«Будеш, батьку, панувати…» і в творчості юних полтавців

Цього року в Полтаві увісімнадцяте (!) вручили щорічну міську дитячу літературну премію імені І. П. Котляревського. Урочисто-піднесене свято «Від батька Котляревського пливе веселий грім козацької держави» відбулося 9 вересня, в день народження Івана Петровича, біля його квітучої садиби на Соборному майдані. 

Отже, премія вже відзначила своє повноліття. За 18 років сотні полтавських дітей випробували таланти в одному з найскладніших літературних жанрів — гумористичному, який часом називають «вищою математикою літератури». І, здається, їх це по-справжньому захоплює, адже деякі з них уже не раз брали участь у творчому змаганні, мають такі творчі доробки, що можуть видавати книги. І не лише поетичних, а й прозових творів (приміром, Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 імені І. П. Котляревського готує збірку творів ліцеїстів, які стали лауреатами названої премії). 

Ми поспілкувалися з провідним науковим співробітником Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського Євге-нією Сторохою. Вона всі ці роки є секретарем журі конкурсу й перечитала абсолютно всі конкурсні твори.  

— Я переконана, що Полтавська щорічна дитяча літературна премія імені Івана Котляревського — це потрібна й важлива складова загального виховання та  формування  свідомості юних полтавців — духовних нащадків Івана  Котляревського, — розповіла Євгенія Всеволодівна. — Літературний конкурс, та ще й такого складного іронічно-гумористичного напряму, спонукає дітей до серйозної  розумової праці, ретельного відбору якихось  спогадів і вражень. Найчастіше це родинні, шкільні, дружні стосунки з учителями, однокласниками, родичами… Ми очікуємо на те, що не батьківські й учительські підказки та настанови будуть у цих творах, а лише  неповторна дитяча безпосередність, на яку ми, дорослі, уже майже не здатні. Має бути відтворений світ дитини. Цього очікують усі члени журі конкурсу. 

— За 18 років у державі багато чого змінилося. Чи вплинуло це на тематику дитячої творчості?

— Незмінним лишається те, що діти щороку залюбки беруть участь у конкурсі на здобуття премії імені Івана Котляревського. Традиційно дуже творчо підходять до написання творів. Не змінюються також оті дитячі безпосередність і розкутість, патріотизм, любов до України. Натомість у дитячих творах останніх років частіше згадуються технологічні елементи сучасності — різноманітні гаджети, Інтернет, цього року не один твір «присвячений» COVID-19. Загалом же конкурс виявляє здоровий внутрішній стрижень, який формують родина та школа. Діти пишуть весело про веселе, гарно про хороше й бачать у нашому не такому вже й простому житті багато яскравих барв. Читаєш ці твори і розумієш, що в їхніх авторів щасливе  дитинство.

— Як ви вважаєте, що дає конкурс його учасникам?

— Участь у такому літературному конкурсі запам’ятовується назавжди. Це справжня подія! Крім того, діти вчаться іронічно-весело сприймати життя. Нам цього так не вистачає, і ми часто забуваємо, що саме Іван Котляревський подав чудовий приклад, як протистояти труднощам і перемагати. Перемога в конкурсі дається нелегко. До складу прискіпливого журі входять близько десяти осіб — це  представники міського управління культури, обласної організації НСПУ, викладачі літератури, музейники тощо. Визначення переможців абсолютно неупереджене, бо члени журі читають і оцінюють тільки твори, не знаючи жодних даних про їхніх авторів. Відверто скажу, що перечитую все з радістю й легкістю на душі. Про це говорять і інші члени журі. Не  всі роботи отримують призові місця, але всі — по-своєму цікаві, оригінальні. І ми говоримо дітям: якщо цього року  не вдасться здобути перемогу,  то все одно не зупиняйтеся: пробуйте, пишіть, продовжуйте нас дивувати! Є учасники, які чотири—п’ять років поспіль подавали  твори на здобуття премії і таки ставали її лауреатами.  Можливо, настане час — і серед учасників конкурсу, осяяного ім’ям Івана Котляревського, виросте новий літературний класик. Та навіть якщо цього не станеться, любов до слова вже запалила в юних серцях вогники, що ніколи не згаснуть. Ця любов гартує особисту культуру, внутрішній світ, відточує огранку душі. Людина, яка любить слово, стає глибшою, більш чуйною, хоч не обов’язково може пов’язати своє життя з літературою. Тож хочеться побажати юним полтавцям: не зупиняйтеся на досягнутому, творіть, підкорюйте вершини! Так жити значно цікавіше!

Людмила ПЕРЕДЕРІЙ

Фото із сайту 

Полтавської міської ради