина Фісанович, учениця 11 класу Полтавського міського багатопрофільного ліцею № 1 імені І. П. Котляревського;

ІІ премія — Софія Старіченко, учениця 10 класу Полтавської ЗОШ № 4. 

ІІІ премія — Олексій Рудь, учень 10 класу міського ліцею № 1.

ІV премія — Єлизавета Пергат, учениця 11 класу ЗОШ № 4.  

Заохочувальні премії одержали учениця 9 класу ліцею № 1 імені І. П. Котляревського Іванна Браїлко та учениця 11 класу ЗОШ № 4 Анна Капуста.

Нагородили також і вчителів української мови та літератури шкіл  Полтави, які підготували цьогорічних лауреатів творчого конкурсу. Почесні грамоти отримали Людмила Тимошенко (ЗОШ № 25), Олена Стоцька (гімназія № 17), Алла Урбанович (ЗОШ № 4), Тетяна Маловік (ЗОШ № 2), Світлана Шевченко (ЗОШ № 37), Яна Дорошенко (гімназія № 17), Зоя Гриценко (гімназія № 17), Наталія Білик (ліцей № 1 імені І. П. Котляревського), Вікторія Гайдамака (ліцей № 1 імені І. П. Котляревського), Майя Гаврись (гімназія № 21), Юлія Чеснок (ЗОШ № 29).

Твір переможця

Моя автобіографія

Я народився в рік, настільки сповнений надіями, які на його прикінцеві сягнули майже епохальної позначки, що ота несамовита натхненність мала б визначити й усе моє подальше життя. Проте, як то кажуть, поживемо — побачимо.

Отже, влітку 2004-го в лікарській родині Рудів з’явився на світ Олексійко, який у свої неповні шість місяців солодко спав у ліжку, допоки його татусь в осінніх сутінках розклеював по місту помаранчеві листівки, а матуся, у перервах між пранням пелюшок та годуванням свого первістка, нервово відстежувала по телевізору новини з Києва. Я не казав батькам, але вже тоді, в останні місяці 2004-го, знав, що все буде добре, й уперше впевнено сів у ліжку саме в той час, коли дядечко-президент у телевізорі розчулено випускав голубів на Майдані Незалежності.

А вже наступного року влітку я почав ходити й, можливо, дійшов би й до Києва, щоб там влаштувати одиночний пікет проти розпуску першого дієвого українського уряду, але мої завбачливі батьки мудро обмежили моє тодішнє пересування колом двокімнатної квартири й стежками Каштанової алеї.

Квартири я, до речі, майже не пам’ятаю, і якби не татусеві відеозаписи, то навряд чи пригадав би свої найперші іграшки й молоді батьківські обличчя. Нову машинку тато приносив чи не щодня, і я сприймав це, як щось звичайне, бо, природно, не міг передбачити всесвітню економічну кризу 2008 року, після якої частота появи нових автівок у моєму приватному «гаражі» катастрофічно впала.

Проте у 2008 році я вже машинками цікавився не дуже. Тодішню мою уяву полонили середньовічні лицарі. А згодом — з кіномайбутнього. І сутички Жана Маре у сріблястій кольчузі з негідниками бургундського двору змінювалися на екрані та в моїй уяві поєдинками Обівана Кенобі з темним лордом Вейдером. А тато привозив мені з відряджень колекційні фігурки лицарів та героїв «Зоряних війн», що з часом поступово витіснили автопарк із моїх полиць.

Коли в країні почалися темні часи і до влади прийшов новий дядечко-президент, якого за руку увів до кабінету на Банковій той, хто в 2004-му зі сльозами випускав голубів, я якось підсвідомо зрозумів (хоч нічогісінько й не тямив у політиці), що час мені отримувати більше корисної  для себе й  суспільства інформації, і пішов до школи. Школа, до речі, особливо мене не вразила, бо читати й писати я навчився ще в дитсадочку. Проте майже екзистенційним шоком стало якось узимку післясвяткове усвідомлення: попереду ще 10 років і 6 місяців такої-от шкільної буденності! Народжений у революційний рік, я, природно, не зміг подолати в собі революційного потягу до змін і, розумно витримавши семирічну паузу (що не була зовсім непродуктивною), вступив до найкращого ліцею міста.

Проте я забігаю наперед. Отже, тривали мої шкільні роки, сповнені й захопливого, і нудного. Нікуди правди діти, але захопливого було більше. Я відкривав світ літератури й історії, музика поволі пускала в мені своє коріння, у грунт, спочатку досить твердий та, здавалося, неродючий, бо єдиним предметом, з якого я прогулював уроки, було сольфеджіо в музичній школі. Географія дала змогу мені (стараннями батьків) зазирнути в себе: за три неповних роки я зміг побачити аж три моря й чотири країни. Іще був спорт: спочатку спортивна акробатика, а потім всепоглинаючий  всесвіт мистецтва самураїв  — айкідо. Між іншим, завдяки останньому некнижкова географія відкрила мені нову, п’яту, країну.

У році 2011-му, коли терени України забарвлювала переважно сіра безпросвітність, весняне сонечко осяяло наш дім, нашу родину: народився мій молодший братик Івасик. Із того часу я вже не почувався самотнім подорожнім, котрий вийшов із обнадійливого, жовтогарячого 2004-го й крокує в майбутнє сам по собі. Тепер зі мною мій брат. І всупереч байці про трьох українців і двох гетьманів скажу: там, де два українці зберуться в ім’я України, з ними буде й Бог.

І це тільки початок.

Олексій РУДЬ