«Сонце на спицях, синява у вишині…»

Якщо, прокинувшись і визирнувши з вікна готелю, ви бачите багато велосипедистів або людей, які займаються ранковою пробіжкою чи фіззарядкою, значить, ви не в Україні. Це й жарт, і правда одночасно. Бо всі, хто бував у Європі чи США, неодмінно відзначають прихильність місцевих жителів до здорового способу життя. Причому не позірну, а справжню.

Пригадую, наприкінці 90-х депутати від Партії зелених України на перше засідання парламенту приїхали на велосипедах. Один-єдиний раз. Під об’єктивами телекамер. Для піару. Усі інші п’ять років вони приїжджали на роботу до Верховної Ради на «крутих» іномарках.

У той же час у Стокгольмі біля висотної будівлі якогось шведського міністерства на спеціальній велостоянці (такі є біля кожної публічної установи чи магазину) ми бачили не менше трьох сотень велосипедів співробітників, які щодня їздять ними на роботу і з роботи. У Швеції та Фінляндії на велосипедах їздять навіть узимку! 

Європа вже давно обрала такий шлях. На вулицях європейських міст велосипедів і велосипедистів стільки, що, здається, їх уже більше, аніж автомобілів. На велосипедах не цураються їздити ні бізнесмени, ні вчителі, ні відомі політики. І це справжня ознака цивілізованості суспільства, а не дикунське змагання представників української еліти: у кого дорожчий автомобіль, годинник чи вілла. На жаль, українські виборці торік «купилися» на образ Голобородька на велосипеді із серіалу «Слуга народу». Але реальний Президент виявився зовсім не схожим на свого кіношного прототипа…  

«Найвелосипедніша» країна Європи — Данія, середньостатистичний житель якої щороку проїжджає на велосипеді 893 кілометри. Далі йдуть Нідерланди (853 кілометри). У Бельгії та Німеччині на кожного жителя припадає на рік близько 300 кілометрів велопробігу. Найменше велосипед популярний в Іспанії — усього 20 кілометрів на одну особу. 

Сучасна популярність велосипеда в Європі — результат цілеспрямованої політики урядів країн Євросоюзу, позаяк це сприяє розвантаженню центрів міст від авто, поліпшенню екологічної ситуації й зміцнює здоров’я людей.

Близько 15—20% європейців використовують «залізного коня» як основний засіб пересування. Як правило, для поїздок на роботу. Громадські організації велосипедистів навіть намагаються впливати на роботодавців, щоб останні заохочували таких співробітників, приміром, преміювали. 

Мер Парижа (2001—2008 рр.) Бертран Деланое під час своєї каденції запровадив систему прокатних велосипедів, яка нині популярна у всій Європі. У Парижі я бачила чимало таких велопрокатних стоянок за принципом самообслуговування — «Velib’». Охочий скористатися велосипедом кидає монетку, замок автоматично розмикається — й людина поїхала. Там, де він їй більше не потрібен, вона примикає велосипед на іншій велостоянці.

Прокатні велосипеди мають специфічні дизайн і забарвлення, що не дає можливості видати їх за власні. Ніхто їх не краде — усе побудовано на довірі. 

— У французьких університетах, — розповідає киянин Ігор Шепелєв, котрий три роки навчався в Парижі, — студенти мають можливість безкоштовно орендувати велосипед. Щоб отримати його, вносиш заставу, а коли повертаєш, забираєш свої кошти.

Ірина Печерська, яка кілька років проживає в Бельгії, розказує, що пересуватися на велосипеді — куди б то не було — традиційна особливість бельгійців. Можливо, тому, до речі, бельгійські велогонщики — одні з найсильніших у Європі.

— Я вже не дивуюся, коли мої місцеві друзі й подружки при-їздять до модного кафе на велосипеді. Дощ чи туфлі на високих підборах їм не заважають, — за-уважує пані Ірина.

А в бельгійських школах на уроках фізкультури учні старші 15 років за 2 години про-їжджають близько 40 кілометрів. У Брюсселі, як і в більшості європейських столиць, теж є міські пункти прокату велосипедів — «Villo!» та «Pro Velo» (для довготривалої оренди). «Pro Velo», до слова, ще й пропонує навчальну програму для новачків, особливо популярну серед підлітків. Щоб орендувати велосипед, треба купити квиток/абонемент (на кілька годин, день, тиждень чи рік) у терміналі на стоянці «байків» або через сайт. Користуватися прокатним велосипедом зручно, бо не треба думати, до якого стовпа його прикувати, він паркується на «Villo!»-стоянках. Вартість однієї доби прокату велосипеда становить від 1,5 євро. У Копенгагені прокат велосипедів узагалі безкоштовний. 

— І все ж більшість моїх бельгійських знайомих, — продовжує Ірина Печерська, — бачать у велосипеді ще й вид активного відпочинку, розваги. Вони вечорами «колесять» у парках компаніями чи поодинці, беруть участь у любительських гонках. Чимало долучаються до спеціальних програм, придуманих винахідливими бельгійськими чиновниками. Наприклад, їздиш за покупками на велосипеді — отримуєш «ваучери», які обмінюєш на товари чи квитки в кіно. 

Великим успіхом користуються туристичні веломаршрути по країні. Найпопулярніший — від Брюсселя до Льєжа — 180 кілометрів по горбистій і дуже мальовничій місцевості з ночівлями у фермерських садибах. Можна організувати і власну велопрогулянку.

Влада європейських країн створює всі умови для безпеки руху велосипедистів, тому навіть батьки не бояться у спеціальних дитячих велокріслах возити малюків дорогами з інтенсивним рухом. Адже скрізь є велодоріжки, а водії автівок дуже поважають велосипедистів. 

На жаль, в Україні обмаль велодоріжок на міських дорогах і автострадах, через що чимало велосипедистів травмуються й гинуть під колесами авто. Утім, активісти велоасоціацій наполегливо спонукають нашу владу облаштовувати велодоріжки на дорогах. До слова, у Полтаві наразі немає жодного кілометра велодоріжок. 

— Є лише велосмуга (близько кілометра) в районі міського дендропарку, — уточнює радник полтавського міського голови Роман Широких. — Хоча кожен сьомий полтавець має велосипед. 

Утім, завдяки активності велоспільноти, депутатського корпусу справа зрушила з місця. Зокрема рішенням сесії Полтавської міськ-ради 10 липня цього року затверджено Програму розвитку велосипедної інфраструктури м. Полтави на 2020—2024 роки.

Програма передбачає протягом 5 років облаштування мережі із 7 магістральних веломаршрутів: 1) Поле Полтавської битви — Центр; 2) Алмазний — Центр; 

3) Сади — Центр; 4) Поділ — Центр; 5) Левада — вулиця Небесної Сотні/Поділ; 6) Автовокзал — вулиця Зигіна; 7) вулиця Зигіна — Половки. Загальна протяжність якісної велосипедної інфраструктури в місті до 2024 року має становити 77 кілометрів (в обидва боки). А відсоток переміщень велосипедним транспортом від загальної кількості переміщень у місті — 5% (нині лише 2% жителів Полтави постійно користуються велосипедом). Буде організована система міського велопрокату з велопарковками. За грантові кошти закуплять велосипеди для працівників Полтавської міської ради. А також щороку проводитимуть 30 інформаційно-просвітницьких заходів та заходів із промоції велотранспорту. Але найголовніший очікуваний результат запровадження програми — безпечність велосипедистів на дорогах Полтави. 

Людмила СТЕЛЬМАХ

 (КУЧЕРЕНКО)